Рішення

від 19.03.2019 по справі 826/3055/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 березня 2019 року № 826/3055/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Київського міського центру зайнятості

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Святошинського районного центру зайнятості м. Києва (далі - відповідач, Святошинський РЦЗ), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати Наказ Святошинського районного центру зайнятості м. Києва від 17.01.2017 №7 Про відшкодування незаконно отриманих коштів, виплачених як допомога по безробіттю .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вимоги Святошинського РЦЗ, викладені в наказі від 17.01.2017 №7 є безпідставними та незаконними. Так, з 22.06.2016 позивач був зареєстрований у Святошинському РЦЗ в статусі безробітного з призначенням грошової допомоги по безробіттю, яку отримував з 22.06.2016 по 17.01.2017. Перебуваючи на обліку, позивач добросовісно виконував всі зобов'язання, які були покладені на нього як на безробітного. Вчасно відвідував інспектора та семінари, про що вносилися відомості до персональної картки. 04.10.2016 позивачем було підписано договір про співпрацю з ТОВ ЕУЛАЙФ ГРУП . 22.11.2016, усвідомивши юридичні наслідки та статус цього договору, позивач ініціював його розірвання. Позивач стверджує, що за час дії договору жодних робіт/послуг ним не виконувалося та не отримувались доходи. На виконання вимог ст.44 Закону України Про зайнятість населення позивач 12.12.2016 письмово повідомив Святошинький РЦЗ про існування цього договору та про те, що за час його дії жодних робіт/послуг не виконував, доходи не отримував, а тому правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення у відповідача не було.

Водночас позивач посилається на порушення відповідачем правової процедури при прийнятті оскаржуваного наказу. Зокрема, зазначає, що наказ підписано невстановленою особою, а під час проведення розслідування Святошинським РЦЗ були допущені грубі порушення законодавства, документи були оформлені попередніми датами. У зв'язку з цим позивач вважає, що дії відповідача щодо проведення перевірки, як і сам оскаржуваний наказ, прийнятий за результатом таких дій, є незаконними.

При цьому позивач повідомив про вжиття заходів досудового врегулювання шляхом оскарження дій Святошинського РЦЗ в адміністративному порядку до Київського міського

центру зайнятості, за наслідком яких скаргу позивача залишено без задоволення.

Вважаючи наказ про відшкодування незаконно отриманих коштів, виплачених як допомога по безробіттю протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2017 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження з призначенням справи до розгляду в судовому засіданні.

Відповідач у запереченнях проти позову заперечив у повному обсязі посилаючись на те, що припинення відповідачем виплати позивачу допомоги по безробіттю є правомірним, а оскаржуваний наказ таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. В обґрунтування правомірності своїх дій відповідач зазначає, що позивач під час перебування на обліку в центрі зайнятості, як безробітний, належав до зайнятого населення, що підтверджується актом розслідування від 04.01.2017 №1, яким встановлено, що між позивачем та ТОВ ЕУЛАЙФ ГРУП було укладено договір цивільно-правового характеру від 04.10.2016 №3887122, за умовами якого консультант ОСОБА_1 за винагороду надає консультації стосовно послуг страхової компанії, проводить пошук потенційних клієнтів, сприяє укладенню договорів страхування життя та здійснює їх супровід. З 22.11.2016 договір було розірвано, за період дії договору комісійна винагорода позивачу не нараховувалась, акти виконаних робіт відсутні. На думку відповідача, укладення застрахованою особою позивачем, яка має статус безробітної, цивільно-правового договору, предметом якого є надання послуг за винагороду, є обставиною, що впливає на умови виплати їй допомоги по безробіттю, а тому неповідомлення ним центру зайнятості про виникнення такої обставини свідчить про невиконання своїх обов'язків та є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення.

При цьому відповідач посилається на положення п.7 ст.1, ст.4, пп.8 п.1 ст.45 Закону України Про зайнятість населення , пп.8 ч.1 ст.31, ч.ч.2,3 ст.36 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , пп.1 п.37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою КМУ від 20.03.2013 №198, пп.2 п.1 розд.V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 15.06.2015 №613, п.6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним.

Водночас, відповідач повідомив, що належним відповідачем у даній справі є Київський міський центр зайнятості, так як Святошинський РЦЗ м. Києва є підрозділом останнього без статусу юридичної особи.

14.09.2017 позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, зокрема в частині визнання протиправним та скасування повідомлення Святошинського РЦЗ м. Києва від 18.01.2017 №07-28/167 Про відшкодування коштів . Згідно з протоколом судового засідання від 06.03.2018 заява про збільшення позовних вимог була відкликана позивачем.

07.12.2017, згідно з даними журналу судового засідання, за результатом розгляду заяви позивача від 29.09.2017 про залучення другого відповідача у даній справі, ухвалою суду замінено неналежного відповідача (Святошинський РЦЗ) на належного - Київський міський центр зайнятості.

28.02.2018 та 06.04.2018 позивачем подано клопотання про залучення додаткових матеріалів до справи та додаткових пояснень, в яких позивач вказує на порушення відповідачем: ст.20 ЗУ Про звернення громадян , п.п.3, 4, 5 Наказу №60/62 від 13.02.09, п.п.52, 53, 57, 78, 163 Постанови КМУ від 30.11.2011 №1242 та п.5.23 ДСТУ 4163-2003 Вимоги до оформлення документів .

05.07.2018 суд, за заявою сторін, ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі ч.3 ст.194 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.06.2016 ОСОБА_1 подано до Святошинського РЦЗ заяву про надання статусу безробітного. Як вбачається із заяви, з правами та обов'язками зареєстрованого безробітного ОСОБА_1 ознайомлений (а.с.72).

Згідно з витягом з наказів Святошинського РЦЗ від 24.01.2017 ОСОБА_1 з 15.06.2016 надано статус безробітного. З 22.06.2016 по 16.06.2017 призначено допомогу по безробіттю і розпочато її виплату (а.с.70) .

04.10.2016, під час перебування на обліку по безробіттю, ОСОБА_1 було укладено цивільно-правовий договір про співробітництво з ТОВ ЕУЛАЙФ ГРУП від 04.10.2016 №3887122, предметом якого є надання консультантом ОСОБА_1 посередницьких послуг за винагороду (комісійні). Зокрема, відповідно до п. 1.1 Положень та умов договору, консультант зобов'язується за завданням ТОВ ЕУЛАЙФ ГРУП надавати посередницькі послуги зазначені в пп.1.1-1.4 цього договору, у рамках діяльності ЕУЛАЙФ ГРУП як страхового посередника на страховому ринку України, від імені і за дорученням страховиків, а ЕУЛАЙФ ГРУП зобов'язується виплачувати консультанту винагороду (комісійні) в порядку та на умовах визначених цим договором. Згідно з п.2.9. прийняття результатів виконаних робіт здійснюється за актом виконаних робіт, яким, зокрема, підтверджується правильність нарахованих консультанту комісійних (а.с.79-80).

21.11.2016 за заявою ОСОБА_1 договір було розірвано. За період дії договору, з 04.10.2016 по 21.11.2016, дохід ОСОБА_1 не нараховувався та не виплачувався, що підтверджується довідкою від 12.12.2016 №453, виданою ТОВ ЕУЛАЙФ ГРУП , а також відомістю з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, складеною ДПІ у Святошинькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 29.12.2017 №14106/Т/26-57-08-02 та долученою до матеріалів справи позивачем (а.с.109,110).

12.12.2016 Святошинським РЦЗ отримано заяву ОСОБА_1 (вх.№2596), в якій останній повідомив центр зайнятості про те, що для більш глибокого вивчення теми по страхуванню життя 01-02.10.2016 він взяв участь у семінарі, який проводило ТОВ ЕУЛАЙФ ГРУП , з якою 04.10.2016 був підписаний договір про співробітництво. При цьому позивач зазначив, що з 21.11.2016 договір було розірвано, за термін його дії жодних матеріальних чи фінансових благ ним отримано не було, роботи не виконувались, послуги не надавались, на підтвердження чого до заяви було додано довідку від 12.12.2016 №453 (а.с.85).

Як вбачається зі службової записки від 12.12.2016, начальником відділу організації працевлаштування населення Зубрик Т.М. повідомлено заступника директора Святошинського РЦЗ про необхідність визначити шляхи подальшого проведення розслідування страхових випадків у зв'язку з тим, що під час зіставлення первинних документів осіб з інформацією ПФУ, зокрема щодо ОСОБА_1, встановлено розбіжності, які полягають у наступному: особа, яка виконує роботи за договором ЦПХ, жовтень 2016. За даним фактом Святошинським РЦЗ ініційовано проведення перевірки надання послуг та отримання доходу ОСОБА_1 за вказаним договором (а.с.73).

У ході розслідування, проведеного безпосередньо у роботодавця провідним інспектором з розслідування страхових випадків Аршениця Т.Ф., встановлено, що між гр. ОСОБА_1 (ідент.номер НОМЕР_1) та ТОВ ЕУЛАЙФ ГРУП (код ЄДРПОУ 35745708) було укладено договір цивільно-правового характеру №3887122 від 04.10.2016. За період дії договору, з 04.10.2016 по 21.11.2016, ОСОБА_1 не нараховувались комісійна винагорода, акти виконаних робіт відсутні. Наведені обставини зафіксовані у складеному за результатом проведеного розслідування Акті від 04.01.2017 №1 (далі - Акт розслідування) (а.с.76). Як вбачається з акта розслідування, підпис позивача на ньому відсутній.

На підставі Акта розслідування, згідно з п.п.2, 3 ст.36 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , Святошинським РЦЗ прийнято рішення у формі наказу від 17.01.2017 №7 про відшкодування незаконно отриманих коштів, виплачених як допомога по безробіттю (далі - наказ від 17.01.2017 №7 ), яке і є предметом оскарження у даній справі (а.с.91).

На виконання цього наказу Святошинським РЦЗ проведено розрахунок суми коштів, що підлягає відшкодуванню позивачем і згідно з довідкою-розрахунком від 17.01.2017 №05-28/155 за період з 04.10.2016 по 04.01.2017 становить 17500,12 грн., та підготовлено повідомлення про відшкодування коштів від 18.01.2017 №07-28/167, яке було отримано ОСОБА_1 особисто 20.01.2017 (а.с.92, 93).

Зі змісту наведених документів вбачається, що підставою для повернення незаконно отриманих коштів відповідач зазначив ту обставину, що ОСОБА_1 під час перебування на обліку в центрі зайнятості як безробітний, відносився до категорії зайнятого населення, що підтверджується актом розслідування від 04.01.2017 №1, а відтак матеріальне забезпечення отримав незаконно.

23.01.2017 Святошинським РЦЗ листом №06-28/297 повідомлено ОСОБА_1 про те, що за результатом розгляду його звернення від 12.12.2016 вх.№2596 на підставі Акта розслідування від 04.01.2017 №1 було прийнято рішення про повернення коштів з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати особі забезпечення та надання соціальних послуг (а.с.89).

Згідно з витягом з наказів Святошинського РЦЗ від 24.01.2017 (а.с.70-71), наказом від 24.01.2017 №НТ170124 ОСОБА_1 з 04.01.2017 припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з припиненням реєстрації безробітного відповідно до п.1 ст.45 Закону України Про зайнятість населення , п.1 ст.31 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та пп.1), 2) п.37 Порядку від 20.03.2013 №198; у зв'язку зі встановленням факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення відповідно до пп.8 п.1 ст.45 ЗУпЗН, пп.8 п.1 ст.31 ЗУпЗДССВБ, та пп.2 п.1 ч.V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.

Не погоджуючись із діями та рішеннями Святошинського РЦЗ, позивач скористався правом їх оскарження в адміністративному порядку, звернувшись зі скаргою на дії Святошинського РЦЗ до Київського міського центру зайнятості, та з доповненням до скарги, зареєстрованими за вх.№Т-11/11-13 від 26.01.2017 та №Т-11/11-13/1 від 01.02.2017 (а.с.24-29). Однак, за результатом розгляду його скарги Київським міським центром зайнятості прийнято рішення про відмову у її задоволенні, про що було повідомлено позивача листом від 09.02.2017 №20-1299 (а.с.163).

Вважаючи дії працівників Святошинського РЦЗ протиправними, а оскаржуваний наказ таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття від 02.03.2000 №1533-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1533-ІІІ).

Відповідно до ст.7 Закону №1533-ІІІ одним із видів забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю.

Згідно з ч.1 ст.22 Закону №1533-ІІІ право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними.

За змістом положень ч.1 ст.1 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VI (далі - Закон №5067-VI ) безробітний - це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи (п.2).

Зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи (п.8).

Відповідно до п.4 ч.2 ст.44 Закону №5067-VI зареєстровані безробітні зобов'язані інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у ч.1 ст. 45 цього Закону. Згідно з ч.3 цієї ж статті відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Згідно з ч.1 ст.45 Закону №5067-VI реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється, зокрема, у разі зайнятості особи (п.1).

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 1 Закону №5067-VI зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно (п.7).

За змістом ч.1 ст.4 Закону №5067-VI до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Відповідно до положень пп.1 п.37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №198 (далі - Порядок №198), центр зайнятості припиняє реєстрацію з дня початку зайнятості особи: працевлаштування за наймом на умовах трудового договору (контракту); укладення цивільно-правового договору щодо виконання робіт (надання послуг); забезпечення роботою самостійно.

Згідно зі ст.31 Закону №1533-ІІІ виплата допомоги по безробіттю припиняється, зокрема, у разі працевлаштування безробітного (п.1).

Згідно з п.1 розд. V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 №613, виплата допомоги по безробіттю припиняється в разі:1) закінчення строку її виплати (з наступного дня після закінчення строку виплати); 2) припинення реєстрації безробітного з підстав, передбачених Порядком реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженим постановою КМУ від 20.03.2013 № 198 (з дня припинення реєстрації або в разі невідвідування без поважних причин центру зайнятості).

Відповідно до положень ст.36 Закону №1533-ІІІ застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг (ч.2). Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг (ч.3).

Відповідно до п. 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України 13.02.2009 року № 60/62, Постановою правління Пенсійного фонду України 13.02.2009 року № 7-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 за № 232/16248 (далі - Порядок №60/62), у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих, така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до п. 7 цього ж Порядку №60/62, рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що виникнення підстав припинення реєстрації безробітних та припинення виплати допомоги по безробіттю законодавець пов'язує з днем початку зайнятості особи, зокрема з днем укладення цивільно-правового договору щодо виконання робіт (надання послуг), а не з днем безпосереднього виконання роботи за таким договором та/чи днем отримання доходу. Саме день укладення такого договору з метою отримання доходу вважається днем початку зайнятості зареєстрованого безробітного, тобто днем, з якого зареєстрований безробітний вважається особою, що належить до категорії зайнятих.

Таким чином, припинення виплати допомоги по безробіттю та зняття безробітних з обліку зумовлюється укладенням ними цивільно-правового договору, предметом якого є надання послуг за винагороду. А тому, укладення застрахованою особою, яка має статус безробітної, такого договору є обставиною, що впливає на умови виплати їй допомоги по безробіттю, тож неповідомлення (несвоєчасне повідомлення) цією особою центру зайнятості про виникнення такої обставини свідчить про невиконання нею своїх обов'язків та відповідно до частини третьої статті 36 Закону № 1533-ІІІ є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення.

Зазначена позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-20а15 та у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №802/1206/17-а.

Як встановлено судом, під час перебування на обліку по безробіттю, позивачем 04.10.2016 було укладено цивільно-правовий договір про співробітництво з ТОВ ЕУЛАЙФ ГРУП від 04.10.2016 №3887122, предметом якого є надання консультантом ОСОБА_1 посередницьких послуг у сфері страхування життя за винагороду (комісійні).

Про факт укладення цього договору позивач повідомив Святошинський РЦЗ 12.12.2016 (заява ОСОБА_1 від 12.12.2016 вх.№ 2596), тобто через більше ніж 2 місяці з дня його укладення.

Отже, позивач, як особа в статусі безробітного, проінформував центр зайнятості про укладений цивільно-правовий договір від 04.10.2016 з порушенням встановленого п.4 ч.2 ст.44 Закону №5067-VI триденного строку.

Таким чином, має місце несвоєчасне повідомлення позивачем центру зайнятості про виникнення обставин, що впливають на умови виплати йому допомоги по безробіттю, що свідчить про порушення позивачем вимог ч. 2 ст.36 Закону №1533-ІІІ та відповідно до ч. 3 ст.36 Закону №1533-ІІІ є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення.

Разом з тим, як вбачається з аналізу наведених вище норм, сам факт та обставини допущеного позивачем порушення повинен бути встановлений відповідачем згідно з визначеною чинним законодавством процедурою, зокрема шляхом проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним згідно з Порядком №60/62.

Відповідно до ч.1 ст.34 Закону №1533-ІІІ Фонд має право, зокрема, стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Згідно з п.18 ч. 2 ст.22 Закону №5067-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом України. Таке розслідування здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду України, а у разі потреби - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.

Відповідно до п.2 Порядку №60/62 розслідування згідно з цим Порядком здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної (п.2).

За змістом положень п.п. 3, 4, 5 Порядку №60/62 перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (далі - центри зайнятості) зокрема у разі, коли під час перебування особи на обліку як безробітної до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації.

Рішення щодо проведення перевірки приймається керівником центру зайнятості (п.3).

Для проведення перевірки центри зайнятості взаємодіють з Державною податковою адміністрацією України та Пенсійним фондом України шляхом обміну інформацією про отримані особами, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні, доходи від провадження підприємницької діяльності, виконання робіт за трудовим договором, у тому числі за сумісництвом, під час роботи за кордоном, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.4).

За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили.

У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості (п.5 Порядку №60/62).

Центри зайнятості у межах своїх повноважень видають накази організаційно-розпорядчого характеру, організовують та контролюють їх виконання (пп.10 п.9 розд.ІІІ, п.4 розд.IV, п.4 розд.V Положення про Державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15.12.2016 №1543).

Відповідно до п.п.1, 3 Положення про Святошинський районний центр зайнятості, затвердженого Директором Київського міського центру зайнятості 12.01.2015, Святошинський РЦЗ є підрозділом Київського міського центру зайнятості, без статусу юридичної особи, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції в Святошинському районі м. Києва. Згідно з п.5 цього Положення Центр має право: в установленому законодавством порядку призначати безробітним допомогу по безробіттю, припиняти, відкладати і скорочувати виплати (пп.6); перевіряти достовірність даних, які є підставою для надання особі статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю (пп.11); стягувати на користь Київського міського центру зайнятості відповідно до законодавства кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою. Відповідно до п.8 цього Положення керівництво Центром здійснює його директор, який видає в межах своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що відповідно до визначеної чинним законодавством правової процедури розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним підставою для проведення перевірки є рішення щодо її проведення, прийняте керівником центру зайнятості у формі наказу. У разі встановлення у ході проведення звірки або перевірки факту недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, за її результатом оформлюється акт, який повинен бути наданий особі для ознайомлення, що засвідчується її власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості. Даний акт розслідування, яким встановлено факт недостовірності даних, є підставою для прийняття керівником центру зайнятості рішення про повернення коштів у формі наказу.

Як встановлено судом та підтверджується службовою запискою від 12.12.2016 відповідачем під час перебування позивача на обліку як безробітного було виявлено факт недостовірності даних щодо позивача, які полягають в тому, що згідно з відомостями Пенсійного фонду України станом на жовтень 2016 р. ОСОБА_1 є особою, яка виконує роботи за договором ЦПХ. Дана обставина була підтверджена і самим позивачем у поданій до Святошинського РЦЗ заяві від 12.12.2016 вх.№2596, якою позивач інформує відповідача про факт укладення цивільно-правового договору про надання послуг за винагороду з ТОВ ЕУЛАЙФ ГРУП від 04.10.2016 №3887122, та про те, що договір 22.11.2016 було анульовано, а за час його дії жодні послуги не надавались, доходи не отримувались.

По даному факту 04.01.2016 Святошинським РЦЗ було проведено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безпосередньо у ТОВ ЕУЛАЙФ ГРУП (роботодавця) шляхом звірки (перевірки) надання послуг та отримання доходу позивачем за вказаним договором, за результатом якого складено Акт розслідування від 04.01.2017 №1.

Як вбачається з Акта розслідування підставою проведення звірки (перевірки) став протокол засідання комісії з розслідування страхових випадків Святошинського РЦЗ від 13.12.2016 №26.

За результатом проведеного розслідування на підставі Акта розслідування від 04.01.2016 №1 Святошинським РЦЗ було прийнято наказ від 17.01.2017 №7 про відшкодування позивачем незаконно отриманих коштів, виплачених як допомога по безробіттю, який і є предметом оскарження у даній справі.

Суд звертає увагу, що підставою для проведення перевірки є відповідний наказ керівника центру зайнятості. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства в межах спірних правовідносин відповідний наказ керівником Святошинського РЦЗ не приймався, перевірка щодо позивача була проведена на підставі протоколу.

Водночас, як вбачається з Акта розслідування від 04.01.2016, на акті відсутні як підпис позивача, так і відмітка спеціаліста центру зайнятості про відмову позивача від його підписання, що свідчить про те, що даний акт всупереч вимогам чинного законодавства для ознайомлення позивачу наданий не був.

Наведені обставини свідчать про те, що має місце порушення Святошинським РЦЗ встановленої чинним законодавством процедури проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним.

Перевірка щодо позивача була проведена за відсутності відповідного рішення керівника центру зайнятості, оформленого належним чином, та з порушенням вимог чинного законодавства щодо оформлення її результатів.

Водночас, протиправний характер оскаржуваного наказу, прийнятого за результатом проведеного розслідування, позивач аргументує тим, що наказ підписано не директором Святошинського РЦЗ Олефір Т.В., а невстановленою особою, що суперечить вимогам п.5.23 ДСТУ 4163-2003 Вимоги до оформлення документів та п.п.52, 53, 57, 78 Постанови КМ України від 30.11.11 №1242.

Відповідно до положень Національного стандарту України Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003 , затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55 (далі - ДСТУ 4163-2003) цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи (далі - документи) - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: - органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; - підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності (далі - організацій) (п.1.1).

Цей стандарт установлює, зокрема, склад реквізитів документів (п.1.2).

Відповідно до п 4.4 ДСТУ 4163-2003 документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва організації (07), назва виду документа (10) (не зазначають на листах), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (21), підпис (23).

Згідно з положеннями п.5.23 ДСТУ 4163-2003 підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища.

У разі відсутності посадової особи, підпис якої зазначено в документі, документ підписує особа, яка виконує її обов'язки, або її заступник. У цьому випадку обов'язково зазначають посаду і прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять рукописним або машинописним способом), наприклад: "Виконувач обов'язків", "Заступник".

Підписувати документ із прийменником за або ставити правобіжну похилу риску перед назвою посади не дозволено.

Аналогічні за змістом положення щодо підписання посадовими особами організаційно-розпорядчих документів містяться в п.57 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 №1242, чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до положень пп. 4.1.7 п.4.1 Національного стандарту України Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять ДСТУ 2732:2004, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 №97 (далі - ДСТУ 2732:2004), підпис (службового документа) - реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиний чи один з реквізитів, що надають документові юридичної сили.

Згідно з п.3.12 ДСТУ 2732:2004 юридична сила (службового документа) - властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання і (або) управлінські функції.

З наведеного слідує, що наказ, як службовий документ, оформлений із порушенням встановлених чинним законодавством вимог, зокрема, щодо його підписання, не може бути законною підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання та (або) управлінські функції.

Як вбачається з копії наказу від 17.01.2017 №7, даний розпорядчий документ підписано Святошинським РЦЗ у спосіб, не дозволений чинним законодавством, зокрема із прийменником за , внесеним рукописним способом, та без зазначення посади і прізвища особи, яка його підписала, що свідчить про порушення вимог законодавства щодо його оформлення.

Таким чином, доводи позивача з даного приводу суд вважає обґрунтованими та бере до уваги.

Наведені обставини допущених Святошинським РЦЗ порушень вимог чинного законодавства в своїй сукупності свідчать про те, що Святошинський РЦЗ при проведенні розслідування щодо позивача та при прийнятті оскаржуваного наказу від 17.01.2017 діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції та законам України, а тому такі дії суб'єкта владних повноважень не можуть вважатись правомірними, як і не може вважатись правомірним рішення, прийняте за наслідком таких дій.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ Святошинського РЦЗ від 17.01.2017 №7 є протиправним і підлягає скасуванню.

Верховний Суд у постанові від 22.05.2018 у справі №808/2948/16 зауважив, що мета адміністративного судочинства досягається виключно за умови, якщо суд оцінює кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше суди не виконують свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді даної справи судом враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 20.10.2011 у справі Рисовський проти України , в якому Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який, зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, Суд зазначив, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини Лелас проти Хорватії Суд звертав увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків.

Встановлені судом у ході розгляду даної справи обставини допущених Святошинським РЦЗ порушень вимог чинного законодавства свідчать про порушення центром зайнятості своїх внутрішніх процедур, а тому прийняті за таких обставин рішення не можуть вважатись правомірними, інакше це свідчитиме про надання уповноваженому органу можливості уникати виконання своїх обов'язків і не сприятиме юридичній визначеності у правовідносинах із застрахованими особами.

Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач правомірності прийняття оскаржуваного наказу не довів, натомість доводи позивача про порушення відповідачем належної правової процедури знайшли своє підтвердження та обґрунтування.

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу Святошинського районного центру зайнятості м. Києва від 17.01.2017 №7 Про відшкодування незаконно отриманих коштів, виплачених як допомога по безробіттю .

Судові витрати слід розподілити за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. За подання адміністративного позову у цій справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 640,00 грн., що підтверджується дублікатом квитанції №0.0.713823316.1 від 24.02.2017. Отже, позивач має право на повернення зазначеної суми.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати наказ Святошинського районного центру зайнятості м. Києва від 17.01.2017 №7 Про відшкодування незаконно отриманих коштів, виплачених як допомога по безробіттю .

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського центру зайнятості (ЄДРПОУ 03491091, вул. Жилянська, 47-б, м.Київ, 01033).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур