Рішення

від 19.03.2019 по справі 914/30/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2019 Справа №914/30/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гутьєвої В.В.,

при секретарі Малюшевській І.Є.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали справи за позовом: Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк", м. Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІДО", м. Борислав Львівської області

до відповідача-2: ОСОБА_2, м. Стебник Львівської області

про стягнення 116844,44 грн.

за участю представників:

від позивача: Гулкевич Н.І. - адвокат

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.38, 42, 43 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. Проводилася технічна фіксація судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Суть заяви: Позов заявлено Акціонерним товариством Комерційний Банк "Приватбанк" до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІДО" та до відповідача 2 - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на суму 116 844,44 грн.

Ухвалою суду від 11.01.2019 відкрито провадження у справі № 914/30/19 та судове засідання призначено на 07.02.2019. 07.02.2019 судове засідання відкладено на 04.03.2019, з підстав, викладених в ухвалі. Ухвалою від 04.03.2019 закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 19.03.2019.

19.03.2019 представник позивача в судове засідання з'явився, позов підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні, просив суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість в розмірі 116844,44 грн. та 1 762,00 грн. - судового збору.

Відповідач 1 в судові засідання не з'являвся, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце проведення судових засідань, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, долученими до матеріалів справи; вимог ухвал суду не виконав, відзиву на позов та доказів погашення заборгованості суду не подав.

Відповідач 2 в судові засідання не з'являвся, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце проведення судових засідань, що підтверджується поштовими конвертами, повернутими на адресу суду та долученими до матеріалів справи; вимог ухвал суду не виконав, відзиву на позов та доказів погашення заборгованості суду не подав.

11.01.2019 року на адресу Начальника відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМСУ у Львівській області Дідик Н.С. судом направлено запит відповідно до статті 16 Закону України "Про захист персональних даних" з проханням надати відомості про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в картотеці реєстраційного обліку про ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) з метою отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, відповідно до ч. 6-7 ст. 176 ГПК України для розгляду справи № 914/30/19. 31.01.2019 на адресу суду надійшла відповідь з інформацією про те, що дана особа зареєстрована у м. Стебник.

05.02.2019 року суд повторно направив запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМСУ у Львівській області з метою отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, відповідно до ч. 6-7 ст. 176 ГПК України, зазначивши додатково ідентифікаційний код ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1). 25.02.2019 на адресу суду надійшла відповідь з інформацією про те, що дана особа зареєстрована у м. Стебник.

Судом неодноразово направлялися ухвали суду як у м.Стебник так у м.Дрогобич, однак конверти поверталися з поштовою відміткою за закінченням терміну зберігання або не обслуговується .

Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дії щодо належного повідомлення сторін про розглядуваний спір.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд у Постанові від 16.05.2018р. № 910/15442/17.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідачів або їх представників та за відсутності їх відзиву на позов, в порядку ст.165 ГПК України, за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

29.08 . 2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тідо" (відповідач-1) через систему інтернет-клієн-банкінгу було підписано із використанням електронного цифрового підпису анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги "Куб".

Відповідно до п. 3.2.8.1. зазначених умов, банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати клієнту "Кредит куб" для фінансування поточної діяльності клієнта в обмін на зобов'язання з повернення кредиту, сплати відсотків, комісії та інших винагород в обумовлені цим договором терміни. Кредитування здійснюється в межах встановленого банком ліміту кредитування.

01.09.2017 на підставі укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору, останньому було перераховано на поточний рахунок ТОВ "Тідо" кредитні кошти в розмірі 100000,00 грн., що підтверджується відповідною випискою по рахунку.

Пунктом 3.2.8.3.1. Умов передбачено, що повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у заяві. Банк здійснює договірне списання грошей з поточного рахунку клієнта в строки і в розмірах, передбачених умовами кредитного договору.

Відповідно до п. 3.2.8.9. Умов, за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту, клієнт сплачує проценти у вигляді щомісячної комісії в розмірі 2% від початкової сум кредиту.

Згідно п. 1.3. Заяви встановлено, що кредит надається на строк 12 місяців від дня видачі кредиту. Погашення заборгованості здійснюється щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів.

29.08.2017 між АТ КБ "Приватбанк" (позивачем) та ОСОБА_5 (відповідачем-2) було укладено договір поруки № POR1504000861081, предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов'язань відповідача-1, які випливають з кредитного договору.

Відповідно до п. 1.2. договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за "Угодою 1" в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користуванням кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Як стверджується позивачем, в порушення відповідних умов договору та приписів законодавства відповідач-1 не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін в сумі 100000,00 грн. та не сплатив в повному обсязі проценти у вигляді щомісячної комісії.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідачів було надіслано повідомлення від 25.05.2018р., однак таке повідомлення було залишене відповідачами без відповіді та задоволення.

Таким чином, у зв'язку з простроченням відповідачем-1 грошового зобов'язання з повернення кредиту, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідачів як солідарних боржників: 100000,00 грн. основної заборгованості за кредитом (тіло кредиту); 16844,44 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Однією з підстав виникнення зобов'язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, відповідачі своїх зобов'язань не виконали, чим порушили вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачами не виконано передбаченого договором та законом обов'язку щодо виконання умов кредитного договору, чим було порушено право позивача на одержання коштів. Відтак, позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати солідарного стягнення з відповідачів суми заборгованості за кредитним договором.

Дослідивши представлені судом докази суд констатує, що позивачем доведено підставність своїх позовних вимог та наявність у відповідачів непогашеної заборгованості згідно кредитного договору. Більше того, заборгованість відповідачів підтверджується також випискою по рахунку відповідача, а також розрахунком представленим позивачем. Натомість, відповідачами не було спростовано позовні вимоги, не подано доказів погашення чи відсутності заборгованості.

Приймаючи рішення у даній справі, судом взято до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 13 березня 2018 року у справі №415/2542/15-ц (провадження №14-40 цс 18), в якій зазначено наступне:

З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, врахувавши вказівки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача 116844,44 грн. заборгованості, з яких: 100000,00 грн. заборгованість за кредитом, 16844,44 грн. заборгованості за відсотками є обгрунтованими, та такими, що підлягають до задоволення.

Розрахунок заборгованості по відстотках позивачем розраховано правильно та у відповідності до умов укладеного договору, зокрема, 16844,44 грн. заборгованості за відсотками нараховано на прострочену заборгованість згідно п. 3.2.8.3.3. та 3.2.8.9.1. Умов.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 2 ГПК України, принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи. За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції, однак представник відповідача доказів належного виконання зобов'язання не представив.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, а також враховуючи те, що позивачем надано достатньо доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, а відповідачем-1 та відповідачем-2 не надано належних доказів їх спростування, господарський суд дійшов висновку, що позов Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІДО" та до відповідача 2 - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на суму 116844,44 грн . підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Відповідно до п. 4.1. постанови Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів , то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, судовий збір в розмірі 1762,00 грн. в зв'язку зі стягненням солідарно з відповідачів 116844,44 грн. боргу, повинен бути стягнений порівну з відповідача 1 та відповідача 2 в розмірі 881,00 грн. та 881,00 грн. відповідно.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 238, 240, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІДО" та до відповідача 2 - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на суму 116844,44 грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути СОЛІДАРНО з відповідача - 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тідо" (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Дрогобицька, 721, код ЄДРПОУ 13824398) та відповідача - 2: ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_1) на користь позивача: Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 116844,44 грн. заборгованості, з них 100000,00 грн. - заборгованості за кредитом, 16844,44 грн. - заборгованості з процентів за користування кредитом.

3. Стягнути з відповідача - 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тідо" (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Дрогобицька, 721, код ЄДРПОУ 13824398) на користь позивача: Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 881,00 грн.

4. Стягнути з відповідача - 2: ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_1) на користь позивача: Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 881,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і в строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/

Повний текст рішення складено 21 березня 2019 р.

Суддя Гутьєва В.В.