Постанова

від 19.03.2019 по справі 826/6617/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6617/18 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.

за участю секретаря Антоненко К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року

у справі №826/6617/18 (розглянуту у відкритому судовому засіданні)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРВ Київ"

до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "БРВ-КИЇВ" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.04.2018 №00004231402, №00004251402.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №00004231402 від 16.04.2018 та №00004251402 від 16.04.2018.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ГУ ДФС у місті Києві подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Позивачем відзив (заперечення) на апеляційну скаргу подано не було.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

В судовому засіданні представник позивача вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 26.01.2018 №45/26-15-14-02-03, №46/26-15-14-02-03, №21/26-15-16-01, №22/26-15-16-01, №208/26-15-14-03-02, №126/26-15-14-06-04, №395/26-15-14-09, від 29.01.2018 №278/26-15-14-03-04 та наказу №2575 від 16.02.2018 контролюючим органом проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, валютного - за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2017.

Проведеною перевіркою встановлено порушення:

- п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України в результаті чого зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 3 600 721,00 грн., у тому числі за 3 кв. 2017 року у сумі 3 600 721,00 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 254 235,00 грн., в тому числі: за листопад 2014 року в сумі 4 667,00 грн.; за грудень 2014 року в сумі 6 950,00 грн.; за січень 2015 року в сумі 3 567,00 грн.; за лютий 2015 року в сумі 1 167,00 грн.; за квітень 2015 року в сумі 2 750,00 грн.; за травень 2015 року в сумі 2 717,00 грн.; за червень 2015 року в сумі 4 750,00 грн.; за липень 2015 року в сумі 9 483,00 грн.; за серпень 2015 року в сумі 14 450,00 грн.; за вересень 2015 року в сумі 17 800,00 грн.; за квітень 2016 року в сумі 10 618,00 грн.; за травень 2016 року в сумі 25 996,00; за червень 2016 року в сумі 15 899,00 грн.; за липень 2016 року в сумі 29 261,00 грн.; за серпень 2016 року в сумі 8 333,00 грн.; за вересень 2016 року в сумі 26 676,00 грн.; за жовтень 2016 року в сумі 13 885,00 грн.; за грудень 2016 року в 1 840,00 грн.; за квітень 2017 року в сумі 11 667,00 грн.; за травень 2017 року в сумі 19 658,00 грн.; за червень 2017 року в сумі 10 000,00 грн.; за липень 2017 року в сумі 12 101,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 16.03.2018 №134/26-15-14-02-03/36592205 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 16.04.2018 №00004231402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 317 794,00 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 254 235,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 63 559,00 грн.;

- від 16.04.2018 №00004251402, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 600 721,00 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що послуги третіх осіб по збірці меблів не пов'язані з будь-яким підвищенням якісно-технічних характеристик та з доопрацюванням товарів, а також не є послугами на замовлення покупців. Відтак, вартість таких послуг не може включатися до первісної вартості товарів, а підлягає віднесенню на витрати на збут згідно вимог П(С)БО 16 "Витрати". Як наслідок, відповідачем протиправно завищено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 3 600 721,00 грн., а відтак податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 № 0005321402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 600 721,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, причиною завищення позивачем податку на додану вартість у перелічених вище періодах є включення до складу податкового кредиту Товариством податку на додану вартість у сумі 254 235,00 грн., які були сплачені ПП "ТС- Транс", ТОВ "БУД ЮЮЗ КАПІТАЛ", ТОВ "МАРСЕЛЬ ГРУП", ТОВ "АЛІОН СІТІ" та відображено в деклараціях з податку на додану вартість (додаток 5 до Декларацій).

У свою чергу в акті перевірки контролюючим органом зроблено висновки, що між позивачем та зазначеними вище підприємствами-контрагентами проведено транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту, та які не мають реального характеру; реальність вчинення господарських операцій між ТОВ "БРВ КИЇВ" та зазначеними контрагентами-постачальниками відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів задекларований на папері, зазначені податкові накладні не можуть бути підставою для формування ТОВ "БРВ КИЇВ" податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП "ТС- Транс", ТОВ "БУД СОЮЗ КАПІТАЛ", ТОВ "МАРСЕЛЬ ГРУП", ТОВ "АЛІОН СІТІ".

При цьому висновки, як зазначено в акті перевірки, контролюючим органом зроблено на підставі використання перевіряючими інформації з ІС "Податковий блок" і бази ЄРПН.

Колегія суддів вважає зазначені висновки податкового органу такими що не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість слід з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Так, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч. 2 ст.228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч. 1 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до ч. 3 ст.228 ЦК України може бути визнаний недійсним.

Для висновку про нікчемність угоди з цих підстав необхідно мати належні та допустимі докази наявності такого наміру у позивача або його контрагента на момент укладання правочину, проте, таких доказів матеріали справи не містять.

Разом з тим, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, колегія суддів проаналізувавши надані позивачем договір підряду №03/04/2017 від 03.04.2017, укладений між ПАТ "БРВ КИЇВ" та ТОВ "Аліон Сіті"; договір перевезення №311У1 від 03.11.2014, укладений між ПАТ "БРВ КИЇВ" та ПП "ТС-ТРАНС"; договір підряду №01/04/2016 від 01.04.2016, укладений між" та ПАТ "БРВ КИЇВ" та ТОВ "Буд Союз Капітал"; договір підряду №01/03/2016 від 01.03.2016, укладений між ПАТ "БРВ КИЇВ" та ТОВ "Марсель Груп" та надані на підтвердження їх виконання податкові накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні, акти надання послуг дійшла висновку, що операції позивача здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідчать про добросовісність позивача при здійсненні вказаних операцій.

Дослідивши надані первинні документи позивача, колегія суддів дійшла висновку, що вони в повній мірі підтверджують факт, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. На момент здійснення вказаних спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 №00004231402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 317 794,00 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 254 235,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 63 559,00 грн. є неправомірним та підлягає скасуванню.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що податковим органом зафіксовано порушення позивачем п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України та вимоги П(С)БО 9 "Запаси" в результаті чого позивачем завищено витрати на збут за 2014 рік на суму 328 083,00 грн. та за період з 01.01.2015 по 30.09.2017 на суму 1 975 289,00 грн. Із зазначених сум - 472 883,00 грн. становили послуги сторонніх організацій (ПП "ТС- Транс", ТОВ "Аліон Сіті", ТОВ "Буд Союз Капітал", ТОВ "Марсель Груп"), по яких, первинні документи складені всупереч чинному законодавству України та у зв'язку з чим немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та довести зв'язок і подальше використання у власній господарській діяльності позивача таких товарів (послуг). Також із зазначених сум - 1 830 489,00 грн. становили послуги зі складання та збірки меблів від СПД ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8., ОСОБА_5, ОСОБА_6, які зайво віднесені до складу витрат на збут, а повинні бути несені на вартість товару.

Колегія суддів вважає зазначені висновки податкового органу такими, що не відповідають обставинам справи виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України зазначається, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначено в Положенні (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за №27/4248 (надалі - П (С) БО 16).

В пунктах 4-7 П (С) БО 16 визначено наступне: Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат.

Прямі витрати - витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 17 П (С) БО 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Відповідно до п. 19 П (С) БО 16 витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

- витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

- витрати на ремонт тари;

- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

- витрати на передпродажну підготовку товарів;

- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

- витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;

- витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;

- інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Положення (стандарту).

Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку, виходячи із специфіки товарів, що реалізуються позивачем (меблі: шафи, спальні, кухні, дитячі), то збірка меблів - товарних зразків, які розміщуються в магазинах-салонах, є послугою аналогічною послузі з розкладки продовольчих товарів у супермаркеті.

Відповідно витрати ТОВ "БРВ-КИЇВ" на збірку товарних зразків не може збільшувати їхню вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "БРВ-КИЇВ" (замовник) та ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_8 ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, (виконавці) укладено договори по наданню послуг, відповідно до умов яких виконавці зобов'язуються за завданням замовника надати послуги по складанню та збірці меблів, надавати консультації щодо меблів замовника, проводити ремонт та реставрацію пошкоджених меблів чи їх елементів. Замовник, в свою чергу, зобов'язується проводити оплату виконавцям за надані послуги.

Отже, згідно пп. п. 9 П(С)БО 9 витрати відносяться до собівартості запасів лише у випадку, якщо прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства /установи здійсненні на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Таким чином, послуги сторонніх осіб по збірці меблів не пов'язані з будь-яким підвищенням якісно-технічних характеристик та з доопрацюванням товарів, а також не є послугами на замовлення покупців. Відтак, вартість таких послуг не може включатися до первісної вартості товарів, а підлягає віднесенню на витрати на збут згідно вимог П(С)БО 16 "Витрати".

Щодо доводів податкового органу, що підприємством порушено п. 44.2 Податкового кодексу України, згідно з яким для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. А також те, що було допущено порушення п.7 та п. 9 П(С)БО 9 колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки роботи які виконувалися третіми особами для ТОВ БРВ Київ були пов'язані саме із збиранням меблів в салонах-магазинах без яких була б неможлива статутна діяльність товариства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ТОВ БРВ Київ працює з товаром категорії Меблі , отже виставлення його у торговому залі без попереднього розпакування та комплектації (збирання) для представлення покупцям не вбачається можливим. При цьому послуги із збирання меблів були проведені лише до тих товарів (меблів), які слугували початково виставковими моделями.

Таким чином, відповідачем протиправно завищено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 3 600 721,00 грн., а відтак податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 № 0005321402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 600 721,00 грн.

Колегія суддів вважає посилання апелянта про те, що фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від ПП ТС-Транс необґрунтованими, так як витрати оплачені ПП ТС-Транс підтверджуються наступними первинними документами: актами надання послуг та товарно-транспортними накладними.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно визнавало витрати на збут стосовно послуг по збиранню і як наслідок про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому, наявні підстави для його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст постанови виготовлено 20 березня 2019 року.