Рішення

від 19.03.2019 по справі 914/292/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2019 Справа №914/292/19

За позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача: Державного навчального закладу “Вище професійне училище №8 м. Стрия”, м. Стрий Львівської області

про стягнення 10 137 грн. 32 коп.

Суддя Морозюк А.Я.

за участю секретаря Іванів Н.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Процесуальні дії у справі:

Позов заявлено Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Державного навчального закладу “Вище професійне училище №8 м. Стрия” про стягнення 10 137 грн. 32 коп., з яких: 5 852 грн. 74 коп. - пені, 836 грн. 10 коп. - 3% річних, 3 448 грн. 48 коп. - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 18.02.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 19.03.2019 р., повідомлено учасників справи, що їх явка в судове засідання не є обов'язковою.

В судове засідання 19.03.2019 р. представники сторін не з'явилися, про причини неявки сторони суд не повідомили. У відповідності з приписами ч. 2 ст. 120 та ч. 2 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвалу суду позивач отримав 21.02.2019 р., відповідач 20.02.2019 р.).

Відповідач станом на 19.03.2019 р. не скористався наданим йому правом та у визначений ухвалою суду від 18.02.2019 р. строк не подав до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так як сторін у справі належно повідомлено про дату, час і місце даного судового засідання, учасникам справи створено всі необхідні можливості для подання доказів та пояснень на підтвердження своїх вимог та заперечень, беручи до уваги, що ухвалою суду від 18.02.2019 р. явка уповноважених представників сторін в судове засідання 19.03.2019 р. не визнавалась судом обов'язковою, та у зв'язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, визначених ч.4 ст.252 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами, та прийняти рішення у справі.

Позиція позивача:

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач на виконання умов договору №00511/17-ТЕ-21 постачання природного газу від 03.01.2017 р., укладеного між сторонами даного спору, передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 76 573,32 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Відповідач свої зобов'язання по оплаті за природний газ виконав із порушенням встановленого п. 6.1 договору строку. Таким чином позивач з врахуванням суми і строку прострочення сплати відповідачем основного боргу, посилаючись на статтю 625 ЦК України та на пункт 8.2. договору, нарахував відповідачу пеню в розмірі 5 852,74 грн., 3% річних в розмірі 836,10 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 448,48 грн., які просить стягнути.

Позиція відповідача:

Відповідач не скористався наданим йому правом та не подав до суду, у визначений ухвалою суду від 18.02.2019 р. строк, відзиву на позовну заяву, чи інших доказів в спростування викладених у позовній заяві вимог.

Обставини встановлені судом:

Між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальником) та Державним навчальним закладом “Вище професійне училище №8 м. Стрия” (споживачем) було укладено договір №00511/17-ТЕ-21 постачання природного газу від 03.01.2017 р. та ряд додаткових угод до нього, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався поставити споживачу (відповідачу) у 2017 році природний газ, а споживач оплатити його на умовах договору (п. 1.1).

Пунктом 2.1 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 07.08.2017 р.) сторони погодили, що постачальник передає споживачу з 1 січня 2017 р. по 31 березня 2017 р. газ обсягом до 12,912 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.).

Пунктом 2.4 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 23.01.2017 р.) встановлено, що підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п. 3.4 договору (за умовами якого приймання-передачі природного газу, переданого постачальником споживачу, оформляється актом приймання-передачі), вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місці постачання газу.

Пунктом 5.4 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 07.08.2017 р.) сторони встановили, що загальна вартість договору становить 76 573,32 грн. (в т.ч. ПДВ 12 762,22 грн.)

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 січня 2017 р. до 31 березня 2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п. 12.1).

Позивач, на виконання умов договору №00511/17-ТЕ-21 від 03.01.2017 р., згідно Акту приймання-передачі природного газу від 31 січня 2017 р., поставив відповідачу у січні 2017 р. природний газ на загальну суму 47 211,91 грн. (в т.ч. ПДВ), та згідно Акту приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2017 р., поставив відповідачу у лютому 2017 р. природний газ на загальну суму 29 361,41 грн. (в т.ч. ПДВ), всього на загальну суму 76 573,32 грн. Дані акти підписані повноважними особами постачальника та споживача, підписи скріплені печатками сторін.

Відповідач, в порушення умов п. 6.1 договору за отриманий природний газ у січні 2017 р. розрахувався частково, оплативши 31.01.2017 р. - 9 120,95 грн. Остаточний розрахунок за фактично отриманий природний газ у січні (який підлягав оплаті до 25 лютого 2017 р.) та в лютому (який підлягав оплаті до 25 березня 2017 р.) відповідач провів 10.08.2017 р., про що свідчать додані до позовної заяви «Операції по рахунку підприємства “Вище професійне училище №8 м. Стрия” за період з 01.01.2017 р. по 30.11.2018 р» та виписка АТ «Ощадбанк» за 10.08.2017 р. з даними про рух коштів по рахунку НАК «Нафтогаз України».

Пунктами 8.1, 8.2 договору погоджено, що за неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках передбачених законодавством і договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховано від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 10.3 договору сторони визначили строк, у межах якого можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, тривалістю у 5 (п'ять) років.

Отже відповідач свої зобов‘язання щодо оплати за природний газ виконав із порушенням встановленого договором №00511/17-ТЕ-21 від 03.01.2017 р. строку, що стало підставою для нарахування позивачем пені у розмірі 5 852,74 грн., 3 % річних у розмірі 836,10 грн., інфляційних втрат у розмірі 3 448,48 грн., та звернення позивача з даним позовом до суду. Вказані нарахування позивачем проведено за період з 28.02.2017 р. по 10.08.2017 р., з врахуванням здійснених відповідачем платежів у відповідні періоди (розрахунки додаються).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ( п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України”).

В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов‘язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором, передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 76 573,32 грн., а саме: згідно Акту приймання-передачі природного газу від 31 січня 2017 р., у січні 2017 р. на суму 47 211,91 грн. (в т.ч. ПДВ), та згідно Акту приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2017 р., у лютому 2017 р. на суму 29 361,41 грн. (в т.ч. ПДВ).

Проте відповідач свої зобов‘язання щодо оплати за природний газ виконав із порушенням встановленого договором строку, а саме згідно «Операції по рахунку підприємства “Вище професійне училище №8 м. Стрия” за період з 01.01.2017 р. по 30.11.2018 р» та виписки АТ «Ощадбанк» за 10.08.2017 р., частину оплати за отриманий газ відповідачем здійснено 31.01.2017 р. в розмірі 9 120,95 грн., та остаточний розрахунок здійснено 10.08.2017 р. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 цього Кодексу).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 10.3 договору сторони визначили строк, у межах якого можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, тривалістю у 5 (п'ять) років.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм та умов договору, можна зробити висновок про те, що сторони договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст. 6 і ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п. 3.1). До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України) (п.3.4). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (4.1). До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу) (п. 4.3). Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї (5.1).

Таким чином, в частині позовних вимог про стягнення 3% річних, які відповідно до розрахунку здійсненого позивачем за період з 28.02.2017 р. по 10.08.2017 р. (з врахуванням сум і строку прострочення сплати) складають 836 грн. 10 коп., та стягнення інфляційних втрат, які відповідно до розрахунку здійсненого позивачем за період 01.03.2017 року по 10.08.2017 р. (з врахуванням сум і строку прострочення сплати) складають 3448 грн. 48 коп., то суд перевіривши правильність їх нарахування приходить до висновку, що дані суми розраховані відповідно до ст. 625 ЦК України, і позовні вимоги про їх стягнення є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 договору погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховано від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивач, на підставі п. 8.2 договору, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати за поставлений природний газ, нарахував відповідачу пеню за період 28.02.2017 р. по 10.08.2017 р. (з врахуванням сум і строку прострочення сплати) в розмірі 5 852 грн. 74 коп.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, врахувавши обумовлений п. 10.3 договору строк позовної давності тривалістю у 5 років (у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав, в тому числі про стягнення пені) дійшов висновку що сума пені в розмірі 5 852 грн. 74 коп. розрахована згідно з п. 8.2 договору, і позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на все вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, в розмірі 10 137 грн. 32 коп., з яких: 5 852 грн. 74 коп. - пені, 836 грн. 10 коп. - 3% річних, 3 448 грн. 48 коп. - інфляційних нарахувань.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке:

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Судовий збір за подання позову до суду, сплачений платіжним дорученням №7001095 від 04.02.2019 р. в розмірі 1921 грн. 00 коп., та зарахований до спеціального фонду державного бюджету України, згідно виписки суду від 05.02.2019 р., покладається на відповідача у відповідності до п.1 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Докази про сплату учасниками справи інших судових витрат чи докази судових витрат, які сторона має сплатити у зв'язку з розглядом даної справи, суду не надано, і такі в матеріалах справи відсутні.

Виходячи з усього вищенаведеного, керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 207, 236-241, 252, 327 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити повністю.

2.          Стягнути з Державного навчального закладу “Вище професійне училище №8 м. Стрия” (82400, Львівська область, м. Стрий, вул. О.Кобилянської, буд. 4, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 02545761) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20077720) 5 852 грн. 74 коп. – пені, 836 грн. 10 коп. – 3% річних, 3 448 грн. 48 коп. – інфляційний втрат та 1 921 грн. 00 коп. – судового збору.

3.          Наказ, відповідно до ст. 327 ГПК України, видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://lv.arbitr.gov.ua /sud5015/.

Повне рішення складено 22.03.2019 р.

          Суддя Морозюк А.Я.