Рішення

від 25.03.2019 по справі 910/580/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 25.03.2019Справа №  910/580/19 Господарський суд міста Києва в складі:   головуючого судді                                                                                                                          Привалова А.І.           розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №   910/580/19                                                                                           за позовом   товариства з обмеженою відповідальністю  "Фірма "Дісна" до                          товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН М" про                    стягнення 19   403,15 грн. Без виклику учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю   "Фірма "Дісна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М" про стягнення 19 403,15 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки товару № 505/14 від 01.10.2014р., внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 12 322,79 грн., за прострочення сплати якої нараховані 3% річних - 739,96 грн., інфляційні втрати - 3875,85 грн. та штраф у сумі 2464,55 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2019р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю         "Фірма "Дісна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М" про стягнення 19 403,15 грн. залишено без руху та надано строк на усунення недоліків. 31.01.2019р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання ухвали від 22.01.2019р. Згідно з пунктом 1 частини 5   статті 12 Господарського процесуального кодексу України,   справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1   статті 247 Господарського процесуального кодексу України   встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1   статті 250 Господарського процесуального кодексу України,   питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 05.03.2019р. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів   Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.02.2019р.      була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, м. Київ, вул. Горького, 88, літера А, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача. Відповідач ухвалу суду від 05.02.2019р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 13.02.2019р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 4   ст. 13 Господарського процесуального кодексу України   кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 5   ст. 252 Господарського процесуального кодексу України   суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При цьому, 05.03.2019р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача отримано лист, в якому останній не заперечує щодо наявності заборгованості перед позивачем за спірним договором та зобов'язується виплатити заборгованість в сумі 19   403,15 грн. в найкоротший термін. Станом на 25.03.2019р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно з частиною 4   статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 01.10.2014р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки товару №505/14 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник поставляє і передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує алкогольні та безалкогольні напої в асортименті, партіями згідно накладних, на умовах, визначених у цьому договорі. Безпосередній перелік, кількість, асортимент та ціна товару, що поставляється за даним договором, визначається у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору або можуть погоджуватись сторонами при підписанні видаткових (товарних чи товарно-транспортних) накладних, що є невід'ємною частиною даного договору. Відповідно до п.2.6 договору, датою поставки і переходу права власності вважається дата передачі постачальником товару з проставленням відмітки уповноваженою особою покупця про отримання товару на товарній накладній постачальника. За умовами п.4.1 договору, оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з дати поставки. На виконання умов договору позивач у період з 01.10.2014р. по 31.12.2016р. поставив відповідачу товар на загальну суму 260   660,50 грн., натомість відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару у строк, встановлений в договорі, в повному обсязі не здійснив, сплативши лише частково у загальному розмірі 248   337,71 грн., у зв'язку з чим у відповідача утворився борг у сумі 12   322,79 грн. Зокрема, неоплаченим у повному обсязі є товар, поставлений за наступними видатковими накладними: -          за видатковою накладною №РН-0035804 від 15.12.2016р. на суму 24   314,71 грн.; -          за видатковою накладною №РН-0036267 від 20.12.2016р. на суму 5579,28 грн.; -          за видатковою накладною №РН-0037803 від 30.12.2016р. на суму 3530,98 грн. Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар у сумі 12   322,79 грн., за прострочення оплати якої нараховано 12   476,09 грн. - пені. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з частиною 1   статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до   статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього   Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до   ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно зі   ст. 527 Цивільного кодексу України,   боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Частинами 1, 3, 5   ст. 626 Цивільного кодексу України   встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Згідно зі ст.ст.   6,   627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього   Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 Цивільного кодексу України   встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно      ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України   передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1   статті 78 Господарського процесуального кодексу України   визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов'язань за договором   здійснив поставку товару згідно з видатковими накладними №РН-0035804 від 15.12.2016р. на суму 24   314,71 грн., №РН-0036267 від 20.12.2016р. на суму 5579,28 грн., №РН-0037803 від 30.12.2016р. на суму 3530,98 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печаткою вказаними видатковими накладними. Відповідно до   ст. 692 Цивільного кодексу України,   покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 253 Цивільного кодексу України   визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до   ст. 530 Цивільного кодексу України,   якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Враховуючи викладене, виходячи з умов договору, строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав. Статтею 599 Цивільного кодексу України   встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням,      проведеним належним чином. Відповідно до   ст. 610 Цивільного кодексу України,   порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п.4.1 договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару за вищевказаними накладними в повному обсязі не виконав, здійснивши лише часткову оплату, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами. У зв'язку із викладеним у відповідача виникла заборгованість у розмірі 12   322,79 грн. Пункт 1   статті 612 Цивільного кодексу України   визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, приймаючи до уваги, те що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 12   322,79 грн. Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у сумі 2464,55 грн., 3% річних – 739,96 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3875,85 грн., розраховані окремо за кожною видатковою накладною, за якою виникла заборгованість. Пунктом 1   ст. 216 Господарського кодексу України   встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно п. 1   ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до п. 1   ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч.ч. 1, 3   ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Відповідно до п. 7.1. договору, за порушення строків оплати згідно п.4.1 договору покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Крім цього, покупець сплачує штраф у розмірі 20% від простроченої оплати при простроченні оплати на строк більше ніж 60 днів. Суд, здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми штрафу, дійшов висновку, що розрахунок останньої є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 2464,55 грн. Крім того, згідно   ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати інфляційних втрат і річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним., зокрема, 739,96 грн. - 3% річних та 3875,85 грн. - інфляційних втрат. Згідно статей   73,   74,   77,   79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею      86      Господарського процесуального кодексу України   передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю. Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень   ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст.   129,   236-238,   247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд - В И Р І Ш И В: 1. Позовні вимоги задовольнити повністю. 2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН М" (03150, м. Київ, вул. Горького, 88, літера А; ідентифікаційний код 23712016) на користь товариства з обмеженою відповідальністю  "Фірма "Дісна" (01103, м. Київ, б-р Дружби народів, 14-16, приміщення 500; ідентифікаційний код 31566495)      основний борг у сумі 12   322 грн. 79 коп., 2464 грн. 55 коп. – штрафу, 739 грн. 96 коп. – 3% річних, 3875 грн. 85 коп. – інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд. Повний текст рішення складено та підписано: 25.03.2019р. Суддя                                                                                               А.І. Привалов