Рішення

від 18.03.2019 по справі 1140/3221/18

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2019 року м. Кропивницький Справа № 1140/3221/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

Олександрійської міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 33423535; адреса: пр.Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000)

до відповідача:

Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ - 39816845; адреса: проспект Перемоги, 14, місто Київ, 01138)

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «КД-Транс» (код ЄДРПОУ - 36360803; адреса: вул. Жовтнева, 40А, с.Головківка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28043)

про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Олександрійська міська рада Кіровоградської області (далі - позивач) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач); третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «КД-Транс» (далі - третя особа), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з безпеки на транспорті щодо незастосування адміністративно-господарських штрафів до перевізника ТОВ «КД-Транс» за не усунення порушень автотранспортного законодавства;

- зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті розглянути питання щодо застосування адміністративно-господарських штрафів до перевізника ТОВ «КД-Транс» за не усунення порушень автотранспортного законодавства.

В обґрунтування позову позивачами зазначено, що перевізник ТОВ КД-Транс здійснює перевезення пасажирів автобусами приміських маршрутів Олександрія - ОСОБА_1 та Олександрія-Попельнасте , однак висадку/посадку пасажирів здійснює на території міста Олександрії без погодження місць зупинок автобусів приміських маршрутів по м. Олександрія. Позивач наголошує, що неодноразові звернення до Державної служби України з безпеки на транспорті з вимогою вжити до перевізника ТОВ КД-Транс необхідних заходів та притягнути останнього до відповідальності за порушення автотранспортного законодавства не дали бажаних результатів, оскільки відповідач обмежився лише проведенням з керівництвом перевізника ТОВ КД-Транс , роз'яснювальної роботи щодо необхідності забезпечення додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів автомобільним транспортом. Позивач вважає, що такі дії посадових осіб Державної служби України з питань безпеки на транспорті свідчать про незаконну бездіяльність по відношенню до перевізника ТОВ КД-Транс , з огляду, на те, що останній не притягнутий до відповідальності за вказане порушення автотранспортного законодавства, тому є такими, що зачіпають права та інтереси Олександрійської міської ради.

В судовому засіданні представником позивача адміністративний позов підтримано повністю.

Представник відповідача своїм правом на подання до суду відзиву на позов скористався, в якому наголошено на відсутності бездіяльності посадових осіб Державної служби України з питань безпеки на транспорті по відношенню до перевізника ТОВ КД-Транс , наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог (т.1,а.с.94-99; 155-160).

Представником третьої особи подано до суду заперечення на адміністративний позов, з викладенням власної позиції щодо даного адміністративного позову (т.1,а.с.233-235).

Представником Олександрійської міської ради на виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України надано відповідь на відзив (т.2,а.с.1-2).

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

12.03.2019 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом розгляду даної справи є встановлення бездіяльності Державної служби України з безпеки на транспорті по відношенню до перевізника ТОВ КД-Транс та встановлення наявності підстав для притягнення останнього відповідачем до відповідальності за порушення автотранспортного законодавства.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

Управлінням економіки Олександрійської міської ради Кіровоградської області 17.01.2018 року було проведено обстеження мережі міських автобусних маршрутів на предмет дотримання правил надання послуг з перевезення пасажирським автомобільним транспортом.

Результати вказаного обстеження зафіксовані у відповідних актах обстеження від 17.01.2018 року та від 18.01.2019 року (т.1,а.с.6-7).

За результатами такого обстеження було виявлено, що на міських зупинках громадського транспорту зупиняються автобуси приміських маршрутів, що зменшує пасажиропотік у місцевих перевізників, а з другого боку може сприяти надходженню тіньових доходів персоналу приміських маршрутів. Порушення були виявлені на автобусах приміських маршрутів, які обслуговує перевізник ТОВ КД-Транс , а саме:

- маршрут Олександрія-Нова ОСОБА_1 , автобус марки Neoplan, державний номер НОМЕР_1, час відправлення із автовокзалу 14:00 - зупинявся на міських зупинках: площа Соборна , Гагаріна та Райпобуткомбінат ;

- маршрут Олександрія-Попельнясте , автобус марки ПАЗ-3205, державний номер НОМЕР_2, час відправлення із автовокзалу 14:30 - зупинявся на зупинці Райпобуткомбінат .

Наслідком такого обстеження було направлення 22.11.2018 року Олександрійською міською радою Кіровоградської області листів із метою вжиттям відповідних заходів для забезпечення виконання вимог ОСОБА_1 надання послуг пасажирського автомобільного транспорту скерованих начальнику управління Укртрансбезпеки в Кіровоградській області, голові Олександрійської районної державної адміністрації, директору ТОВ КД-Транс , начальнику управління Укртрансбезпеки в Кіровоградській області, голові Олександрійської районної державної адміністрації (а.с.8-12).

Так, на такі листи було надано відповіді вказаними суб'єктами владних повноважень (т.1,а.с.13-15).

Зокрема, начальником управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області на такий лист 08.02.2018 року надано відповідь, за змістом якої, повідомлено, що працівниками управління проведена перевірка для встановлення фактів зазначених у листі в результаті чого було перевірено транспортний засіб Neoplan ВА8975 АА, який належить ТОВ КД-Транс , водій якого здійснював перевезення пасажирів за приміським автобусним маршрутом Олександрія - ОСОБА_1 та транспортний засіб ПАЗ 4234, ВА 8620АХ, який належить ТОВ КД-Транс , водій якого здійснював перевезення пасажирів за приміським автобусним маршрутом Олександрія-Попельнясте, у ході перевірки встановлено порушення автотранспортного законодавства та складено акти проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та запрошено автомобільного перевізника ТОВ КД-Транс на розгляд справи (т.1,а.с.13).

В свою чергу, 13.02.2018 року ТОВ КД-Транс повідомило листом заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Олександрійської міської ради Кіровоградської області, що згідно договору від 10.07.2013 року №4 про перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування, що не виходить за межі району, ТОВ КД-Транс обслуговує маршрут Олександрія-Нова ОСОБА_1 . Перевезення за маршрутом Олександрія-Попельнясте підприємством здійснюються на підставі договору від 22 серпня 2016 року №27-16 про перервезення пасажирів на внутрішньообласному маршруті загального користування №798. Вказує, що перевезення за вказаними маршрутами здійснюється відповідно до паспортів маршруту та розроблених схем маршрутів, які пролягають через місто Олександрія до автостанції. На даний час, склалися обставини, коли більшість мешканців району працюють у м. Олександрія і висадка сільського пасажира на міській зупинці стає гарантом вчасності дістатися до робочого місця, адже людині, що мешкає за містом діставатися з автостанції м. Олександрія є додатковими затратами. Зупинка транспортних засобів (автобусів) на посадкових майданчиках передбачена Правилами дорожнього руху та не є порушенням останніх (т.1,а.с.14).

Не погоджуючись із такими діями, Олександрійська міська рада Кіровоградської області листом від 25.05.2018 року №398/5/05/5 повідомила начальника управління Укртрансбезпеки в Кіровоградській області, що була проведена 22.05.2018 року робоча нарада з керівником ТОВ КД-Транс щодо врегулювання питання та погодження місць зупинок приміських автобусів на території м. Олександрія. Перевізнику ТОВ КД-Транс було запропоновано надати на погодження зупинки на міських автобусних маршрутах загального користування, на що керівник ТОВ КД-Транс ОСОБА_2 відмовився надати на погодження вказану вище інформацію. Посилаючись на п. 28 ОСОБА_1 надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року №176, вказує що перевізник і надалі продовжує порушувати вказані правила, тому просить повідомити результати та вжиті заходи до приміських перевізників, які без погодження здійснюють посадку/висадку пасажирів на зупинках міського громадського автотранспорту м. Олександрія у встановлений законодавством термін (т.1,а.с.21).

Одночасно, Олександрійська міська рада з приводу виявленого порушення перевізниками на приміських маршрутах у м. Олександрія скерувала відповідний лист із актами обстеження та фотофіксаціями до начальника Олександрійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (т.1,а.с.43-53).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо вищевказаних виявлених порушень протиправною та такою, що суперечить діючому законодавству, позивач звернувся із даним позовом до суду, за захистом свого порушеного, на його думку, права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Процесуальні питання оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень регламентовані Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За змістом положень статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т. ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007р. №877-V (далі - Закон №877-V) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Частиною 4 статті 4 Закону №877-V передбачено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулює Закон України Про автомобільний транспорт від 05.04.2011р. № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Згідно статті 5 Закону №2344-ІІІ державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Статтею 6 Закону №2344-ІІІ визначено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема видачу свідоцтва про атестацію автостанцій, ведення переліку атестованих автостанцій та розміщення зазначеного переліку на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідач, як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден рибного господарства) здійснює свою діяльність на підставі Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103.

Відповідно до п. 1 Положення, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

У відповідності до п. 8 Положення, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №592 від 26.06.2015 року ОСОБА_3 питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3.

Отже, повноваження Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) здійснюються зокрема, через утворені ним територіальні органи. Цим органам надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, а їх юрисдикція поширюється на відповідну адміністративно-територіальну одиницю.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено порушення чинного транспортного законодавства в частині не здійснення належного контролю за дотриманням Закону України Про автомобільний транспорт автоперевізником ТОВ КД-Транс на автобусних маршрутах загального користування сполученнями Олександрія-Нова ОСОБА_1, Олександрія - Головківка, Олександрія - Попельнясте, Олександрія - Щасливе.

Відповідач вказує, що ними дотримано вимоги чинного транспортного законодавства щодо здійснення належного нагляду та контролю в межах їхньої компетенції.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

На виконання зазначених конституційних приписів Законом України „Про звернення громадян« від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393) унормовано, зокрема, порядок звернення громадян до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, заявами або клопотанням та скаргами про їх порушення та встановлено порядок і строки надання відповідей на такі звернення відповідними суб'єктами.

Так, згідно зі статтею 1 Закону №393 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону №393 визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №393 звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Частиною першою статті 18 Закону передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги .

У свою чергу, відповідно до статті 15 Закону №393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.

При цьому стаття 20 Закону №393 зобов'язує вищезазначених суб'єктів розглядати і вирішувати звернення у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

З метою надання об'єктивної правової оцінки діям відповідача, суд проаналізував зміст листів Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 19.01.2018 року, 25.01.2018 року, 23.04.2018 року (т.1,а.с.8,11,17), адресовані начальнику управління Укртрансбезпеки в Кіровоградській області та голові Державної служби України з безпеки на транспорті (т.1,а.с.55-56).

При цьому, досліджуючи відповідь на такі звернення від управління Укртнрансбезпеки у Кіровоградській області та Державної служби України з безпеки на транспорті (т.1,а.с.25,42,61,68,133), в контексті вищевказаних законодавчих приписів, суд вважає належним виконанням відповідачем вимог Закону України „Про звернення громадян« .

Відтак, вбачається, що після систематичних звернень Олександрійської міської ради до управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області, щодо одного й того ж самого правопорушення, з урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області діяло в межах наданих йому повноважень.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 18.05.2018 року №238-р Про визначення переможців та укладання договорів з перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території району (внутрішньорайонні маршрути) визначено переможцями конкурсу, згідно з протоколом засідання конкурсного комітету з організації та проведення конкурсів з перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території району (внутрішньорайонні маршрути) від 15.05.2018 року №1, зокрема на об'єкті №3 Олександрія-Нова ОСОБА_1 , Олександрія-Лозуватка - Головківка - ТОВ КД - ТРАНС (т.1,а.с.69).

В матеріалах справи наявні договори укладені між Олександрійською районною державною адміністрацією та ТОВ КД-Транс про перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування, що не виходить за межі району від 17.06.2016 року, від 09.07.2018 року (т.1,а.с.101-102) та відповідні погоджені схеми маршрутів (т.1,а.с.103-109).

Представником позивача в якості доказу долучено до матеріалів справи протокол №1 наради з керівником ТОВ КД-Транс про місця зупинок громадського транспорту згідно постанови від 18.02.1997 року №176 від 22.05.2018 року (т.2, а.с.29).

Стаття 72 КАС України вказує, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.73 КАС України).

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З вказаного протоколу наради вбачається, що на порядок денний винесено обговорення питання перевезення пасажирів ТОВ КД-Транс , який автобусами приміських маршрутів Олександрія-Нова ОСОБА_1 , Олександрія-Попельнясте , здійснює посадку/висадку пасажирів на території міста Олександрії, без погодження місць зупинок по м. Олександрія, в зв'язку із чим порушує п. 28 Постанови Кабінету Міністрів Про затвердження ОСОБА_1 надання послуг пасажирського автомобільного транспорту від 18.02.2018 року №176.

Вказана нарада проведена була в м. Олександрія, в каб. 317 будинку міської ради, за участю: заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_4, начальника управління економіки міської ради - ОСОБА_3, начальника відділу промислової політики та підприємництва управління економіки міської ради, головного спеціаліста відділу промислової політики та підприємництва управління економіки міської ради - ОСОБА_5 та керівника підприємства ТОВ КД-Транс - ОСОБА_2 Вказаний протокол підписаний усіма присутніми, натомість, підпису керівника підприємства ТОВ КД-Транс такий не містить (а.с.т.2,а.с.29).

Водночас, представником третьої особи - директором ТОВ КД-Транс надано до суду письмові заперечення в яких, вказано, що на вказаній нараді присутній він не був, як і не був повідомлений про проведення такої наради, жодного запрошення чи повідомлення (телефонограми) не отримував (т.2,а.с.38-39).

Доказів на спростування вказаного, представником позивача до суду не надано.

Наданий представником позивача, такий протокол судом оцінюється критично, з огляду на встановлені обставини в частині не повідомлення та відсутності керівника перевізника про проведення такої наради, та не може бути взятий судом до уваги в якості належного доказу у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, під час розгляду даної справи.

Поряд з тим, відповідно до статті 6 Закону України Про дорожній рух до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить організація дорожнього руху на території міста і району згідно відповідним генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху екологічно безпечними умовами.

Отже, до компетенції органів місцевого самоврядування, як власника автомобільних доріг належить влаштування місць для зупинок транспортних засобів, стоянок і відпочинку учасників дорожнього руху та створення інших об'єктів дорожнього сервісу.

В свою чергу, відповідно до статті 3 постанови кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті контроль на автомобільному транспорті покладається на органи державного контролю - Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеку) та її територіальні органи.

Водночас, відповідно до статті 53-3 Закону України Про дорожній рух забезпечення безпеки дорожнього руху та здійснення контролю за безпекою дорожнього руху під час надання послуг з перевезення пасажирів покладено на органи Національної поліції.

Відповідно до положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Одним з основних завдань Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) є здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті.

Відповідно до пункту 8 положення, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За змістом статті 7 Закону України Про автомобільний транспорт забезпечення організації пасажирських перевезень на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходить за межі області (внутрішньообласні маршрути), покладається на обласні державні адміністрації.

Поряд з тим, суд звертає увагу позивача на підпункт 2 пункту 55 Порядку проведення конкурсу перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року №1081, за змістом якого організатор зобов'язаний забезпечити дострокове розірвання договорів (позбавити дозволу) з автомобільним перевізником - переможцем конкурсу у разі: наявності фактів порушення ним умов договору (дозволу).

З огляду на вказані законодавчі положення, суд приходить до висновку, що до компетенції Державної служби України з безпеки на транспорті процедура погодження регулярних приміських/міжміських автобусних маршрутів загального користування не належить.

Разом з тим, в матеріалах справи наявний лист Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 22.08.2018 року №01-29/2728/3 адресований автомобільним перевізникам, з якого вбачається, що доводиться до відома отримання погодженої схеми організації дорожнього руху на площі Соборній у м. Олександрія та необхідності внесення змін до паспортів автобусних маршрутів регулярних приміських перевезень в терміни визначені чинним законодавством (т.1,а.с.110).

Таким чином, наведене однозначно вказує на відсутність у позивача порушеного права відповідачем на момент розгляду даної справи, оскільки до компетенції останнього виявлення та усунення порушень правил дорожнього руху перевізниками, не належить.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, про відсутність бездіяльності з боку Державної служби України з безпеки на транспорті при здійсненні своєї діяльності частині контролю за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю КД-Транс як перевізника, що здійснює перевезення пасажирів автобусами приміських маршрутів.

За таких обставин, суд вважає, що Державна служба України з безпеки на транспорті в даному випадку діяла, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи із вищевикладеного, суд наголошує, що суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Поряд з тим, суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Завданням адміністративного судочинства згідно з положеннями частини 1 статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод.

Відповідно до статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Положеннями частини 1 статті 5 КАС України, позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 6-рп/1997 від 25.11.1997, № 9-рп/1997 від 25.12.1997 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55, статей 64, 124 Конституції України, статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Отже, право на звернення до адміністративного суду з позовом не є тотожним праву на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного позову ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист, адже для того, щоб він був наданий, необхідно встановити, що право особи, яка звернулась з позовом, були дійсно порушені в публічно-правових відносинах.

Відповідно до приписів КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

З наведених положень закону випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушено його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність мають бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача.

Своєю чергою, порушення права може означати необґрунтовану заборону на його реалізацію, встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації.

Зокрема, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя та контроль легальності.

Тобто, кінцевою метою адміністративного судочинства, як це випливає із змісту ч.1 ст.2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Наведена процесуальна норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, в силу вимог якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1).

Обов'язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, є прямий (безпосередній) вплив рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на правовий статус фізичної чи юридичної особи, зокрема обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов'язків.

Таким чином, властивостями оскаржуваності наділені лише ті рішення, дії чи бездіяльність, які створюють реальні правові наслідки для цієї особи, впливають на стан її суб'єктивних прав і обов'язків. А захист прав, свобод та інтересів в адміністративному судочинстві має відповідати критерію ефективності і призводити до відновлення правового становища особи, яке існувало до такого порушення.

Дії відповідача, які оскаржуються позивачем, суд оцінює з точки зору того, чи призвели ці дії до порушення законних прав та інтересів позивача, враховуючи законодавчо визначені завдання адміністративного судочинства.

Як вбачається з положень Рекомендації ОСОБА_6 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_6 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (суддя Закурін М. К. Дискреція дія на власний розсуд. Поняття та прояв , 2009 року) Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

З огляду на вказане, суд зазначає, що не може перебрати на себе повноваження відповідача в частині зобов'язання відповідача розглянути питання щодо застосування адміністративно-господарських штрафів до перевізника за не усунення порушень транспортного законодавства.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та ст. 8 КАС України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

Гарантії статті 6 § 1 включають зобов'язання судів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium (H. проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута.

Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов'язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суоминен проти Фінляндії), § 36).

Стаття 6 § 1 зобов'язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (Van de Hurk v. the Netherlands (ОСОБА_2 де Гурк проти Нідерландів), § 61; Garcнa Ruiz v. Spain (ОСОБА_3 проти Іспанії) [ВП], § 26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dйc.); Perez v. France (Перез проти Франції) [ВП], § 81).

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Крім того, приписами частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного України, суд також повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи судову практику розгляду справ Європейським Судом з прав людини, а саме стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасницею якої є Україна, захищає право кожного на подання позову або скарги, які пов'язані з його громадянськими правами та обов'язками, до суду, таким чином, це означає "право на суд".

Стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004).

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при вчиненні спірних дій, діяв з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

На думку суду, позивачем не надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідач довів, що діяв з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та вимог законодавства України.

За сукупністю наведених обставин, з огляду на вказане, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відтак, враховуючи відмову в задоволенні адміністративного позову судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову Олександрійської міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 33423535; адреса: пр. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000) до Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ - 39816845; адреса: проспект Перемоги, 14, місто Київ, 01138); третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «КД-Транс» (код ЄДРПОУ - 36360803; адреса: вул. Жовтнева, 40А, с. Головківка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28043) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_7