Рішення

від 20.03.2019 по справі 915/1312/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року Справа № 915/1312/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

представники сторін у судове засідання не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Липівка”, 24205, Вінницька область, Томашпільський район, с.Липівка, вул.Набережна, 95

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “УТС ЛТД”, 54017, м.Миколаїв, проспект Центральний, буд.98

про: стягнення 436199 грн. 29 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Липівка” (далі – СТОВ “Липівка”) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою без номера від 20.11.2018 в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “УТС ЛТД” заборгованість у сумі 436199 грн. 29 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після отримання рахунку – фактури №УЛ-0002363 від 25.10.2017 позивач 26.10.2017 за платіжним дорученням №2456 перерахував на користь відповідача грошові кошти за добрива у розмірі 436199 грн. 29 коп. Замовлені добрива не поставлені, грошові кошти на рахунок позивача не повернуті, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.12.2018 позовну заяву без номера від 20.11.2018 СТОВ “Липівка” залишено без руху, оскільки позивачем не подано доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви без номера від 20.11.2018 і доданих до неї документів, як то визначено ч.1 ст.172 ГПК України, а саме опису вкладення. Вказаною ухвалою СТОВ “Липівка” надано строк для усунення недоліків в строк який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Від позивача до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надійшов супровідний лист від 11.12.2018, згідно якого на виконання ухвали господарського суду Миколаївської області останній надає докази направлення на адресу відповідача позовної заяви від 29.11.2018 з додатками до неї.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 16.01.2019 на 11 год. 30 хв. Запропоновано відповідачу в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів на адресу позивача. Запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

У судовому засіданні 16.01.2019 підготовче засідання відкладено на 19 лютого 2019 року на 11 год. 00 хв.

У судовому засіданні 19.02.2019 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 20.03.2019 о 10 год. 00 хв.

11.03.2019 від позивача до суду надійшла заява, в якій останній підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд проводити судове засідання, призначене на 20.03.2019 за відсутності його представника.

У судове засідання 20.03.2019 представники сторін не з'явилися, при цьому ухвала суду від 19.02.2019 про призначення справи по суті, направлена відповідачу, повернулася до суду з відміткою про причину повернення “за закінченням терміну зберігання”.

У відповідності до п.п.4 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення зокрема є, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи, що ухвала Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2019 направлена на адресу відповідача яка зазначена в позовній заяві та в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, який був зроблений судом, то суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

За твердженнями позивача, у жовтні 2017 року ТОВ “УТС ЛТД” звернулося до СТОВ “Липівка” з пропозицією поставки мінеральних добрив та виставив позивачу на оплату рахунок-фактуру від 25.10.2017 № УЛ-0002363 на суму 872199 грн. 29 коп., з якого вбачається, що поставці підлягало мінеральне добриво – нітроамофоска N8:Р19:К29 у кількості 89 т вартістю без ПДВ 726832 грн. 74 коп., а з ПДВ – 872199 грн. 29 коп. (а.с. 11).

Позивач прийняв вказаний документ до оплати і оплатив виставлений ТОВ “УТС ЛТД” вищевказаний рахунок, сплативши грошові кошти в розмірі 436199 грн. 29 коп. платіжним дорученням від 26.10.2017 № 2456 з призначенням платежу “оплата за добриво згідно рахунку №2363 від 25.10.2017”.

За твердженнями СТОВ “Липівка”, замовлені та оплачені мінеральні добрива відповідачем не поставлені, грошові кошти не повернуті, представник ТОВ “УТС ЛТД” на зв'язок не виходить, телефони відключені та не відповідають, а товариство відсутнє за місцем своєї державної реєстрації.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтями 202 та 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю на настання відповідних наслідків.

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарським законодавством передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст.181 ГК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.ч. 1-2 ст. 180 ГПК України).

Викладене кореспондується з приписами цивільного законодавства, згідно яких договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 638, ч. 1 ст. 639, ч.ч. 1-2 ст. 640, ч. 1 ст. 641, ч.ч. 1-2 ст. 642 ЦК України).

Господарським законодавством України визначено, що за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 ГК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю – продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд визнає, що виставлення ТОВ “УТС ЛТД” позивачу рахунку-фактури від 25.10.2017 № УЛ-0002363, в якому містяться істотні умови договору поставки товару - оферта, яку СТОВ “Липівка” акцептовано шляхом вчинення дій: оплати, відповідно до платіжного доручення №2456 від 26.10.2017, запропонованого відповідачем товару, а, отже, між ТОВ “УТС ЛТД” та СТОВ “Липівка” укладено договір поставки товару у спрощений спосіб шляхом обміну документами.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Положеннями ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності з ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Зі змісту господарських відносин сторін випливає, що виставлення ТОВ “УТС ЛТД” позивачу рахунку-фактури від 25.10.2017 № УЛ-0002363 свідчить про встановлення сторонами обов'язку покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав свої зобов'язання зі здійснення часткової оплати за товар у розмірі 436199 грн. 29 коп. попередньої оплати від суми, визначеної у рахунку-фактурі, проте відповідач обумовлений договором товар не поставив.

У відповідності до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України визначено обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

У відповідності до ч. 2 ст. 693 СТОВ “Липівка” звернулося до відповідача з претензією від 06.11.2018 №1/11-2018, в якій просило повернути сплачені кошти до 20.11.2018, направлення якої підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком (а.с.14-16).

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач суму попередньої оплати товару не повернув та відсутній за своїм місцезнаходженням.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” роз'яснено, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Таким чином, звернення позивача 06.11.2018 до ТОВ “УТС ЛТД” шляхом направлення претензії з вимогою про повернення грошових коштів, суд вважає належним доказом дотримання позивачем положень ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Враховуючи твердження позивача, що відповідач відсутній за своїм місцезнаходженням та те, що матеріали справи не містять доказів повернення претензії, але вже пройшло достатньо часу після направлення даної претензії, і відповідачем за цей проміжок часу оплачений товар так і не поставлено, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову СТОВ “Липівка” та стягнення з ТОВ “УТС ЛТД” 436199 грн. 29 коп.

Судовий збір у сумі 6542 грн. 99 коп. у відповідності до ст.129 ГПК України, слід покласти по відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 11, 73, 74, 76-79, 86, 91, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “УТС ЛТД” (54017, м.Миколаїв, проспект Центральний, буд.98, ідентифікаційний код 36143082) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Липівка” (24205, Вінницька область, Томашпільський район, с.Липівка, вул.Набережна, 95, ідентифікаційний код 30806179) грошові кошти в сумі 436199 грн. 29 коп., а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 6542 грн. 99 коп.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 22.03.2019.

Суддя Н.О. Семенчук