Постанова

від 19.03.2019 по справі 620/629/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року

м. Харків

справа № 620/629/18-ц

провадження № 22ц/818/1550/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І,

за участю секретаря - Ігнатової Т.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 22 грудня 2018 року в складі судді Бойко Г.В.

в с т а н о в и в:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовами до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс про солідарне стягнення грошових коштів.

Позовні заяви мотивовані тим, що 27 травня 2015 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 97 000,00 рублів, що підтверджується прибутковим касовим ордером, та від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 3000,00 доларів США і 50 000,00 рублів, що підтверджується розпискою.

У забезпечення повернення коштів ОСОБА_2 05 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс , а також між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс укладено договори поруки.

Вказав, що 01 листопада 2017 року він набув права грошової вимоги до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс на підставі договорів відступлення права вимоги, укладених між ним та ОСОБА_3, а також між ним та ОСОБА_4

Зазначив, що 10 січня 2018 року ним на адресу відповідачів направлено вимоги про повернення коштів, отриманих за прибутковим касовим ордером у розмірі 97 000,00 рублів, та про повернення коштів у розмірі 3000,00 доларів США та 50 000,00 рублів, отриманих на підставі розписки, проте, вони залишені без задоволення.

Просив стягнути солідарно з ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс кошти у розмірі 97 000,00 рублів, що за курсом Національного Банку України складає 40 612,93 грн., 3000,00 доларів США, що за курсом Національного Банку України складає 77 959,05 грн., та 50 000,00 рублів, що за курсом Національного Банку України складає 20 934,50 грн., а також судові витрати у розмірі 704,80 грн. та 988,95 грн.

Ухвалою судді Зачепилівського районного суду Харківської області від 06 серпня 2018 року об'єднані в одне провадження.

Заочним рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 22 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково; стягнуто солідарно з ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс кошти у розмірі 97 000,00 рублів, що за курсом Національного Банку України становить 40 612, 93 грн., а також судовий збір у розмірі 704,80 грн., в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідачів грошових коштів у розмірі 3000,00 доларів США та 50 000,00 рублів - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, і як доводи та вимоги апеляційної скарги виклав позовні вимоги.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, заочне рішення суду в оскаржуваній частині - скасувати.

Заочне рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що розписка, складена ОСОБА_2, не містить зобов'язання щодо повернення грошових коштів, тому у задоволенні вимог про стягнення грошових коштів необхідно відмовити.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 травня 2015 року ОСОБА_2 написав розписку такого змісту: Я, ОСОБА_5, получил от ОСОБА_6 денежные средства в размере 3000 доларов США и 50 000 рублей. 27.05.2015. Підпис (ОСОБА_5) .

У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за розпискою від 27 травня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс та ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно якого товариство як поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_2, що виникли на підставі письмової розписки про отримання грошових коштів у розмірі 3000,00 доларів США та 50 000,00 рублів РФ, яка видана 27 травня 2015 року.

З договору відступлення прав вимоги від 01 листопада 2017 року вбачається, що ОСОБА_4 відступив ОСОБА_1 право грошової вимоги до громадянина України ОСОБА_2, що виникло на підставі письмової розписки про отримання грошових коштів у розмірі 3000,00 доларів США та 50 000,00 рублів РФ, яка видана 27 травня 2015 року. Відступлення прав за цим договором здійснюється безоплатно.

10 січня 2018 року ОСОБА_1 направив на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс та ОСОБА_2 вимоги про повернення грошових коштів у розмірі 3000,00 доларів США та 50 000,00 рублів РФ на підставі розписки від 27 травня 2015 року, у дводенний строк з моменту отримання листа.

До теперішнього часу заборгованість не погашено.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України необхідно встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За таких обставин, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі за № 6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі за № 6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року у справі за № 6-996цс17, постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року, справа № 359/1227/16-ц, провадження № 61-12412св18.

Із змісту розписки вбачається, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 склалися боргові відносини.

01 листопада 2017 року за договором відступлення права вимоги ОСОБА_4 відступив ОСОБА_1 право грошової вимоги до ОСОБА_2, що виникло на підставі письмової розписки про отримання грошових коштів у розмірі 3000,00 доларів США та 50 000,00 рублів РФ, яка видана 27 травня 2015 року.

Відповідно до частин 1, 2 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно частини 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2012 року та від 05 липня 2017 року, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу таких прав.

Матеріали справи свідчать про те, що відступлення права вимоги здійснювалось на підставі боргової розписки, яка існувала на момент переходу таких прав.

У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за розпискою від 27 травня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс та ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно якого товариство як поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_2, що виникли на підставі письмової розписки про отримання грошових коштів у розмірі 3000,00 доларів США та 50 000,00 рублів РФ, яка видана 27 травня 2015 року.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість за борговою розпискою та договором поруки не погашено.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Матеріали справи свідчать, що 10 січня 2018 року ОСОБА_1 направив на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс та ОСОБА_2 вимоги про повернення грошових коштів у розмірі 3000,00 доларів США та 50 000,00 рублів РФ на підставі розписки від 27 травня 2015 року, у дводенний строк з моменту отримання листа.

З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся поштою 03 липня 2018 року, тобто в межах строку дії поруки.

Зобов'язання поруки має додатковий (акцесорний) характер стосовного основного зобов'язання і є чинним лише у разі дійсності основного зобов'язання з повернення боргу.

Як вбачається з матеріалів справи боргова розписка, договір відступлення права вимоги є чинними.

Враховуючи, що грошові кошти за договором відступлення права вимоги ані боржник, ані поручитель ОСОБА_1 не повернули, судова колегія вважає за необхідне стягнути їх з боржника та поручителя в солідарному порядку.

Ухвалюючи заочне рішення в оскаржуваній частині, суд не дослідив і не надав належної оцінки поданим доказам, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору та дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позову позивачу в цій частині.

У зв'язку з чим заочне рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_1 в оскаржуваній частині - задоволенню та стягненню з ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 3000,00 доларів США, що еквівалентно 77 959,05 грн. та 50 000,00 рублів, що еквівалентно 20 934, 50 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, з ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 2 482, 45 грн. судового збору по 1241, 25 грн. з кожного.

В іншій частині рішення суду не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Заочне рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 22 грудня 2018 року в оскаржуваній частині - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс солідарно на його користь 3000,00 доларів США, що еквівалентно 77 959,05 грн. та 50 000,00 рублів, що еквівалентно 20 934, 50 грн. - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс солідарно на користь ОСОБА_1 3000,00 доларів США, що еквівалентно 77 959,05 грн. та 50 000,00 рублів, що еквівалентно 20 934, 50 грн.

Стягнути з ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Берилл Плюс на користь ОСОБА_1 2482, 45 грн. судового збору по 1241, 25 грн. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді

І.О.Бровченко

А.І.Колтунова

Повний текст постанови складено 20 березня 2019 року.