Рішення

від 20.03.2019 по справі 914/1029/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2019Справа № 914/1029/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є. при секретарі судового засідання Хмельовському В.О. розглянувши за правилами загального позовного матеріали справи №914/1029/18

за позовом за позовом Приватного підприємства "ВПК-Ресурс-Інвест"

до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2

про визнання недійсним іпотечного договору,-

представники учасників сторін:

представник позивача: Закутнєв А.В.(Посвідчення адвоката №5268 від 28.11.2018), Ордер ДН №062101 від 18.03.19;

представник відповідача: не з'явився;

від третьої особи на стороні позивача: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Львівської області звернулось Приватне підприємство "ВПК-Ресурс-Інвест" з позовом до відповідача Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про визнання недійсним іпотечного договору від 29.08.2008.

13.06.2018 Господарським судом Львівської області відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 26.06.2018.

26.06.2018 позивачем на виконання вимог ухвали суду було подано пояснення щодо підсудності справи Господарському суду Львівської області, в якому Приватне підприємство "ВПК-Ресурс-Інвест" стверджує, що спір у даній справі про визнання недійсним іпотечного договору слід розглядати за місцезнаходженням нерухомого майна, що передано в іпотеку. Відповідно до договору іпотеки нерухоме майно знаходиться за адресою: Львівська область, Мостиський район, місто Судова Вишня, вул.Лісозаводська, 2.

В судове засідання, призначене на 26.06.2018 з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав, що викладені у позовній заяві. Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.06.2018 підготовче засідання відкладено на 08.08.2018.

В судове засідання, призначене на 08.08.2018 з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав повністю, відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.08.2018 строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 12.09.2018.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.09.2018 суд ухвалив передати справу №914/1029/18 за позовом Приватного підприємства "ВПК-Ресурс-Інвест" до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про визнання недійсним іпотечного договору від 29.08.2008 за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва (01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 44-В).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи у справі №914/1029/18 передані на розгляд судді Блажівській О.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 прийнято справу до свого провадження, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 21.11.2018.

У підготовчому засіданні 21.11.2018 оголошено перерву до 20.12.2018.

Підготовче засідання, призначене на 20.12.2018 не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному.

Враховуючи те, що підготовче засідання 20.12.2018 не відбулося, суд призначив дату наступного підготовчого засідання на 23.01.2019.

04.12.2018 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору громадянина ОСОБА_2.

У судове засідання 23.01.2019 представники сторін не з'явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 відкладено підготовче засідання на 01.02.2019.

У підготовче засідання 01.02.2019 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши у підготовчому засіданні 01.02.2019 клопотання Приватного підприємства "ВПК-Ресурс-Інвест" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору громадянина ОСОБА_2, суд зазначає, що враховуючи предмет та підстави позовних вимог, а також те, що рішення з даного спору може вплинути на права та обов'язки зазначеної особи, суд вважає за доцільне клопотання позивача задовольнити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2019 клопотання Приватного підприємства "ВПК-Ресурс-Інвест" про залучення третьої особи задоволено, залучено до участі у справі третю особу, яка не заяляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_2, відкладено підготовче засідання на 20.02.19.

04.02.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного підприємства "ВПК-Ресурс-Інвест" надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позива.

У підготовче засідання 20.02.2019 з'явився представник відповідача.

В підготовчому судовому засіданні 20.02.2019 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст.177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п.3 ч.2 ст.185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 20.03.2019.

У судове засідання 20.03.2019 представник позивача з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 20.03.2019 не з'явились.

У судовому засіданні 20.03.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2008 року між АКБ Форум (Публічне акціонерне товариство Банк Форум є правонаступником АКБ Форум , далі - відповідач, банк) та гр. ОСОБА_4 (далі - третя особа, позичальник) було укладено кредитний договір №0059/08/6.10-СLN (далі - кредитний договір), згідно якого позичальнику надавався кредит в вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 290000,00 грн, зі сплатою відсотків у розмірі 22,00% річних, з кінцевим терміном повернення до 28.08.2018 року.

Згідно п.3.1.1 укладеного кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти шляхом їх перерахування за наданими позичальником платіжними документами, перерахування на поточний, картковий рахунок позичальника або видачі готівкою відповідно до заявки позичальника, а згідно п.3.3.2 укладеного кредитного договору позичальник зобов'язувався повертати кредитні кошти згідно графіку (додатку 1), не пізніше 28.08.2018 року повернути банку всю суму наданих кредитних коштів, сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання позичальником вимог за кредитним договором, 29.08.2008 між банком (іпотекодержателем) та Приватним підприємством ВПК-Ресурс-Інвест (далі - позивач, іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Яворівського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за номером 3127 (далі - іпотечний договір).

Позивач зазначає суду про необхідність визнання іпотечного договору недійсним, оскільки громадянин ОСОБА_2 не отримував кредитні кошти, а тому іпотечне зобов'язання не ґрунтується на дійсному основному зобов'язанні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 21.02.2013 року представник Публічного акціонерного товариства Банк Форум , як правонаступник Акціонерного комерційного банку Форум , звернувся до суду з позовною заявою, позовні вимоги по якій під часу судового розгляду були збільшені, а ухвалою суду від 16.05.2016 року провадження по позовних вимогах ПАТ Банк Форум до ПП ВПК-Ресурс-Інвест про стягнення заборгованості за укладеним договором поруки було закрито, в якій просить постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Форум заборгованість за кредитним договором в розмірі 903813 грн. 13 коп., а також судові витрати по справі.

Позовні вимоги було мотивовано тим, що 29 серпня 2008 року між АКБ Форум та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №0059/08/6.10-СLN, згідно якого позичальнику було надано кредитні кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 290000,00 грн. на строк до 28.08.2018 року та зі сплатою 22,00 відсотків річних. 31.03.2009 року між АКБ Форум та позичальником було укладено додаткову угоду №1, за умовами якої було визначено, що ліміт кредитування за кредитною лінією зменшено згідно з графіком, повернення кредитних коштів здійснюється на відкритий позичковий рахунок. На виконання своїх зобов'язань банк надав кредитні кошти траншами: 29.08.2008 року надано 70000,00 грн., 10.09.2008 року надано 91000,00 грн. та 11.09.2008 року надано 129000,00 грн. Таким чином, банк свої зобов'язання щодо надання кредитних коштів виконав повністю, однак позичальник свої зобов'язання по укладеному договору та додатковій угоді щодо повернення кредиту та відсотків за користування кредитом не виконує. Станом на 26.05.2015 року заборгованість по кредитному договору становить 903813 грн. 13 коп. Засобом забезпечення кредитного зобов'язання був договір поруки від 29.08.2008 року, поручителем по якому виступив відповідач ПП ВПК-Ресурс-Інвест , який несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком. Однак вимогу банку про погашення заборгованості відповідачі не виконали.

На підтвердження виконання своїх зобов'язань по укладеному кредитному договору представник позивача посилається на заяви про видачу готівки позичальнику за №51642 від 29.08.2008 року на суму 70000,00 грн, за №18078 від 10.09.2008 року на суму 91000,00 грн та за №20207 від 11.09.2008 року на суму 129000,00 грн.

Під час судового розгляду ОСОБА_2 визнав, що дійсно він 29.08.2008 року підписав кредитний договір, підпис на кредитному договорі та графіку зменшення ліміту кредитування належить йому, однак жодних грошових коштів на виконання укладеного кредитного договору у відділенні банку він не отримував, нікого не уповноважував отримувати такі кошти, підписи на заявах про одержанні готівки йому не належать, як і на додатковій угоді від 31.03.2009 року.

За клопотанням відповідача була призначена судово-почеркознавча експертиза і згідно висновку №4127 судово-почеркознавчої експертизи від 20.01.2014 року підписи від імені ОСОБА_2, розташовані після слів: Підпис отримувача на заявах про видачу готівки №51642 від 29.08.2008 року на суму 70000,00 грн., №18078 від 10.09.2008 року на суму 91000,00 грн., №20207 від 11.09.2008 року на суму 129000,00 грн, а також в графі Позичальник на додатковій угоді №1 від 31.03.2009 року до кредитного договору №0059/08/6.10-СLN від 29.08.2008 року, виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Згідно з вимогами ч.2 ст.640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

За змістом ст.ст.1054 ч.2, 1046 ч.2 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (щодо договору позики), якщо інше не встановлено законом і не випливає з суті кредитного договору, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З огляду на вищевказане, договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошових коштів не породжує обов'язку позичальника повернути грошові кошти.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області в складі від 16.05.2016 у справі № 460/702/13-ц в позові Публічного акціонерного товариства Банк Форум до ОСОБА_2, третя особа Приватне підприємство ВПК-Ресурс-Інвест , про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Таким чином, обставини, встановлені у справі №460/702/13-ц, обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

До того ж, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Із рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що одним з основних елементів Верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України").

У справі "Желтяков проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (аналогічна позиція викладена у рішеннях "Христов проти України", "Брумареску проти Румунії", "Рябих проти Росії").

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 16.05.2016 у справі № 460/702/13-ц було встановлено факт не укладення кредитного договору.

Так, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 Закону України Про іпотеку ).

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України Про іпотеку іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З аналізу вищезазначених норм Закону України Про іпотеку вбачається неможливість існування забезпечувального зобов'язання без наявності основного.

Частинами 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину.

Проте, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Як вже зазначалось судом вище, за умовами п. 1.1 іпотечного договору, він забезпечує виконання боржником зобов'язань, що випливають з укладеного ним з іпотекодержателем кредитного договору та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого боржник зобов'язаний повернути іпотекодержателю кредитні кошти в розмірі 290 000,00 грн, з кінцевим терміном повернення по 28.08.2018, сплачувати нараховані проценти за користування кредитними коштами з розрахунку 22,00% річних і можливі неустойки у розмірах та у випадках, передбачених кредитним договором і цим договором. а також інші витрати на здійснення забезпечувальної іпотекою вимоги.

Даний пункт іпотечного договору є фактично його предметом і істотною умовою, тобто необхідною для такого виду договору.

Враховуючи те, що кредитний договір визнано неукладеним, то і предмет іпотечного договору фактично не має юридичної сили через те, що іпотечне зобов'язання є похідним від основного, а відтак, за відсутності істотної умови іпотечного договору, його також не можна вважати укладеним.

Суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним, якщо такий договір є неукладеним, у відповідності до приписів Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року N 9.

За таких обставин, іпотечний договір не підлягає визнанню недійсним судом.

Щодо вимоги про визнання іпотеки припиненою, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про іпотеку іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Вказаний перелік підстав для припинення іпотеки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Проте, припинено може бути виключно існуюче зобов'язання, що в даному випадку не відбулось у зв'язку із не укладенням а ні кредитного, а ні іпотечного договору.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для припинення іпотеки, як такої, що не існує.

При цьому, після обов'язкового нотаріального посвідчення іпотечного договору, приватним нотаріусом було зареєстровано обтяження іпотечного майно шляхом заборони його відчуження, про що міститься відповідний запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за номером 3128.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про іпотеку обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України:

"В Україні визнається і діє принцип верховенства права."

В силу положень ч.1 ст.129 Конституції України, ч.1 ст.2, ч.1 ст.6, ч.2 ст.48 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.1 ч.3 ст.2, ч.1 ст.11 ч.1 ст.236 чинного Господарського процесуального кодексу України, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив наступне:

"Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.

Відповідно до п.п.41, 52 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є "заборона свавілля", який означає, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі №912/555/17 від 09.02.2018.

З огляду на вищенаведене, з метою реального захисту порушеного права позивача на користування своєю власністю, та те, що кредитний та іпотечний договори не є укладеними, та, відповідно не породжують жодних юридичних наслідків, таких як взаємні права і обов'язки їх сторін, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу про скасування заборони відчуження нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, буд. літ. Г-1 , загальною площею 1273,4 кв.м., що знаходиться в м. Судова Вишня, по вул. Лісозаводська. Буд. 2. Мостицького району, Львівської області.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 4 Закону України Про судовий збір визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовна заява ПП ВПК-Ресурс-Інвест була подана до Господарського суду Львівської області 16.10.2018, про що свідчить відбиток штампу відділу діловодства вказаної судової установи.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Відповідно до п. 2.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21 лютого 2013 року N 7 якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (абзац другий частини третьої статті 6 Закону).

Проте, позивачем при поданні позову було сплачено лише 1 762,00 грн за три заявлені позовні вимоги немайнового характеру, замість 5 286,00 грн.

Не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми судового збору можливо стягнути за результатами розгляду справи.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з позивача до Державного бюджету України несплачену суму судового збору в розмірі 3 524,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи часткове задоволення судом позовних вимог, судовий збір в розмірі 1 762,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати заборону відчуження нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, буд. літ. Г-1 , загальною площею 1273,4 кв.м., що знаходиться в м. Судова Вишня, по вул. Лісозаводська. Буд. 2. Мостицького району, Львівської області, накладеної 29.08.2008 приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Завадською Р.В., зареєстрованої в реєстрі за номером 3128, яка міститься в Іпотечному договорі, укладеному між Акціонерним комерційним банком Форум та Приватним підприємством ВПК-Ресурс-Інвест , посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Завадською Р.В. 29.08.2008, зареєстрованої в реєстрі за номером 3127.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства ВПК-Ресурс-Інвест (81340, Львівська область. Мостиський район, м. Судова Вишня, вул. Лісозаводська, 2/1; ідентифікаційний код: 32234427) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн 00 коп.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банк Форум (02100, м. Київ, б-р. Верховної Ради, буд. 7; ідентифікаційний код: 21574573) на користь Приватного підприємства ВПК-Ресурс-Інвест (81340, Львівська область. Мостиський район, м. Судова Вишня, вул. Лісозаводська, 2/1; ідентифікаційний код: 32234427) втрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 25.03.2019

Суддя О.Є. Блажівська