Рішення

від 11.03.2019 по справі 908/2422/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/135/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2019 Справа № 908/2422/18

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Т.А., при секретарі Вака В.С.

За участю представників:

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/2422/18

за позовом: Казенного підприємства "Шосткинський казенний завод "Імпульс" (41101, Сумська область, м. Шостка, вул. Заводська, буд. 41, ідентифікаційний код 14314452)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Рома, ЛТД" (72311, Запорізька область, м. Мелітополь, пр. Богдана Хмельницького, буд. 91, ідентифікаційний код 23855495)

про стягнення 1446,06 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Казенне підприємство "Шосткинський казенний завод "Імпульс" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Рома, ЛТД" про стягнення 1068,75 грн. за недопоставлений товар, трьох процентів річних в сумі 71,12 грн. та інфляційних витрат в сумі 306,19 грн.

Ухвалою суду 17.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2422/18 за правилами загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/135/18. Підготовче судове засідання призначено на 16.01.2019.

Ухвалою суду від 16.01.2019 відкладено підготовче засідання на 13.02.2019.

Ухвалою від 13.02.2019 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 11.03.2019.

У зв'язку з відсутністю учасників процесу, враховуючи положення п. 3 ст. 222 ГПК України, розгляд справи здійснювався без допомоги звукозаписувального технічного засобу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач надав позивачу рахунок на плату № 0308.64 від 03.08.2016 на суму 5 511,65 грн., який останнім було оплачено у повному обсязі 29.08.2016, про що свідчить платіжне доручення № 4269. На виконання взятих на себе зобов'язань відповідач поставив, а позивач прийняв товар на суму 4 442,90 грн. Отже, відповідачем недопоставлено товару на суму 1 068,75 грн. Позивачем надіслана відповідачу претензія про повернення попередньої оплати в місячний термін, яка залишена без реагування. В порядку ст. 625 ЦК України відповідачу нараховано 71,12 грн. 3% річних та 306,19 грн. інфляції за період з 18.08.2016 по 31.10.2018. Просить суд, на підставі ст. ст. 173, 179, 193, 231, 232, Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 625, Цивільного кодексу України, позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не прибув, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд не попереджав. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В судовому засіданні 11.03.2019 суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого, в порядку ст. ст. 185, 240 ГПК України, прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Казенне підприємство "Шосткинський казенний завод "Імпульс", на підставі виставленого товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Рома, ЛТД" рахунку № 0308.64 від 03.08.2016, здійснило перерахування грошових коштів на загальну суму 5 511,65 грн. (у тому числі ПДВ 918,61 грн.), як оплату за товар.

Згідно рахунку № 0308.64 від 03.08.2016 термін поставки 15 діб з моменту надходження грошових коштів на р/р постачальника.

Факт перерахування грошових коштів підтверджується платіжним доручення № 4269 від 29.08.2016 на суму 5 511,65 грн.

12.08.2016 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар на суму 4 442,90 грн., про що свідчить накладна № 1208.1 від 12.08.2016.

Оскільки товар поставлено не у повному обсязі, позивач звернувся до відповідача з претензією № 11-08/3/18/173 від 19.07.2018 з вимогою в місячний термін повернути сплачену суму шляхом перерахування на поточний рахунок Казенне підприємство "Шосткинський казенний завод "Імпульс" у розмірі 1 068,75 грн.

Претензія залишена відповідачем без реагування, грошові кошти не перераховані.

Позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Рома, ЛТД" боргу в сумі 1 068,75 грн., трьох відсотків річних в сумі 71,12 грн., інфляційних витрат в сумі 306,19 грн. є предметом судового розгляду у даній справі.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов'язки, а саме: обов'язок відповідача полягає у поставці товару позивачу, та, відповідно, обов'язок відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.

Таким чином, суд відзначає, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з рахунку на оплату № 0308.64 від 03.08.2016 термін поставки 15 діб з моменту надходження грошових коштів на р/р постачальника.

Оскільки оплачений позивачем товар відповідачем не було поставлено у повному обсязі, позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав повернути грошові кошти за недопоставлений товар в сумі 1 068,75 грн. в місячний строк.

Відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у повному обсязі у визначений строк не виконав, попередню оплату не повернув, доказів суду не надав.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 73, 77 ГПК України).

Позивачем надано суду відповідні докази, які підтверджують розмір боргу в сумі 1 068,75 грн.

Відповідач не надав суду доказів перерахування позивачу заявленої до стягнення суми.

За таких обставин, суд вважає вимогу позивача про стягнення 1 068,75 грн. обґрунтованою та доведеною, а тому задовольняє її у повному обсязі.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення 3% річних та втрат від інфляції заявлені позивачем обґрунтовано.

Як вбачається з розрахунку 3% річних та інфляції, здійсненим позивачем, останнім нарахована річні та інфляція за період з 13.08.2016 по 31.10.2018.

Однак, судом встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування, оскільки з урахуванням вимоги (претензія від 19.07.2018 № 11-08/3/18/173) прострочення відповідачем саме грошового зобов'язання починається з 20.08.2018 (згідно зі ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок).

Здійснивши перерахунок 3% та інфляції судом встановлено, що сума інфляції, яку належить стягнути з відповідача, складає 38,82 грн. та сума 3% річних, яку належить стягнути з відповідача, складає 6,41 грн. за період з 20.08.2018 по 31.10.2018.

Отже, вимоги в частині стягнення інфляції підлягають задоволенню частково в сумі 38,82 грн., вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 6,41 грн. В іншій частині вимоги відхиляються через безпідставність.

Враховуючи вищевикладені обставини, позов задоволено частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 357,37 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Рома, ЛТД" (72311, Запорізька область, м. Мелітополь, пр. Богдана Хмельницького, буд. 91, ідентифікаційний код 23855495) на користь Казенного підприємства "Шосткинський казенний завод "Імпульс" (41101, Сумська область, м. Шостка, вул. Заводська, буд. 41, ідентифікаційний код 14314452) – 1 068 (одна тисяча шістдесят вісім) грн. 75 коп. боргу, 6 (шість) грн. 41 коп., 38 (тридцять вісім) грн. 82 коп. інфляції та 1 357 (одна тисяча триста п'ятдесят сім) грн. 37 коп. судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19.03.2019.

Суддя                                                                      Т.А. Азізбекян