Рішення

від 14.03.2019 по справі 826/11184/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 березня 2019 року № 826/11184/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Сікретс

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес Сікретс (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №5212615141, №5202615141 від 23 квітня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, а висновки акту перевірки, на підставі яких вони винесені, про нереальний характер господарських операцій між позивачем та ТОВ БК Профітван є необґрунтованим, оскільки не доведений належними доказами, які у своїй сукупності дозволили встановити факт порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2018 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу часу на усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

21 серпня 2018 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки при проведенні перевірки не підтверджено реальність проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ БК Профітван .

03 вересня 2018 року представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечення не спростовують аргументи позивача, викладені у позовній заяві та не підтверджують правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року суд за клопотанням представника позивача призначив судове засідання для розгляду справи по суті.

27 листопада 2018 року відповідачем надано суду додаткові пояснення та докази на підтвердження своєї позиції.

Крім того, відповідачем подано клопотання про допит в якості свідка директора БК Профітван .

Щодо заявленого клопотання про допит у якості свідка директора БК Профітван суд зазначає, що матеріали справи містять письмові докази з приводу обставин, які слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. При цьому, пояснення гр. ОСОБА_1 не можуть бути розцінені як повідомлення обставин, які мають значення для справи. З урахуванням викладеного суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про виклик свідка.

У судовому засіданні 23 січня 2019 року суд відповідно до ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 27 березня 2018 року по 02 квітня2018 року посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Сікретс з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з директора БК Профітван за квітень, травень, червень 2017 року, результати якої оформлені актом перевірки від 03 квітня 2018 року №210/26-15-14-01-03/40785559 (далі по тексту - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.5, п.7 П(С)БО 15 Доходи , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, п.5, п.6, п.7 П(С)БО 16 Витрати , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, п.5 П(С)БО Запаси , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 02 січня 1999 року за №751/4044, п.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.1.2 ст.1, ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 79635 грн., у тому числі за 2017 рік на суму 79635 грн.;

- завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 рік на суму 49220 грн.;

- п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.1.2 ст.1, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 98327 грн., у т.ч. за квітень 2017 року на суму 43839 грн., за травень 2017 року на суму 26138 грн., за червень 2017 року на суму 28350 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 23 квітня 2018 року винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- №5202615141, яким позивачу в порушення п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.1.2 ст.1, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 122909 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 98327 грн. та за штрафними санкціями - 24582 грн.;

- №5212615141, яким позивачу за порушення п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.5, п.7 П(С)БО 15 Доходи , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, п.5, п.6, п.7 П(С)БО 16 Витрати , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, п.5 П(С)БО Запаси , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 02 січня 1999 року за №751/4044, п.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.1.2 ст.1, ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 99544 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 79635 грн. та за штрафними санкціями 19909 грн.

За наслідками розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення від 23 квітня 2018 року №5202615141 та №5212615141 рішенням ДФС України від 26 червня 2018 року №21775/6/99-99-11-01-07-25 вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірними зменшенням суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, завищенням суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду та зменшенням суми грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) по відносинам з контрагентом позивача, ТОВ БК Профітван .

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями ст.185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п.187.1 ст.187 ПК України).

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість вказаної у податковій накладній , до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує даі бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату оподаткування (п.44.2 ст.44 ПК України).

Положеннями п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №88), де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п.2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п.5, 7 П(С)БО Доходи дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів. До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо. До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі). До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Пунктом 5, 6, 7 П(С)БО 15 Витрати визначено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно п.9 П(С)БО 9 Запаси запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 квітня 2018 року №5202615141 та №5212615141 слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ БК Профітван , мету придбання та обставини використання придбаних послуг (робіт) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ Профітван (продавець) укладено договір поставки №24/04 від 24 квітня 2017 року, за умовами якого продавець зобовязується передавати у власність покупця послуги та матеріали для реклами, поліграфії, будівництва, упаковки та аксесуарів до них ( далі - товар), в асортименті та кількості, відповідно до видаткових накладних, що є невідємними частинами цього договору, а покупець зобовязується приймати товар та оплачувати його на умовах договору. Ціна товару договірна. В ціну товару доставку включено. За бажанням покупця продавець надає послугу з доставки товару, що скріплюється складанням відповідної угоди про перевезення. Загальну вартість товару за даним договором не обмежується. Передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана у видатковій накладній, є датою поставки товару продавцм за умови підписання видаткової накладної покупцем.

На підтвердження поставки товарів в межах укладеного договору позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних від 30 травня 2017 року №ВН-0000026, від 24 квітня 2017 року №ВН-0000024 та від 30 травня 2017 року №ВН-0000026 щодо передачі позивачу плівки для друку, армованої плівки, чорнил, а також акт №ПВ-0000009 здачі-приймання робіт з повно кольорового друку.

Доказів на підтвердження порядку та форми здійснення розрахунків позивача з ТОВ БК Профітван позивачем не надано.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Позивач згідно інформації, зазначеної в ЄДРЮОФОП має право на зайняття наступними видами діяльності: Код КВЕД 18.12 Друкування іншої продукції (основний); Код КВЕД 18.14 Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов'язаних із нею послуг; Код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; Код КВЕД 58.19 Інші види видавничої діяльності; Код КВЕД 73.11 Рекламні агентства; Код КВЕД 74.10 Спеціалізована діяльність із дизайну.

На підтвердження подальшої реалізації придбаних товарів, послуг позивачем надано видаткові накладні про передачу контрагентам-покупцям плакатів, рекламної продукції, табличок, наклейок, пластикових накладок, банерів та акти надання послуг про надання рекламних, поліграфічних послуг, нанесення логотипу, повно кольорового друку.

На підтвердження наявності у позивача приміщень в матеріалах справи наявний договір оренди №17/03/02-О від 27 лютого 2017 року, укладений між позивачем (орендар) та ТОВ Тельком (орендодавець) про передачу у тимчасове користування нерухомого майна - офісно-виробниче приміщення площею 128 кв. м., розташованих адмінбудинку (літ. А ) за адресою м. Київ, вул. Солом'янська, 3-Б. проте, в матеріалах справи відсутні докази фактичної передачі в оренду зазначеного приміщення на підставі акта прийому-передачі. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження приймання придбаного товару, його оприбуткування та інших доказів на підтвердження факту зберігання та руху товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, документів, які засвідчують перевезення придбаного позивачем у ТОВ БК Профітван товару позивачем як під час перевірки, так і у ході розгляду справи не надано.

Згідно додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. N207 Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, необхідним документом є, зокрема, товарно-транспортна накладна.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14 жовтня 1997 року №363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Сам факт наявності у позивача видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, або інших документів, складених з посиланням на поставку товарів (послуг) не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Аналогічна позиція викладена у рішеннях Верховного Суду від 06 червня 2018 року справа №П/811/2247/14, від 04 квітня 2018 року справа №813/1687/17.

Тобто, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані товарно-матеріальні цінності та послуги надані саме цим контрагентом.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що первинні документи підписані зі сторони контрагента директором ОСОБА_1

Листом від 27 лютого 2018 року №04/5-62-3-18 Прокуратурою міста Києва на запит відповідача щодо використання відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017100000000370 за фактом фіктивного підприємництва за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.205 КК України, згідно з вимогами ст.222 КП КУкраїни, надано дозвіл на розголошення даних досудового слідства у зазначеному кримінальному провадженні в частині використання протоколу допиту директора ТОВ БК Профітван ОСОБА_1 при здійсненні контрольно-перевірочних заходів та надано протокол допиту свідка від. 29 серпня 2017 року. Так, з протоколу допису ОСОБА_1 вбачаєься, що приблизно в грудні 2016 року неподалік свого будинку ОСОБА_1 загубив свій паспорт, після чого його знайомий у дворі будинку під лавочкою знайшов його та повернув ОСОБА_1 Особисто ОСОБА_1 свій паспорт не передавав стороннім, підприємств на своє імя не реєстрував. Зазначено, зокрема, що ТОВ БК Профітван не реєстрував, жодних реєстраційних документів не підписував, не являється ні засновником, ні директором та бухгалтером; заяву про державну реєстрацію не подавав, не здійснював жодних дій, пов'язаних з реєстрацією ТОВ БК Профітван ; не підписував на прохання інших осіб документів, пов'язаних з господарською діяльністю; не виписував довіреностей та не уповноважував від імені засновника даного підприємства інших осіб на право здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі позовом ТОВ Нафта до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Оскільки наявні в матеріалах справи документи щодо здійснення господарських операцій позивача з ТОВ БК Профітван підписані ОСОБА_1, який заперечує свою участь у створенні та діяльності вказаного підприємства - контрагента позивача, суд вважає, що вказані документи не є належним чином оформленими та не містять ознак первинних документів у розумінні положень Податкового кодексу України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що видаткові накладні та акт наданих послуг позивачу ТОВ БК Профітван не можуть бути враховані як юридично значимі документи на підтвердження виконання спірних операцій та, відповідно, для цілей відображення спірних операцій в бухгалтерському та податкового обліку, а отже і для цілей формування спірних сум податкового кредиту.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 26 січня 2016 року №826/11928/15, платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, є не достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Крім того, надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом (постанова Верховного Суду України від 27 березня 2012 року №21-737во10).

Так, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані товарно-матеріальні цінності та послуги надані саме цим контрагентом.

За таких обставин, відповідачем надано суду належні та допустимі докази, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; докази того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень №5212615141, №5202615141 від 23 квітня 2018 року протиправними та такими, що підлягають скасуванню, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами статей 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Сікретс відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова