Рішення

від 11.03.2019 по справі 914/2408/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2019 Справа №914/2408/18

За позовом: фермерського господарства «Голуба Нива», с. Стільсько, Миколаївський район, Львівської області,

до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнеслюкс», м. Київ,

про: стягнення 27418,36 грн ( з яких: 15000,00 грн – оплати за договором, 8407,00 грн – штрафу, 3168,36 грн – інфляційне збільшення та 843,00 грн – три відсотки річних).

Суддя Березяк Н.Є.Секретар судового засідання Кравець О.І.

За участю представників:

позивача:не з'явився,

відповідача:не з'явився.

Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов фермерського господарства «Голуба Нива» до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнеслюкс» про стягнення 27418,36 грн ( з яких: 15000,00 грн – оплати за договором, 8407,00 грн – штрафу, 3168,36 грн – інфляційне збільшення та 843,00 грн – три відсотки річних).

Ухвалою суду від 09.01.2019 позовну заяву прийнято та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду на 28.01.2019. В подальшому розгляд справи було відкладено на 25.02.2019 та на 11.03.2019.

Рух справи відображено в попередніх ухвалах та протоколах суду.

В судове засідання представник позивача не з'явився, причин неприбуття не повідомив, хоч був належним чином та завчасно повідомлений про час, місце та дату судового розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на виконання умов Договору підряду №078/03 від 20.12.2016 позивачем оплачено відповідачу вартість підрядних робіт в розмірі 15000,00 грн. Свого обов'язку щодо виконання робіт за договором відповідач не виконав. Відтак, позивач звернувся до суду із вимогою про повернення оплачених коштів в повному розмірі, та стягненням штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

В судове засідання представник відповідач не з'явився, причин неприбуття не повідомив, хоч був належним чином повідомлений про час, місце та дату судового розгляду справи, що підтверджується повернутими на адресу суду повідомленнями без вручення, які направлялись судом на юридичну адресу відповідача, вказану у Витягу з ЄДР.

З цього приводу, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, суд зазначає, що сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст.. 248 ГПК України).

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Між фермерським господарством «Голуба Нива» (позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнеслюкс» (відповідач у справі) укладено Договір підряду №078/03 від 20.12.2016 (надалі- Договір). За умовами цього Договору Підрядник (відповідач у справі) зобов'язується за завданням та за кошти Замовника власними силами і засобами, на свій ризик виконати роботи по бурінню свердловини (надалі - Роботи) на території ФГ «Голуба нива» за адресою: Львівська область, Миколаївський район, с. Стільсько (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору вартість робіт становить 15000,00 грн з ПДВ. Замовник протягом 5-ти календарних днів після підписання договору проводить оплату у розмірі 15000,00 грн з ПДВ (п. 2.4.1. Договору).

Підрядник зобов'язаний розпочати виконання робіт на протязі 5-ти календарних днів з моменту підписання договору (п. 3.1. Договору). Підрядник зобов'язаний виконати роботи на протязі 10-ти календарних днів з моменту початку робіт (п. 3.2. Договору).

На виконання своїх зобов'язань позивачем сплачено відповідачу 15000,00 грн згідно з платіжним дорученням №99 від 27.12.2016.

26 грудня 2016 року відповідач гарантійним листом зобов'язався виконати роботи за Договором підряду до 01.05.2017.

Претензією №47 від 12.09.2017 позивач звернувся до відповідача та просив виконати роботи за договором або повернути кошти в сумі 15000,00 грн. Про результати розгляду претензії повідомити позивача. Ні доказів надіслання вказаної претензії, ні результатів розгляду претензії до матеріалів справи не долучено.

Відповідно до п. 7.2.2. Договору у разі порушень Підрядником зобов'язань стосовно кінцевого строку виконання робіт, встановленого Договором, а так само в разі якщо Підрядник не розпочав виконання робіт протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту, коли він повинен був їх розпочати. Підрядник зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується штраф, від суми Договору за кожен день прострочення.

Так, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення 15000,00 грн – оплати за договором, 8407,00 грн – штрафу, 3168,36 грн – інфляційних втрат та 843,00 грн – трьох відсотків річних.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позов не подав.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані частково, а тому підлягають до часткового задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів. Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Як установлено судом, між сторонами у справі на підставі укладеного Договору виникли взаємні права та обов'язки (зобов'язання) щодо буріння свердловини.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Як встановлено з матеріалів справи, на виконання умов укладеного Договору, позивач оплатив повну вартість Робіт на загальну суму 15000,00 грн, однак, відповідач свого обов'язку з буріння свердловини на території ФГ «Голуба нива» за адресою: Львівська область, Миколаївський район, с. Стільсько не виконав.

Подавши до суду дану позовну заяву про стягнення крім іншого 15000,00 грн оплати за договором, позивач реалізував своє право на відмову від договору. А тому заявлені вимоги про стягнення 15000,00 грн – оплати за договором є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 551 цього ж кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання (позиція, наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2018 року у справі № 912/2483/17).

Відповідно до п. 7.2.2. Договору у разі порушень Підрядником зобов'язань стосовно кінцевого строку виконання робіт, встановленого Договором, а так само в разі якщо Підрядник не розпочав виконання робіт протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту, коли він повинен був їх розпочати. Підрядник зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується штраф, від суми Договору за кожен день прострочення.

Так, розглянувши вимоги позивача щодо стягнення 8407,00 грн – штрафу, перевіривши наявний у матеріалах справи розрахунок, суд, звертає увагу позивача, що такий здійснено частково правильно, адже при його здійсненні враховано вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України. Тому, здійснивши власний розрахунок, суд вказує, що обґрунтованою є сума штрафу в розмірі 2028,37 грн.

Щодо стягнення заявлених 3168,36 грн – інфляційних втрат та 843,00 грн – трьох відсотків річних, суд зазначає наступне.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Велика палата Верховного суду у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц зробила висновки, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Враховуючи наведене, суд звертає увагу позивача на той факт, що у відповідача перед ним у період за який вказує останній ( з 28.12.2016 по 12.11.2018) не виникло грошове зобов'язання. Факт надіслання претензії № 47 від 12.09.2017 в якій позивач просив виконати відповідача роботи за договором або повернути кошти в сумі 15000,00 грн, не може вважатись моментом виникнення грошового зобов'язання з повернення коштів, адже у вказаній претензії існували дві альтернативні вимоги, а крім того, позивачем не доведено факту надіслання вказаної претензії.

Враховуючи наведене, суд вважає заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних необґрунтованими.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір покладається на відповідача в розмірі 2028,34 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнеслюкс» (03055, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 32, офіс 16; ідентифікаційний код 40235315) на користь фермерського господарства «Голуба Нива» (81615, Львівська область, Миколаївський район, село Стільсько, вулиця Шевченка, будинок 227; ідентифікаційний код 34962443) 15000,00 грн – оплати за договором підряду, 2028,34 грн – пені, 1094,78 грн – відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ?V Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 15.03.2019.

          Суддя Березяк Н.Є.