Постанова

від 21.03.2019 по справі 471/592/17-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.03.19

22-ц/812/359/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2019 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Прокопчук Л.М. (суддя-доповідач), Самчишиної Н.В., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участю позивача ОСОБА_4, його представника - адвоката Петренко О.В., представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Багдасаряна А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана його представником адвокатом Петренко О.В., на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2018 року, постановлене в приміщенні того ж суду у складі судді Явіца І.В., (дата складання повного тексту рішення не зазначена) у цивільній справі (єдиний унікальний номер 471/592/17, номер провадження 22-ц/812/359/19) за позовом ОСОБА_4 до Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Братського районного нотаріального округу Миколаївської області Малярчук Наталя Василівна про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсними та скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Братського районного суду Миколаївської області з позовом до Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Братського районного нотаріального округу Миколаївської області - Малярчук Н.В. про встановлення факту родинних відносин, а саме, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 є братом третього ступеня споріднення ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а.с. 2-5).

Після уточнення позовних вимог 20 жовтня 2017 року та 06 березня 2018 року просив: визнати недійсним та скасувати свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 231 та 232 від 7 липня 2015 року, видані ОСОБА_6 на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М. 18.08.2009 року зареєстрований за №1021, на належні ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, земельні ділянки площею 7,9239 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та площею 0,2961 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташовані на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на вищевказані земельні ділянки; визнати за ОСОБА_4, як за спадкоємцем п'ятої черги за законом після смерті ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4, право власності на вищевказані земельні ділянки.

Також, ОСОБА_4 уточнив і склад сторін у справі, зокрема в якості відповідача, крім Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області вказав ще ОСОБА_6 (т.3 а.с. 53-57).

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Сергіївка Братського району Миколаївської області померла його троюрідна сестра ОСОБА_9 За життя 18 серпня 2009 року вона склала заповіт на належну їй земельну ділянку площею 8,22 га, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, на користь ОСОБА_6 Заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Арбузинського нотаріального округу Миколаївської області 18.08.2009 року та зареєстрований в реєстрі № 1021. 13 серпня 2013 року ОСОБА_9 склала новий заповіт на ту ж саму земельну ділянку на користь ОСОБА_11, заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області Баздирєвою Л.М., реєстр № 55. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 09.04.2015 року встановлено нікчемність заповіту, складеного 13.08.2013 року на ОСОБА_11 з підстав перевищення повноважень секретарем сільської ради, яка посвідчила заповіт. Оскільки останній заповіт є недійсним за законом, то він не відновлює дію попереднього заповіту на користь ОСОБА_6, тому що його недійсність не пов'язана з обставинами, зазначеними в ч. 4 ст. 1254 ЦК. Таким чином, ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_11 не є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_9 Всупереч вказаних норм законодавства приватний нотаріус Братського районного нотаріального округу Миколаївської області Малярчук Н.В., знаючи про рішення суду про визнання заповіту від 13.08.2013 року нікчемним, 07.07.2015 року видала ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належні ОСОБА_9 земельні ділянки площею 7,9239 га та площею 0,2961 з відповідними кадастровими номерами, чим порушила норми законодавства та його права. Також зазначав про те, що факт родинних відносин можуть підтвердити свідки, одна з яких рідна сестра померлої. 12 серпня 2015 року він звернувся до приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області Малярчук Н.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 і заява була прийнята. Отже, вважає, що він прийняв спадщину.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2018 року позовні вимоги задоволені частково. Встановлено факт того, що ОСОБА_4 є братом третього ступеня споріднення ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4. В задоволенні інших вимог відмовлено (а.с. 104-111 т.4).

В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема, посилається на те, що в зв'язку з тим, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 09.04.2015 року встановлено нікчемність заповіту, складеного 13.08.2013 року на ОСОБА_11, в силу положень ч.3, 4 ст. 1254 ЦК втратив чинність попередній заповіт від 18.08.2009 року, складений на користь ОСОБА_6, а тому спадкування за заповітом не відбувається, а виникають підстави спадкування за законом. Позивач 12 серпня 2015 року звернувся до приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області Малярчук Н.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 Заява була прийнята. Крім того, 28.08.2015 року нотаріус прийняла заяву ОСОБА_11 про згоду на включення його до кола спадкоємців ОСОБА_9, але ще до прийняття вказаних заяв - 07.07.2015 року нотаріус видала ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Вважає, що він прийняв спадщину як спадкоємець за законом, тому видані нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом слід було визнати недійсними, скасувати державну реєстрацію право власності ОСОБА_6 на земельні ділянки та визнати за ним право власності на зазначене спадкове майно за ним (т.4 а.с. 162-169).

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В іншій частині рішення суду не оскаржено і відповідно до положень ч.1 ст. 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції не переглядається.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Багдасарян А.Ю. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Сергіївська сільська рада Братського району Миколаївської області просила розглянути справу у відсутність її представника.

Третя особа, належно повідомлена про час та місце судового розгляду в судове засідання не з'явилась.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, їх представників, переглянувши справу за наявними в ній та додатково наданими доказами та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів прийшла до такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 вересня 2013 року ОСОБА_11 звернулась до приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області Малярчук Н.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9, яка склала на її ім'я заповіт, посвідчений секретарем Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області 13 серпня 2013 року, зареєстрований у реєстрі за № 55.

Вказаним заповітом ОСОБА_9 заповіла ОСОБА_11 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,22 га, яка розташована на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області.

Земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданого 13 серпня 2002 року Сергіївською сільською радою Братського району Миколаївської області на підставі розпорядження Братської районної державної адміністрації Миколаївської області № 173-р від 13 червня 2002 року.

Проте, рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2015 року визнано недійсним заповіт ОСОБА_9, зареєстрований Сергіївською сільською радою Братського району Миколаївської області від 13 серпня 2013 року за № 55.

Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 09 квітня 2015 року рішення Братського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2015 року про встановлення недійсності заповіту змінено, а його резолютивна частина викладена в новій редакції, а саме: встановлено нікчемність заповіту ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_11, посвідчений 13 серпня 2013 року секретарем Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області та зареєстрований в реєстрі за № 55.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року рішення Братського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 09 квітня 2015 року залишені без змін.

Водночас, із матеріалів спадкової справи вбачається, що 07 липня 2015 року приватним нотаріусом Братського районного нотаріального округу Малярчук Н.В. видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Грицаєнко Л.М. 18 серпня 2009 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1021 та посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, є ОСОБА_6.

Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,9239 гектарів, яка розташована на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_1 та належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, виданого 13 серпня 2002 року Сергіївською сільською радою Братського району Миколаївської області на підставі розпорядження Братської райдержадміністрації № 1730р від 13.06.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 19.

Свідоцтво про право на спадщину зареєстроване в реєстрі за № 231, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі.

Цього ж дня, 07 липня 2015 року приватним нотаріусом Малярчук Н.В. також було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом та посвідчено, що на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Грицаєнко Л.М. 18 серпня 2009 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1021, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_9, 1946 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, є ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,2961 гектарів, яка розташована на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_5 та належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, виданого 13 серпня 2002 року Сергіївською сільською радою Братського району Миколаївської області на підставі розпорядження Братської райдержадміністрації № 1730р від 13.06.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 19.

Свідоцтво про право на спадщину зареєстроване в реєстрі за № 232, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 07 липня 2015 року недійсними, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, визнання за позивачем права власності на земельні ділянки, суд виходив з того, що заповіт від 13.08.2013 року на ім'я ОСОБА_11 не визнано недійсним, а рішенням суду встановлена його нікчемність, тому на думку суду не можна говорити, що заповіт на ім'я ОСОБА_6 автоматично в силу положень ст. 1254 ЦК, є не чинним. Заповіт від 18.08.2009 року на користь ОСОБА_6 позивачем не оспорювався, вимога про визнання його нечинним ним не заявлялась, нечинним він не визнавався. Крім того, суд прийшов до висновку про те, що видача вказаних свідоцтв не порушує прав позивача, оскільки він в установленому законом порядку спадщину після смерті ОСОБА_9 не прийняв. Заява про прийняття спадщини ним подана 12.08.2015 року, тобто за межами строку, передбаченого ч.1 ст. 1270 ЦК.

З такими висновками суду колегія суддів погоджується частково, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Сергіївка Братського району Миколаївської області померла ОСОБА_9 (а.с. 13 т.1).

За життя 18 серпня 2009 року вона склала заповіт на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 8,22 га, яка розташована в межах Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, та належну їй на підставі державного акту серії НОМЕР_6, виданого Сергіївською сільською радою 13.08.2002 року, на користь ОСОБА_6 Заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Арбузинського нотаріального округу Миколаївської області 18.08.2009 року та зареєстрований в реєстрі № 1021 (а.с. 88 т.1).

13 серпня 2013 року ОСОБА_9 склала новий заповіт на ту ж саму земельну ділянку на користь ОСОБА_11, заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області Баздирєвою Л.М., реєстр № 55. (а.с. 84 зв. т.1).

06 вересня 2013 року ОСОБА_11 подала приватному нотаріусу Братського районного нотаріального округу Миколаївської області Малярчук Н.В. заяву про прийняття спадщини за заповітом (а.с. 9 т.2).

11 січня 2014 року заяву про прийняття спадщини за заповітом подала ОСОБА_6 (а.с. 17 т.2).

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2015 року за позовом ОСОБА_6 заповіт від 13 серпня 2013 року визнано недійсним.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 09.04.2015 року рішення Братського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2015 року змінено, позов ОСОБА_6 задоволено частково. Встановлено нікчемність заповіту ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_11, посвідчений 13.08.2013 року секретарем Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області та зареєстрований в реєстрі за № 55 (а.с. 67-72 т.1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.2015 року рішення Братського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2015 року в незмінній частині та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 09.04.2015 року залишено без змін (а.с. 130-132 т.1).

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2015 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2016 року, задоволено заяву ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин та встановлено, що він є братом третього ступеня споріднення ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.215 т.2, а.с. 121-122 т.1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року зазначені судові рішення скасовані, заява ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин залишена без розгляду (а.с.256-257 т.2).

07 липня 2015 року приватний нотаріус Братського районного нотаріального округу Миколаївської області Малярчук Н.В. видала свідоцтва про право на спадщину за заповітом майна ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, на ім'я ОСОБА_6 на належні спадкодавцеві на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_6, виданого 13 серпня 2002 року Сергіївською сільською радою Братського району Миколаївської області, земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,9239 га та площею 0,2961 га, які розташовані на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області та мають кадастрові номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (відповідно) (а.с. 210, 212 т.2).

12 серпня 2015 року ОСОБА_4 подав заяву приватному нотаріусу Братського районного нотаріального округу Миколаївської області Малярчук Н.В. про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_9 (а.с.232 т.2).

26 серпня 2015 року ОСОБА_11 подала нотаріусу заяву про включення ОСОБА_4, який пропустив строк для прийняття спадщини, до кола спадкоємців (а.с. 240 т.2).

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_11, Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини залишено без розгляду (а.с. 89 т.4).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

З огляду на вище викладене є правильними та обґрунтованими висновки суду щодо того, що позивач ОСОБА_4 не прийняв спадщину за законом після смерті ОСОБА_9

Доводи апеляційної скарги про те, що зазначений висновок суду не відповідає вимогам закону, є хибними, оскільки подання заяви про прийняття спадщини майже через два роки після її відкриття, навіть у випадку, що така заява прийнята нотаріусом, за змістом закону не свідчить про прийняття спадщини, а заява ОСОБА_11 від 26.08.2015 року про включення ОСОБА_4, який не прийняв спадщину, до кола спадкоємців, не може свідчити про виконання вимог ч.2 ст. 1272 ЦК України, тому що вона подана після того, як вона сама (ОСОБА_11) по суті вже втратила статус спадкоємця за заповітом, оскільки рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 09.04.2015 року заповіт, складений на її користь, визнано нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 січня 2015 р. у справі N 6-222цс14).

Як зазначалося вище позивач ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 1269, 1270 ЦК України не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_9, тому посилання суду на зазначену обставину як на підставу відмови у задоволенні позову про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 07 липня 2015 року, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, визнання за позивачем права власності на земельні ділянки, є правильним.

Разом з тим не можна погодитись з висновком суду щодо того, що заповіт на ім'я ОСОБА_6 є чинним.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Таким чином, нікчемний правочин за своєю правовою природою є недійсним, до якого підлягають застосуванню наслідки нікчемного правочину.

Згідно з частинами 1-4 статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

У статті 215 УК України встановлений зв'язок між поняттям нікчемний та недійсний , тобто недійсним є заповіт, якщо його недійсність передбачена законом (нікчемний заповіт). У разі складення заповіту з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, такий заповіт не повинен виконуватися і наступає спадкування за законом.

Таким чином, у випадку визнання нового заповіту недійсним (нікчемний заповіт), дія попереднього заповіту не відновлюється та спадкування має здійснюватися за законом.

Таку ж саму редакцію має п. 5.3. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюста від 22.02.2012 року № 296/5, а саме, якщо заповіт визнаний судом недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 та 231 Цивільного кодексу України. Крім того п. 5.2. зазначеного Порядку прописано, що якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку, керуючись положеннями статті 1254 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" у разі недійсності нового заповіту чинність попереднього відновлюється лише у випадках, передбачених статтями 225, 231 ЦК.

Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відвідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року по справі № 755/15670/16-ц зроблені такі висновки: чинність попереднього заповіту не відновляється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких випадків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження умов попередньо складеного заповіту.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно втлумачив положення ч.ч. 3-4 ст. 1254 ЦК України.

За наведених обставин з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції слід виключити висновок про чинність заповіту на ім'я ОСОБА_6, тобто відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід змінити, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права.

Крім викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до копії спадкової справи та пояснень позивача в судовому засіданні апеляційного суду, з померлою ОСОБА_9 проживав та був зареєстрований її співмешканець ОСОБА_13 (а.с. 61 т.2), який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

Відповідно до п. 4.4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюста від 22.02.2012 року № 296/5 факт проживання спадкоємців однією сім'єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.

Оскільки рішення суду про встановлення факту проживання ОСОБА_13 разом із ОСОБА_9 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини в справі відсутнє, не можна робити висновок про те, що ОСОБА_13 відповідно до положень ст. 1264 ЦК України мав право бути спадкоємцем четвертої черги на спадкування за законом.

Керуючись ст.ст. 367, 376, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2018 року змінити, виключивши з мотивувальної частини висновок суду про чинність заповіту на ім'я ОСОБА_6

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Н.В. Самчишина

Суддя Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 22 березня 2019 року