Рішення

від 04.03.2019 по справі 907/731/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

04.03.2019 м. Ужгород Справа № 907/731/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Кут Л.В.

розглянувши позовну заяву публічного акціонерного товариства Укртелеком , м. Київ в особі Закарпатської філії ПАТ Укртелеком , м. Ужгород до Управління соціального захисту населення Воловецької районної державної адміністрації, смт. Воловець про стягнення суми 48177,68грн.,

За участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - ОСОБА_1. начальник управління, розпорядження №8-к від 18.02.2013 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з відповідача суми 48177,68грн. у відшкодування витрат за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 13, 14, 131-1 Конституції України, ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 12 Господарського кодексу України. У позовній заяві товариство зазначає, що зобов'язання по відшкодуванню витрат за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, які надавалися ним (позивачем) пільговим категоріям абонентів за вказаний період, виникло в силу закону та норм його прямої дії. Відтак, посилаючись на положення ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", ст.ст.48,89,102 Бюджетного кодексу України, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, вважає, що у відповідача, як розпорядника коштів, наявний безумовний обов'язок відшкодувати вартість наданих пільг визначеним категорія громадян на отримання телекомунікаційних послуг.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2018 відкрито загальне позовне провадження у розгляді справи №907/731/18 та призначено підготовче засідання на 16.01.2019.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.01.2019 підготовче засідання відкладено на 12.02.2019.

В установленому законом і судом порядку відповідач подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає. Наголосив, що згідно з положеннями статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідних бюджетних призначень, які встановлюються законом України про державний бюджет чи рішенням про місцевий бюджет. Розпорядники бюджетних коштів, в даному випадку Управління, бере на себе зобов'язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. При цьому зазначає, що рішеннями Воловецької районної ради про затвердження районного бюджету на 2017 рік із змінами, не визначено бюджетних асигнувань та бюджетних призначень у 2017 році на цілі, визначені пунктом 20 -4 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), у зв'язку з чим в Управління, відповідно до вимог цього Кодексу та бюджетного законодавства відсутні повноваження розпорядника коштів на відшкодування пільг послуг зв'язку. Окрім того, зауважив, що договір на фінансування пільг з послуг зв'язку товариство-позивач з управління не укладало, акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга" не складались, оскільки передумовою цих дій є наявність відповідних бюджетних асигнувань та призначень (статті 2 і 23 Кодексу). Вимоги позивача про те, що зобов'язання Управління виникають з підстав, передбачених законом з посиланням на статтю 11 Цивільного кодексу України і частину 1 статті 193 Господарського кодексу України та за наслідком фактичного надання пільгових послуг, вважає такими, що спростовуються положеннями абзацу 2 частини 6 статті 22 Бюджетного кодексу України, якою визначено, що критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов. Покликання позивача на приписи постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року „Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів па здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" вважає безпідставними, оскільки фінансування пільг з послуг зв'язку належить до видатків місцевих бюджетів. При цьому, зауважив, що нормативно-правовий акт, який би встановлював обов'язковість зобов'язань для Управління по відшкодуванню витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян - відсутній. Саме тому заперечуючи доводи позивача щодо наявності зобов'язань з відшкодування вартості послуг зв'язку пільговим категоріям громадян просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 12.02.2019 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 04.03.2019.

До дня проведення розгляду справи по суті від позивача надійшла заява від 14.02.2019, якою товариство підтримує заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі та, керуючись ст. 169 ГПК України, просить суд розглянути спір за відсутності його уповноваженого представника.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 04.03.2019, судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважного представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Категорії громадян, яким надано пільги з оплати послуг зв'язку, визначені Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Про жертви нацистських переслідувань , «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справи, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства » .

Позивач - публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій і включений до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації. Позивач надає телекомунікаційні послуги фізичним особам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» , телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295, визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги. Так ст. ст. 12-15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. ст. 20, 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено споживачів, які мають право на пільги з оплати телекомунікаційних послуг.

Закон України "Про телекомунікації" та Правила не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян; визначеному законодавчо обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.

Позивач, в тому числі, з посиланням на вказані законодавчі акти вказує, що з 01 січня 2017 року по грудень 2017 року надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія вищевказаних законів.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги зв'язку, на які мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. ч. 1 - 4 ст.48 Бюджетного кодексу України.

Постановою КМ України від 04.03.02 №256 Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету затверджено порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення. Водночас, згідно з пп.20 V ст.91 Бюджетного кодексу України видатки на пільги з послуг зв'язку належать до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів. Фінансування пільг з оплати послуг зв'язку за рахунок місцевих бюджетів передбачено, також, типовим переліком бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі Соціальний захист та соціальне забезпечення , що затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 19.04.17 №659.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року за № 256 встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення згідно з п. 3 Порядку є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищезазначених соціальних пільг абонентам, які мешкають на території Воловецького району Закарпатської області є Управління соціального захисту населення Воловецької райдержадміністрації, а позивач - Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м. Київ в особі Закарпатської філії, відповідно - постачальником телекомунікаційних послуг, що надаються на пільгових умовах громадянам, які мешкають у вказаному районі.

З огляду на викладене вище між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв'язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

У відповідності до пунктів 10-11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 117, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25-го числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою 2-пільга. Уповноважений орган, у свою чергу, щомісяця має звірити інформацію, що міститься в реєстрі, з інформацією що надходить від підприємства та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводити розрахунки, до уточнення цієї інформації.

З наведеного слід констатувати, що чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, при цьому, зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

При цьому чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.18 по справі №906/621/17.

Матеріалами справи підтверджено, що з січня до грудень 2017 року позивачем надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам, які мешкають в Воловецькому районі Закарпатської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справи і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , "Про охорону дитинства".

У підтвердження належного виконання позивачем зобов'язань щодо надання пільг окремим категоріям громадян на отримання телекомунікаційних послуг у спірному періоді позивачем подано надіслані на адресу відповідача розрахунки вартості послуг, наданих пільговикам, за формою 2-пільга та акти звіряння розрахунків за формою 3-пільга.

Однак, відповідачем витрати, понесені позивачем внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним категоріям громадян за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року на загальну суму 48177,68 грн. не відшкодовано.

Листами, копії яких долучені до позовної заяви, позивач звертався до відповідача з вимогою відшкодувати вартість наданих послуг, однак відповідач розрахунки за послуги надані позивачем не провів.

Невиконання відповідачем відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним законодавством категоріям громадян за спірний період, стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача вказаної суми в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.12 у справі № 11/446, від 15.05.12 у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.12 у справі № 15/5027/715/2011.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

В порядку ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, відсутність бюджетних коштів у відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відтак, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

Проаналізувавши спірні правовідносини та законодавство, яким здійснюється їх правове регулювання, а також подані позивачем докази, суд констатує, що чинним законодавством України не ставиться в залежність можливість надання або ненадання пільг з оплати за надані телекомунікаційні послуги відповідним категоріям споживачів цих послуг від стану фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог чинних законів України.

З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що саме відповідачем має бути компенсована вартість телекомунікаційних послуг, наданих позивачем на пільгових умовах визначеній законодавством категорії населення Воловецького району Закарпатської області у період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року, що складає суму 48177,68 грн.

З огляду на вказані норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України) (п.6.16 постанови Верховного Суду від 17.04.18 по справі№906/621/17).

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином та в повному обсязі зобов'язань по відшкодуванню витрат, понесених позивачем за спірний період внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, безумовний обов'язок щодо виконання яких унормований Законом. Доводи відповідача щодо відсутності обов'язку на компенсацію витрат та посилання на рішення судів інших інстанцій не спростовують вищенаведених висновків суду. Інші доводи відповідача судом відхиляються як безпідставні та належним чином не обґрунтовані.

При вирішення спору судом взято до уваги висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.02.2018 №927/345/17 та постанові від 17.04.2018 №911/4249/16, відповідно до яких не проведення відшкодування позивачу вартості наданих ним соціальних послуг певним категоріям громадян, які є предметом спору в даній справі, було б порушенням права на мирне володіння майном (майновими правами), гарантованих Першим Протоколом до Конвенції про захист з прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, оскільки така бездіяльність відповідача, як уповноваженого державного органу на виплату за рахунок бюджету компенсації вартості фактично наданих соціальних послуг, не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави.

Заявлена позивачем до стягнення сума фактично є втратами підприємства, які воно понесло, надаючи послуги окремим категоріям громадян за встановленими державою пільговими тарифами. Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що законами України про державний бюджет на відповідний рік видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не із законів про бюджет, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним особам та з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з позивачем на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які відповідно до чинного законодавства мають право на соціальні пільги.

Таким чином, з огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення 48177,68 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах доведені доданими до матеріалів справи документальними доказами, у відповідності з вимогами ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, відтак підлягають до задоволення в повному обсязі.

Отже, позов належить задовольнити повністю.

Судові витрати у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 1762 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору належить покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 74, 80, 129,165, 233, 236,-238, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛ И В:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Воловецької районної державної адміністрації (89100, Закарпатська область, смт. Воловець, вул. Пушкіна, 7, код ЄДРПОУ 03192849) на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, вул. Шевченка,18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Закарпатської філії ПАТ "Укртелеком" (88000, м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 4, платіжні реквізити код ЄДРПОУ 21560766. р/р 26000306791 а АТ Ощадбанк м. Київ МФО 300465):

- суму 48177,68 грн. невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги;

- суму 1762 грн. - на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 18.03.2019.

Суддя О. Ф. Ремецькі