Ухвала

від 19.03.2019 по справі 120/851/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

в адміністративній справі

м. Вінниця

19 березня 2019 р. Справа № 120/851/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Крапівницька Н. Л. розглянувши матеріали позовної заяви:

за позовом ОСОБА_1

до Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_2

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; справа адміністративної юрисдикції переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Суд зауважує, що предметом розгляду даної справи є вимога про визнання Рішення Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області 52 сесії 7 скликання від 19.09.2018 року, яким продовжено термін дії договору оренди землі б/н укладеного 10.04.2011 між Леухівською сільською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, кадастровий номер 0521284300:03:002:0326, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі Леухівської сільської ради, під об'єктом нерухомого майна, (магазином "Товари повсякденного попиту") за адресою вул. Шевченка (Леніна) 1 б, с. Леухи Іллінецького району Вінницької області - протиправним та скасувати. Оскільки позивач є співвласником нежитлової будівлі (магазин для продажу господарських товарів "Товари повсякденного попиту") та їй належить 1/2 частки вказаного майна. Іншим співвласником даного майна є ОСОБА_2, розмір частки 1/2., що підтверджує Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія САС № 837440, видане виконавчим комітетом Леухівської сільської ради 12.12.2012 року.

Рішення Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області 52 сесії 7 скликання від 19.09.2018 року, як зазначає позивач, порушує її права, як співвласника об'єкта нерухомого майна. Адже нежитлова будівля (магазин для продажу господарських товарів), загальною площею 79,50 кв.м., яка знаходиться за адресою: Вінницька область, Іллінецький район, с. Леухи, вул. Шевченка (до перейменування Леніна) будинок 1-б належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 1/2 та ОСОБА_2 1/2. Не будучи стороною Договору оренди землі, позивач вказує, що може можу бути позбавлена можливості користуватися майном, яке належить їй на праві спільної часткової власності.

Згідно пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Вказані норми права встановлюють, що в порядку адміністративного судочинства захищаються права та інтереси осіб у сфері публічно - правових відносин. Публічно - правові відносини є складовою частиною правових відносин, які виникають у суспільстві.

Таким чином, до адміністративного суду з адміністративним позовом має право звернутись особа за захистом саме публічного права, свободи чи інтересу у сфері публічно-правових відносин.

Суд зазначає, що публічно-правовим спором в адміністративному судочинстві є не будь-який спір, у якому однією із сторін є орган публічної адміністрації, а лише той, що випливає із здійснення таким суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій щодо скаржника. Тобто, для наявності такого спору є обов'язковим наявність зв'язку між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушення прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.

Звернення особи з позовом до суду на захист іншого крім публічного права, свободи чи інтересу, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд звертає увагу на те, що у даному випадку, спір виник щодо земельної ділянки на яку вже оформлено право власності.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватно - правових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Суд, вирішуючи спір, має з'ясувати чи є він приватно - правовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК України, статті 2, 5 Земельного кодексу України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

З огляду на зміст позовної заяви, характеру спірних правовідносин та з'ясованих обставин, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявний спір, що виникає із визначення права на земельну ділянку, яке підлягає врегулюванню на підставі норм Цивільного кодексу України, а відтак підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Позиція суду узгоджена з позицією ОСОБА_3 Верховного Суду від 20 червня 2018 року справа № 750/3322/17(провадження № 14-110цс18), в постановах Верховного суду України від 11 листопада 2014 року №21-493а14, від 16 грудня 2014 року №21-544а14, від 09 грудня 2014 року №21-308а14, від 25 листопада 2015 року (справа № 339/113/14-а) та 11 жовтня 2016 року (справа № 21-2158а16).

Відтак, оскільки існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Разом з тим, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з вимог ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Так, відповідно до вимог вищезазначеної норми, суд роз'яснює позивачу, що справа підлягає розгляду місцевим загальним судом у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 2, 4, 19, 170, 248, 256 КАС України КАС України суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Леухівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Крапівницька Н. Л.