Рішення

від 11.03.2019 по справі 910/17432/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.03.2019Справа № 910/17432/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тосол Синтез Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгвестпром"

про стягнення 274 645,01 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: Авдєєв Б.М.;

від відповідача: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тосол Синтез Україна" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгвестпром" про стягнення 274 645,01 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов'язання щодо виконання умов договору поставки в частині оплати за отриманий товар. Враховуючи наявну заборгованість відповідача позивачем було подану зазначену позовну заяву про стягнення з останнього 274 645,01 грн. основного боргу, 6 696,86 грн. 3 % річних, 245 125,06 грн. інфляційних втрат та 22 823,09 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 28.12.2018 було відкрито провадження у справі № 910/17432/18 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання на 28.01.2019.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.12.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9.

Зазначене поштове відправлення не вручено відповідачу та було повернуто на адресу суду із поміткою працівника поштового відділення за закінченням встановленого терміну зберігання .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день надходження до поштового відділення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 28.12.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

23.01.2019 від позивача до канцелярії суду надійшов супровідний лист із доданими до нього додатковими документами по справі.

28.01.2019 представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 18.02.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.

Для належного повідомлення відповідача про судове засідання, призначене на 18.02.2019, судом направлено на адресу зазначеного учасника справи ухвалу-повідомлення від 29.01.2019.

18.02.2019 представник відповідача повторно в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В даному судовому засіданні суд, керуючись ст. ст. 177-185, 234 Господарського процесуального кодексу України, оголосив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.03.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні 11.03.2019 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в дане судове засідання не з'явився, у строк, встановлений частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

З приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

У судовому засіданні 11.03.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тосол Синтез Україна" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгвестпром" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 06/10/17 поставки (далі - договір), пунктом 1.1 якого сторони узгодили, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених Договором прийняти та оплатити продукцію автохімії та автокосметики (надалі - Товар) в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до видаткових накладних та умов цього Договору.

За твердженнями позивача, останнім було поставлено відповідачу товар в рамках дії договору на суму 268 230,89 грн.

В свою чергу відповідач здійснив оплату частково в сумі 40 000,00 грн., у зв'язку із чим, у останнього утворилась заборгованість перед позивачем на суму 228 230,89 грн.

Враховуючи наявну заборгованість відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Тосол Синтез Україна" звернулося до господарського суду із зазначеним позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 228 230,89 грн., 16 894,17 грн. інфляційних втрат, 6 696,86 грн. 3 % річних та 22 823,09 грн. нарахованого штрафу.

В свою чергу, відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, свою позиції по справі не висловив, позовних вимог не оспорив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та зазначалось раніше, 06.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тосол Синтез Україна" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгвестпром" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 06/10/17 поставки (далі - договір), пунктом 1.1 якого сторони узгодили, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених Договором прийняти та оплатити продукцію автохімії та автокосметики (надалі - Товар) в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до видаткових накладних та умов цього Договору.

Відповідно до п. п. 2.1 - 2.4 договору, Товар поставляється Покупцеві за договірними цінами. Ціна, кількість, асортимент на кожну партію Товару визначається у видаткових накладних виписаних Продавцем.

Загальну ціну Договору становить сума вартості всіх видаткових накладних виписаних Продавцем протягом строку дії цього Договору. Зобов'язання Покупця щодо оплати Товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок Продавця суми, вказаної у видатковій накладній.

Покупець зобов'язаний здійснити повну оплату за партію Товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки Товару, якщо інше не вказано в додаткових Угодах до даного Договору.

Продавець виставляє Покупцю рахунок, строк дії якого становить 14 днів з моменту отримання Товару.

Розрахунок за Товар здійснюється в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний розрахунковий рахунок Продавця або іншим способом, не забороненим чинним законодавством України.

Згідно з п. п. 3.1-3.2 договору, постачання Товару здійснюється за умовами DDP склад Покупця або EXW склад Продавця за адресою: Вінницька область, Калинівський район, м. Калинівка, вул. Дзержинського, 1, відповідно до Правил Інкотермс 2010. Датою поставки товару є дата відвантаження чергової партії Товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами та діє до 31.12.2017 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мале місце підчас дії Договору(п. 8.4 договору).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 06/10/17 поставки від 06.10.2017, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставивши відповідачеві товар за видатковою накладною № ТС-0000490 від 02.11.2017 на суму 116 943,99 грн. та за видатковою накладною № ТС-0000515 від 09.11.2017 на суму 151 286,90 грн., копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Строк здійснення оплати визначено у п. 2.2 договору, зокрема, останнім встановлено, що покупець зобов'язаний здійснити повну оплату за партію Товару протягом 14 днів з моменту отримання товару.

Оскільки поставка товару по договору була здійснена позивачем 02.11.2017 та 09.11.2017, що підтверджується накладною № ТС-0000490 від 02.11.2017 на суму 116 943,99 грн. та видатковою накладною № ТС-0000515 від 09.11.2017 на суму 151 286,90 грн (копії наявні матеріалах справи), тому строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, настав.

Відповідачем 23.10.2017 та 26.10.2017 було здійснено часткову оплату поставленого товару у сумі 20 000,00 грн. та 20 000,00 грн. відповідно.

Враховуючи вищенаведене, здійснення оплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгвестпром" у обсязі та строки, які визначено умовами зазначеного правочину, належним чином виконано не було.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 228 230,89 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.4 договору, за порушення строків оплати кожної поставленої та отриманої партії товарів, протягом 10 календарних днів, Покупець сплачує штраф у розмірі 10 % (десять відсотків) від простроченої суми оплати.

Позивач за прострочення строків сплати коштів за договором № 06/10/17 поставки від 06.10.2017, керуючись п. 5.4 зазначеного правочину, нарахував та просить стягнути з відповідача штраф у сумі 22 823,09 грн.

Здійснивши перерахунок штрафу з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення нарахованого штрафу підлягають задоволенню повністю в сумі 22 823,09грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати 3% річних в сумі 6 696,86 грн. та інфляційні втрати в сумі 16 894,17 грн.

Господарський суд, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат в межах періоду розрахунку позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 12 000,00 грн. витрат за послуги адвоката.

В обґрунтування даної вимоги позивач приклав договір про надання правової допомоги № 009МТА від 05.11.2018, ордер про надання правової допомоги серія ВН №060843КВ, копію акту № 2 здавання-приймання правової допомоги від 07.12.2018, копію платіжного доручення № 1002 від 14.12.2018 на суму 12 000,00 грн. та копію рахунку № 30 від 11.12.2018 на суму 12 000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п. 6.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

З огляду на викладене та враховуючи висновок суду про повне задоволення позовних вимог, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката підлягають стягненню з відповідача у сумі 12 000,0 грн.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 4 119,68 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгвестпром" (місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська 9; код ЄДРПОУ 40455471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю"Тосол Синтез Україна" (місцезнаходження: 22400, Вінницька обл., Калинівський р-н, м. Калинівка, вул В. Нестерчука буд 1; код ЄДРПОУ 37489488) 228 230,89 грн. основного боргу, 6 696,86 грн. 3% річних, 16 894,17 грн. інфляційних втрат, 22 823,09 грн. нарахованого 10% штрафу, 12 000 грн. адвокатських витрат та 4 119,68 грн. судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 21.03.2019.

Суддя Спичак О.М.