Рішення

від 07.03.2019 по справі 1340/5459/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1340/5459/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2019 року м. Львів

11 год. 06 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Кушика Й.-Д.М., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса для кореспонденції: АДРЕСА_1) до Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області (82613, Львівська область, Сколівський район, с. Верхнє Синьовидне, вул. Січових Стрільців,45), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (79019, м. Львів, пр. В.Чорновола, 4) про визнання протиправною бездіяльності зобов'язання вчинити дії, -

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Верхньосиньовидненської сільської ради Сколівського району Львівської області (далі - відповідач, Верхньосиньовидненська сільська рада) про визнання протиправною бездіяльності відповідача; зобов'язання відповідача виділити земельну ділянку орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на її території для ведення садівництва позивачу; зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно земельної ділянки) орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області для ведення садівництва позивачу.

В обґрунтування позову зазначено, що 05.06.2018 позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,12га, яка розташована на території Верхньосиньовидненської селищної ради, для ведення садівництва, з наданням відповідних додатків до такої заяви.

02.10.2018 позивач звернувся до відповідача із письмовим клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Верхньосиньовидненської селищної ради, для ведення селянського господарства, з додатками.

Разом з тим, оскільки станом на день звернення до суду із цим позовом жодної відповіді чи рішення позивач за його зверненнями не отримав, для захисту та відновлення його порушених прав, він звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 20.11.2018 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

18.12.2018 за вх. № 40784 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.29), відповідно до якого відповідач не погодився з вимогами цього позову. У відзиві зазначив, що заяву позивача за вх. № 122 від 06.06.2016 розглянуто комісією з питань охорони та земельних відносин при Верхньосиньовидненській селищній раді та прийнято рішення повідомити позивача про те, що станом на 05.06.2018 вільні земельні ділянки відсутні і що у 2014 розроблений детальний план території земельних ділянок для ведення садівництва в урочищі Біля дороги за межами с. Дубина Сколівського району Львівської області . Відповідь на заяву позивача зареєстровано 06.07.2018 за № 02-19/286 та скеровано.

Відповідач звернув особливу увагу на те, що землями поза межами населених пунктів розпоряджається Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, а селищна рада може надати тільки погодження на передачу земельної ділянки у власність громадянам. Таким чином, відповідач немає можливості надати позивачу земельну ділянку у власність позивачу для садівництва в тому місці, у якому просив ОСОБА_1 у викопіюванні з кадастрової карти (плану), а також немає повноважень щодо розпорядження земельними ділянками за межами населеними пунктами за межами населених пунктів селищної ради. Просив у задоволенні позову відмовити.

10.01.2019 за вх. № 992 (а.с.43-44) від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач зазначив, що позивач не отримував листа від 06.07.2018, відповідачем доказів скерування такого - опис вкладення, документ, що підтверджує надання поштових послуг, не надано. Оскільки відповідачем не спростовано фактів надання відповідей за клопотаннями позивача від 05.06.2018 та 02.10. 2018 та адвокатський запит від 07.09.2018 ОСОБА_1, позов підлягає задоволенню.

Представниця позивача в ході судового розгляду позовні вимоги підтримувала повністю, з підстав, що викладені у позовній заяві, відповіді на відзив. Просила позов задовольнити.

Разом з тим, в судове засідання 07.03.2019 позивач не з'явився, явки уповноваженого представника не забезпечив.

04.03.2019 за вх. № 7208 та за вх. № 7209 від позивача надійшли заяви про неможливість прибуття у судове засідання, просив розгляд справи здійснювати без його участі, позов підтримує повністю.

Відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

Третя особа явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту, як і пояснень щодо предмету справи не надавала.

Підстав для відкладення розгляду справи відповідно до ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлено.

Суд з'ясував фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини та встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується довідкою № 273 від 10.04.2017 та посвідченням.

05.06.2018 позивач звернувся до голови Верхньосиньовидненської селищної ради із заявою, у якій відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, враховуючи норми Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 0,12га, що розташована на території Верхньосиньовидненської селищної ради, для ведення садівництва. До цієї заяви позивач додав викопіювання з кадастрової карти (плану), на якій зазначене бажане місце розташування та розмір земельної ділянки; копію паспорта громадянина України; копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; копію посвідчення учасника бойових дій; копія посвідчення інваліда війни 2-ї групи; копія довідки про безпосередню участь в АТО (а.с.9).

Аналогічна за змістом заява подана позивачем відповідачу 02.10.2018 (а.с.10).

Оскільки позивач не одержав жодної відповіді за його зверненнями, вказане з його позиції є протиправною бездіяльністю, а тому для відновлення його порушених прав звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України № 3551-ХІІ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 3551), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону № 3551 учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Приписами абз. 1 п. 14 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги як, в тому числі, першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частинами 1 та 2 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до п. а ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з п. в ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Частиною 1 ст. 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Разом з тим, аналізуючи зміст вищевикладених норм чинного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Судом встановлено, що листом від 06.07.2018 за № 02-19/210 відповідачем повідомлено позивача про те, що у 2014 році розроблено детальний план території земельної ділянки для ведення садівництва, яка знаходиться в урочищі Біля дороги в с. Дубина за межами населеного пункту та території Верхньосиньовидненської селищної ради. Надання дозволів на розробку проекту землеустрою надавала Сколівська районна державна адміністрація Львівської області. Станом на 05.06.2018 вільні земельні ділянки - відсутні.

Суд зважає на покликання позивача на те, що такий лист йому не скеровувався, та відповідно ним не отримано, оскільки будь-які докази направлення відповідачем такого позивачу (наприклад, журнал вихідної кореспонденції, тощо) - відсутні. Крім того, відповідачем не представлено жодних доказів того, що він у будь-який спосіб відреагував на заяву позивача від 02.10.2018, доказів вказаного до матеріалів справи не представлено. У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач взагалі не описує факту подання позивачем на розгляд відповідача заяви від 02.10.2018, аналогічної за змістом заяві від 05.06.2018.

Оскільки відповідач, розглядаючи заяву позивача від 05.06.2018 повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до вимог ст.118 Земельного кодексу України або надати мотивовану відмову у її наданні. При цьому, у випадку надання відмови, відповідач має керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у Земельному кодексі України.

Разом з тим, відповідач скерував позивачу лист від 06.07.2018 у відповідь на заяву від 05.06.2018, а на заяву від 02.10.2018 - взагалі не відреагував.

Виходячи з наведених норм права та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не наведено жодної з підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, за яких позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Таким чином, відмова позивачу у задоволенні його заяви від 05.06.2018 у формі листа № 02-19/210 від 06.07.2018, з підстав не передбачених законом та з недотриманням вимог Земельного кодексу України, відсутність будь-якого рішення щодо розгляду заяви від 02.10.2018, є протиправною бездіяльністю та не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від № 280/97-ВР від 21.05.1997 (далі - Закон № 280/97-ВР, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 59 цього Закону встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пунктом 34 ст. 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Частиною 1 ст. 71 Закону № 280/97-ВР встановлено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Таким чином, оцінюючи вищенаведені приписи законодавства у сукупності, питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян є виключною компетенції органу місцевого самоврядування.

Під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Отже, дискреційне право органу місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши орган місцевого самоврядування дискреційними повноваженнями, законодавець надав йому певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи утриматись від вчинення певних дій суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною в рішення від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15.

Приписами ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, з огляду на наявність у суду права при задоволенні вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 05.06.2018 та від 02.10.2018 та прийняти рішення щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 0,12 га, що розташована на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, для ведення садівництва.

З врахуванням викладеного, вимоги позову про зобов'язання відповідача виділити земельну ділянку орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на її території для ведення садівництва позивачу; зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно земельної ділянки) орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області для ведення садівництва позивачу - задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність вчинених ним дій, а відтак допустив протиправну бездіяльність, з огляду на що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю на підставі ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області щодо нерозгляду заяв ОСОБА_1 від 05.06.2018 та від 02.10.2018.

3. Зобов'язати Верхньосиньовидненську селищну раду Сколівського району Львівської області (код ЄДРПОУ: 04370308) повторно розглянути заяви ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) від 05.06.2018 та від 02.10.2018 та прийняти рішення щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 0,12 га, що розташована на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, для ведення садівництва.

4. У задоволенні решти позовних - вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.03.2019.

Суддя Качур Р.П.