Постанова

від 18.03.2019 по справі 826/13501/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13501/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шейко Т.І. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Діметра Плюс до Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0041901409 від 09.08.2018, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Діметра Плюс звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0041901409 від 09 серпня 2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ Діметра Плюс здійснює діяльність у сфері громадського харчування та ресторанної діяльності, в тому числі з реалізації алкогольних напоїв на розлив на підставі ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями серії АЖ №064745 від 20 січня 2018 року.

Наказом ГУ ДФС у м. Києві №10514 від 27.06.2018 року призначено проведення фактичних перевірок з питань дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) суб'єктів господарювання згідно з додатками 1-225, в тому числі й позивача.

На підставі вищезазначеного наказу, в період з 12.07.2018 року по 20.07.2018 року, посадовими особами відповідача було проведено фактичну перевірку ресторану PESTO CAFE , яке знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 136-а та належить ТОВ Діметра Плюс .

За результатами проведеної перевірки, податковим органом складено Акт №б/н від 20.07.2018 року (номер бланку). В акті перевірки зроблено висновок про зберігання алкогольних напоїв без марки акцизного податку встановленого зразку з метою подальшої реалізації (пляшка вина Напівсолодке біле Шабо , 0,75л., 13% об., виробництва ТОВ ТК Шабо ), що є порушенням статті 11 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового алкогольних напоїв та тютюнових виробів .

09.08.2018 року, на підставі вищезазначеного акту перевірки №б/н від 20.07.2018 року, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0041901409, яким застосував до позивача штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 17000,00 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР).

Позивач, вважаючи оскаржуване ППР про застосування фінансової санкції протиправним, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що акт перевірки, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржуване рішення, не відображає детального опису виявленого порушення, а саме не вказано, за яких обставин відбувалася реалізація алкогольного напою вина Шабо без марки акцизного збору встановленого зразка.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України) та Законом України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів № 481/95- ВР від 19.12.1995 (далі по тексту - Закон № 481/95) (в редакції чинній на момент спірних правовідносин).

Відповідно до п.п. 21.1.1, 21.1.2 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами, а також забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначаються Законом України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів № 481/95- ВР від 19.12.1995.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону № 481/95 алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством.

У разі зміни зразка марок акцизного податку вже закуплені марки попереднього зразка застосовуються у виробництві алкогольних напоїв та тютюнових виробів до їх повного використання, а марковані такими марками алкогольні напої та тютюнові вироби знаходяться в обігу до їх повної реалізації в межах терміну придатності для споживання (абз. 4 ч. 4 ст. 11 Закону № 481/95).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, підставою для застосування штрафних санкцій шляхом винесення спірного рішення слугувало зберігання та реалізація позивачем неповної пляшки алкогольного напою Напівсолодке вино Шабо , 0,75 л., 13% об., без марок акцизного збору встановленого зразка.

Відповідно до правових положень чинного законодавства, роздрібною торгівлею є діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування. Отже, така реалізація має бути засвідчена відповідними доказами, зокрема, наявністю розрахункового чеку тощо.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем до акта перевірки не додано жодного належного доказу, що позивачем здійснювалася роздрібна торгівля або діяльність по продажу алкогольних напоїв, без марок акцизного збору встановленого зразка.

Акт перевірки від 20.07.2018 року за № б/н, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржуване рішення, не відображає детального опису виявленого порушення, а саме: не вказано, за яких обставин позивачем відбувалася реалізація алкогольного напою вина Шабо без марки акцизного збору встановленого зразка.

В той час, як позивачем зазначено, що реалізована пляшка була не повною, оскільки напій раніше був реалізований, а пляшка використовувалась для інших потреб. Також звернуто увагу суду, що жодним нормативним актом не передбачено обов'язок наклеювати акцизну марку після реалізації частини напою.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що факт зберігання зазначеної алкогольної продукції не є порушенням закону, а тому висновки податкового органу, що позивачем зберігались алкогольні напої, які марковані марками акцизного податку попереднього зразка, а тому до останнього мають застосовуватись штрафні санкції, є безпідставними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.107 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що марка акцизного податку спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.

Згідно із п.п. 14.1.109 п. 14.1 ст. 14 ПК України маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів наклеювання марки акцизного податку на пляшку (упаковку) алкогольного напою чи пачку (упаковку) тютюнового виробу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України щодо виробництва, зберігання та продажу марок акцизного податку.

Статтею 17 Закону № 481/95 передбачено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у разі зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів, алкогольних напоїв та тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку у розмірі 200 відсотків вартості товару, але не менше 17000 гривень.

Таким чином, склад правопорушення, за яке статтею 17 Закону № 481/95 передбачена відповідальність, утворює факт зберігання, транспортування чи реалізації алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку.

Між тим, в даному випадку податковим органом встановлено факт зберігання позивачем алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановлено зразка.

Відповідно до п. 226.1 ст. 226 ПК України в разі виробництва на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів чи ввезення таких товарів на митну територію України платники податку зобов'язані забезпечити їх маркування марками встановленого зразка у такий спосіб, щоб марка акцизного податку розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару.

Згідно із п. 226.2 ст. 226 ПК України наявність наклеєної в установленому порядку марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці (упаковці) алкогольного напою та пачці (упаковці) тютюнового виробу є однією з умов для ввезення на митну територію України і продажу таких товарів споживачам, а також підтвердженням сплати податку та легальності ввезення товарів.

Правовими положеннями п. 226.9 ст. 226 ПК України вважаються такими, що немарковані алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками акцизного податку; алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з відхиленням від вимог положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого здійснюються виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції; вироблені в Україні алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари; алкогольні напої іноземного виробництва з марками акцизного податку, на яких зазначена сума акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням міцності продукції, місткості тари та розміру ставок акцизного податку, діючих на момент виробництва марки.

Отже, як вбачається з вищезазначеної податкової норми, існує вичерпний перелік обставин, відповідно до яких, алкогольні напої вважаються такими, що немарковані, серед якого не вбачається, що наявність на алкогольному напої марки акцизного податку попереднього зразку відповідає твердженню про те, що такий алкогольний напій є немаркованим.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення № 0041901409 від 09 серпня 2018 року, з урахуванням вимог чинного законодавства України, а тому воно підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.