Постанова

від 14.03.2019 по справі 545/321/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

іменем України

14 березня2019 року

м. Київ

справа № 545/321/17

провадження № 51-7325км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_6 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 9 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1216170000000144, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Красний Луч Луганської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з вирокомПолтавського районного суду Полтавської області від 9 серпня 2017 ОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Запобіжний захід ОСОБА_6 у виді домашнього арешту змінено на тримання під вартою, взято його під варту негайно в залі суду і термін відбування покаранняухвалено обчислювати з моменту взяття під варту 9 серпня 2017 року.

Цивільний позов прокуратури Полтавської області задоволено, стягнуто з

ОСОБА_6 на користь держави: в особі1-ї міської клінічної лікарні м. Полтави витратина стаціонарне лікування потерпілих ОСОБА_9 в розмірі 13020,32 грнта ОСОБА_10 в розмірі 2622,40 грнта в особі Київської міської клінічної лікарні

№ 1 витрати на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_10 в розмірі 6877 грн.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_11 24508,90 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 100000 грн моральноїшкоди (відшкодування за завдані тілесні ушкодження) та 200000 грн моральної шкоди (відшкодування у зв`язку зі смертю

матері ОСОБА_12 ).

Цивільний позов ОСОБА_10 в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди з ПАТ «Страхова компанія «Скайд» залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо зняття арештуі судових витрат у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 22 березня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він 17 березня 2016 року близько01:35,керуючи автомобілем «CITROEN JUMPY»

(д.р.з. НОМЕР_1 ),рухаючись по автодорозі Київ-Харків зі сторони м. Києва у напрямку м. Полтави на 324 км автодороги, всупереч вимогам п. 12.1Правил дорожнього руху під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожньої обстановки, у результаті чого на заокругленні дороги по правій стороні по ходу руху керованого ним транспортного засобу допустив його виїзд за межі проїзної частини дороги, виїхав на розділювальну смугу, розташовану з лівої сторони від смуги руху автомобіля, де скоїв наїзд на металеве огородження, унаслідок чого пасажири цього ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 отримали тілесні ушкодження, що спричинили їх смерть,

ОСОБА_16 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_10 середньоїтяжкості тілесні ушкодження.

У прямому причинному зв`язку з виникненням цієї дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває порушення ОСОБА_6 вимог

п. 12.1Правил дорожнього руху.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення щодо нього скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що обвинувальний акт не відповідає вимогамст. 291 Кримінального процесуального кодексу України

(далі КПК) через відсутність у ньому формулювання обвинувачення,

а вирок вимогамч. 3 ст. 374 КПК України. Вказує на те, що обвинувальний акт йому не вручали, але у матеріалах справи є підписана ним розписка, суд не розяснив йому суті обвинувачення і не зясував, чи воно йому зрозуміле, крім того,сам акт було підписано прокурором ОСОБА_17 , а у судовому засіданні брав участь інший прокурор і питання про його відвід суд не вирішував.

Суд не дослідив та не долучив доказів, зокрема висновку експерта про стан його ( ОСОБА_6 )здоровя,а також йому не надали можливості скористатися правом репліки, не було розяснено права на захиcт і не було врученопамятки про права та обовязки.

Крім того, на порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК суд, вирішуючи питання про обсяг дослідження доказів у судовому засіданні, не з`ясував у нього, чи правильно він розуміє зміст обставин вчинення злочину та чи така позиція є добровільною.

Таким чином, вважає, що він не міг повноцінно здійснювати свій захист, а отже було допущено порушення його права на захист.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_18 підтримали касаційну скаргу ОСОБА_6 і просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_19 заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 та просив судові рішення щодо нього залишити без зміни.

Мотиви Суду

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зіст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Вирок суду щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 374 КПК. Суд навів у вироку формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК суд обґрунтував вирок на тих доказах, які було розглянуто в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції не роз`яснив йому наслідків розгляду кримінального провадження за правилами ч. 3ст. 349 КПК не знайшли свого підтвердження.

Як видно з матеріалів провадження, суд, з`ясувавши думку учасників судового провадження стосовно недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, правильність розуміння змісту цих обставин, переконавшись у добровільності такої позиції учасників судового провадження та роз`яснивши їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку, розглянув справу за правилами ст. 349 КПК.

Погодившись із таким порядком дослідження доказів, ОСОБА_6 пояснив, що вказані обставини йому зрозумілі і ним не оспорюються.

Є безпідставними і доводи ОСОБА_6 про порушення його права на захист через неконкретність обвинувачення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 , складений слідчим і затверджений прокурором 30 січня

2017 року, містить відомості, передбачені пунктами 19 ч. 2 ст. 291 КПК, зокрема: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення ч. 3 ст. 286 КК та формулювання обвинувачення.

Про офіційне доведення до відома ОСОБА_6 фактичних та юридичних підстав пред`явленого відповідно до обвинувального акта обвинувачення свідчить його розписка про отримання ним копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування (а.к.п. 8).

Доводи засудженого, викладені в скарзі, про те, щообвинувальний акт у кримінальномупровадженні було підписано прокурором ОСОБА_17 , але самогоакта йому ( ОСОБА_6 ) не вручали, натоміть у матеріалах справи є підписана ним розписка,тащо у судовому засіданні брав учать інший прокурор і питання про його відвід судом не вирішувалося, не знайшли свого підтвердження.

Згідно з повідомленням прокуратури Полтавської області від 2 лютого 2017 року в порядку ч. 1 ст. 37 КПК у кримінальному провадженні було призначено групу прокурорів, до складу якої, крім інших, входив прокурор ОСОБА_20 . У судовому засіданні ОСОБА_6 відводів щодо складу суду, зокрема участі прокурора

ОСОБА_20 ,не заявляв і підтвердив, що обвинувальний акт йому було вручено і суть обвинувачення йому зрозуміла (т. 1, а.к.п. 9 та аудіозапис судового засідання від 4 серпня 2017 року).

Також із матеріалів кримінального провадження вбачається, що після оголошення в судовому засіданні прокурором обвинувального ОСОБА_21 підтвердив зрозумілість пред`явленого обвинувачення. І самевід такого обвинувачення він захищався в суді.

Провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 отримали тілесні ушкодження, що спричинили їх смерть, ОСОБА_16 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_10 середньої тяжкості тілесні ушкодження, за обставин, які виклав у вироку.

Суд правильно встановив обставини кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_6 дії.

З висновками суду погоджується і колегія суддівкасаційного суду.

Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Не знайшли свого підтвердження доводи, наведені в касаційній ОСОБА_22 , про те, що суд не дослідив та не долучив доказів про стан його здоровя, зокремавиписного епікризу та висновку експерта.

В судовому засіданні ОСОБА_6 , про що свідчить аудіозапис судового засідання, заявив клопотання про долучення до матеріалів справи виписного епікризу

№ 2268/276 та висновку експерта № 165. Такі клопотання ОСОБА_6 було задоволено і зазначені матеріали долучено до матеріалів справи. При цьому було уточнено, і ОСОБА_6 не заперечував проти цього, що дані матеріали буде досліджено судом унарадчій кімнаті (т. 1, а.к.п. 126, 128-138).

Позбавлені підстав і доводи ОСОБА_6 про порушення судом його права на захист, оскільки йому не надали можливості скористатися правом репліки, не було розяснено права на захиcт і не вручаласяпамятка про права та обовязки.

Судові дебати в кримінальному процесі це самостійна частина судового розгляду, суть якої полягає в проголошенні сторонами промов, у яких вони викладають свої висновки за результатами судового слідства, даючи юридичну оцінку отриманим результатам, формулюють та обґрунтовують свої вимоги та пропозиції перед судом і свої заперечення проти доводів, висновків, вимог та пропозицій інших сторін.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 364 КПК після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками.

Репліка це короткий виступ учасника судових дебатів, який заперечує іншій стороні з питань, які та виклала у своїй промові або в репліці. Ні прокурор, ні захисник, ні інші особи, які мають право виступати в судових дебатах, не повинні розраховувати на репліку як на можливість доповнити основний виступ. Залишення якого-небудь питання без висвітлення в основній промові з розрахунком на репліку є неправильним, томущо репліки може і не бути. Скористатися реплікою право, а не обов`язок учасника судових дебатів. Відмова від репліки не означає, що той, хто відмовився, згодний із виступами інших учасників процесу.По закінченні виступів головуючий оголошує судові дебати завершенимита надає останнє слово обвинуваченому.Саме право на останнє слово є важливою процесуальною гарантією реалізації обвинуваченим свого права на захист.

З матеріалів кримінального провадження та протоколу судового засідання вбачається, що після закінчення судових дебатів учасники судового процесу відмовилися від репліки, після чого ОСОБА_6 виступив з останнім словом.

Також, суд з`ясовував у обвинуваченого чи зрозумілі йому його права, будь-яких клопотань, зокрема, й щодо залучення до участі у справі захисника, ОСОБА_6 не заявив.

Ураховуючи наведене, немає жодних підстав стверджувати, що у судовому засіданні було порушено право ОСОБА_6 на захист.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 не оскаржував в апеляційному порядку законності його засудження за ч. 3 ст. 286 КК, а посилався лише на надмірну суворість обраного йому заходу примусу.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 хоча і посилається незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, однак не наводить доводів в чому вона полягає, не зазначає конкретних порушень закону, допущених апеляційним судом при постановленні ухвализа результатами розгляду його апеляції на вирок суду та не вказує, які саме доводи його скарги залишилися поза увагою цього суду.

Зважаючи на приписистатей404, 419 КПК апеляційний суд переглядає вирок в межах апеляційної скарги та у своїй ухвалі надає вичерпну відповідь на ті доводи, що наведені в ній.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які могли б бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, при розгляді справи в суді касаційної інстанції, не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне змінити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 впорядкуч.2 ст.433 ПК, якою передбачено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 9 серпня 2017 року

ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Разом з тим ч. 3 цієї статті передбачено, що часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

За ч. 3 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію в часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Частиною 5 ст. 72 КК у редакції Закону №838-VIII, чинною на час скоєння

ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення, було визначено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Таким чином, оскільки ОСОБА_6 вчинив злочин у період чинності редакції ч. 5

ст. 72 КК, передбаченої Законом України № 838-VIII, з огляду на ст. 5 КК зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання має здійснюватися відповідно до вказаної норми закону.

Крім того, така позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 серпня 2018 року, згідно з яким, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакціїЗакону № 838-VIII у силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року(включно), і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017року, тобто після набрання чинностіЗаконом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5ст. 72 КК у редакціїЗакону № 838-VIII.

У такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки його зворотня дія як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК не допускається.

Зі змісту ч. 2 ст. 532 КПК вбачається, що судове рішення набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій при постановленні рішення на вказані вимоги закону уваги не звернув, а тому оскаржувана ухвала щодо ОСОБА_6 підлягає зміні на підставі ч. 2 ст. 433 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 9 серпня 2017 року щодо ОСОБА_6 без змін, а касаційну скаргу засудженого беззадоволення.

В порядку ч. 2 ст. 433 КПК ухвалу Апеляційного суду Полтавської області

від 22 березня 2018 рокущодо ОСОБА_6 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК Українив редакціїЗакону № 838-VIII зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 9 серпня 2017 року по

22 березня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В іншій частині ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_23 єва