Рішення

від 14.03.2019 по справі 924/693/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2019Справа № 924/693/17

Суддя Підченко Ю.О., при секретарі судового засідання Лемішко Д.О., розглянув справу

за позовом Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах:

1) Міністерства оборони України;

2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький;

до 1) Хмельницької міської ради;

2) Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області;

3) Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

про визнання незаконним та скасування рішення,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Набієва М.І.;

від позивача-1: Буданов О.П. представник за довіреністю;

від позивача-2: Даньков А.Д. представник за довіреністю;

від відповідача-1: Демчук Л.Г. представник за довіреністю;

від відповідача-2: Андрійчук І.В. представник за довіреністю;

від відповідача-3: Навет Ю.А. представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України (надалі позивач-1), м. Київ, в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький (надалі позивач-2)звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати додаток № 1 до рішення Хмельницької міської ради (надалі відповідач-1) № 18 від 26.08.2015р. "Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" та визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 6810100000:35:003:0102, а також з позовом, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати додаток № 1 до рішення Хмельницької міської ради № 19 від 26.08.2015р. "Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та втрату чинності" та визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 03.08.2017 року об`єднано справу №924/693/17 та №924/694/17 в одне №924/693/17 провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно даних Публічної кадастрової карти України встановлено, що на земельним ділянкам військового містечка №66 загальною площею 176,9871 га присвоєно кадастрові номери: 6810100000:35:003:0102 і 6810100000:35:003:0121 та по даним кадастровим номерам зазначено наступні дані: тип власності не визначено, площа 0,06 га, цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). При цьому прокурор зазначає, що відповідач-1 не наділений повноваженнями розпоряджатись землями державної власності, в тому числі і землями оборони проте, останньою при прийнятті Додатку 1 до рішень від 26.08.2015 за №18 та за №19 «Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» проігноровано той факт, що дані землі належать до земель оборони відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 23.12.1975 за №227-В.

12.09.2017 від Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (надалі відповідач-2) до суду надійшли заперечення на позов, у яких він вказує на те, що відповіадч-2 не несе зобов`язання за вимогами у даному позові щодо внесення відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру та відповідач-2 не є належним відповідачем у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 13.09.2017 року залучено до участі у справі № 924/693/17 іншим відповідачем Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, а матеріали справи направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 25.09.2017, справу № 924/693/17 передано на розгляд судді Підченку Ю.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 справу призначено до розгляду на 27.10.2017.

17.10.2017 судом винесено ухвалу про виправлення описки в ухвалі про призначення до розгляду та призначено розгляд справи № 924/693/17 у судовому засіданні 25.10.2017.

17.10.2017 до суду від Хмельницької міської ради надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 в задоволенні клопотання Хмельницької міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

В подальшому, розгляд справи № 924/693/17 було відкладено на 24.11.2017 про що судом винесено відповідну ухвалу.

26.10.2017 до суду від Хмельницької міської ради знову надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2017 в задоволенні клопотання Хмельницької міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

24.11.2017 від відповідача-2 до суду надійшли письмові пояснення по справі щодо залучення Держгеокадастру відповідачем у даній справі.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 продовжено строк розгляду спору додатково на 15 днів відкладено розгляд справи до 08.12.2017.

29.11.2017 від прокурора до суду надійшли письмові пояснення по справі щодо порушення відповідачами прав і інтересів держави при прийнятті оскаржуваних рішень та передачі спірних земельних ділянок особами, що не відносяться до структури Міністерства оборони України.

08.12.2017 від відповідча-2 до суду надійшов відзив, у якому він зазначив, що позивачами та прокурором не доведено, що земельні ділянки, які зазначені в спірних рішеннях відносяться до земель оборони, позаяк неможливо ідентифікувати, що розташування земельної ділянки, яка зазначена в спірних рішеннях по відношенню до земельної ділянки, яка нанесена на плані державного акту на праві постійного користування, що виданий виконавчим комітетом Хмельницької районної ради 23.12.1975 Хмельницькій КЕЧ Хмельницького району та на який посилається прокурор в обґрунтування позовних вимог, у зв`язку із чим відповідач-1 просить суд відмовити в задоволенні позову.

08.12.2017 представником позивача-2 через канцелярію суду надано клопотання про призначення експертизи, в якому він просив зупинити провадження у справі № 924/693/17 та призначити судову експертизу у справі №924/693/17 і доручити її проведення судовому експерту товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро судових будземекспертиз» Власюку Володимиру Володимировичу та при проведенні земельно-технічної експертизи, експертові поставити наступні питання:

- чи накладається земельна ділянка, що використовується для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 11,24 га, по вулицях Дністрянська, Ушицька, Тернавська, м. Хмельницький відповідно до рішення п`ятдесят другої сесії Хмельницької міської ради від 26.08.2015 року №19 на землі Міністерства оборони України, згідно Державного акту на право користування землею від 23.12.1975 року військового містечка № 66 (в складі земель оборони загальною площею 176,9871 га)?;

- якщо накладається, то вказати розміри, площу та конфігурацію?

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2017 на підставі ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у справі № 924/693/17 призначено судову експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро судових будземекспертиз» Власюку Володимиру Володимировичу.

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2017 провадження у справі № 924/693/17 зупинено до проведення судовим експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро судових будземекспертиз Власюком Володимиром Володимировичем судової експертизи та отримання висновку експерта.

12.03.2018 до суду міста Києва від судового експерта Власюка Володимира Володимировича надійшов лист, в якому повідомляється про неможливість надання висновку експерта разом із матеріалами справи № 924/693/17.

Згідно ухвали від 30.03.2018 провадження у справі № 924/693/17 поновлено та призначено підготовче судове засідання на 18.05.2018.

02.05.2018 до суду міста Києва від Хмельницької міської ради надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 в задоволенні клопотання Хмельницької міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

20.04.2018 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позов, у якому він зазначив про відсутність у нього повноважень щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок, а також про відсутність правових підстав для скасування державної реєстрації, у зв`язку із чим просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

17.05.2018 від позивача-2 надійшла заява про зупинення провадження у справі № 924/693/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах, а саме справах № 916/1979/13 та 923/466/17.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 зупинено провадження у справі № 924/693/17 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1979/13 та справи № 923/466/17.

17.12.2018 від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до суду надійшла заява, з якої вбачається, що станом на 11.12.2018 по справах № 916/1979/13 та № 923/466/17 прийняті рішення Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 поновлено провадження в справі № 924/693/17 та призначено підготовче судове засідання на 18.01.2019.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 18.01.2019 з метою надання можливості сторонам подати додаткові докази на підтвердження своїх позицій стосовно спору в справі вирішено відкласти підготовче судове засідання на 15.02.2019.

06.02.2019 від відповідача-1 до суду надійшли додаткові пояснення, у яких він поміж іншого зазначив, що більшість людей, яким оскаржуваними рішеннями надавався дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок реалізували своє право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в межах норм встановлених Земельним кодексом та при цьому перебування даних земельних ділянок у власності громадян підтверджується інформацією з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Також 06.02.2019 та 13.02.2019 відповідачем-1 подано до суду клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, а також додаткові пояснення по справі.

Поряд із тим 13.02.2019 відповідачем-1 подано до суду додаткові пояснення до відзиву, у яких зазначено про те, що у даній справі суд вирішує питання щодо прав інших осіб без їх повідомлення та участі.

15.02.2019 позивач-2 звернувся до суду із клопотанням про долучення додаткових матеріалів, а саме матеріалів про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель оборони, наданих Квартирно-експлуатаційному відділу м. Хмельницький, а також просив суд щодо проведення підготовчого судового засідання без участі представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.3019 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про залучення третіх осіб, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 15.03.2019.

25.02.2019 від відповідача-1 до суду надійшли заперечення у яких йдеться про те, що позивачем-2 не вказано поважних причин, що зумовили неподання разом із позовом доказів що були надані позивачем суду 15.02.2019 чим порушено приписи ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).

Так, у судовому засіданні 15.03.2019 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників Сторін та прокурора, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначені положення Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

За приписами статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 26 вищевказаного Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 вказаної статті).

За приписами пунктів "а" та "в" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Так, 26.08.2015 Хмельницькою міською радою були прийняті рішення №18 та рішення №18 про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та відповідно до п. п. 1.1. п. 1 вирішено надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам з метою передачі у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови із земель міської ради (додаток №1).

Між тим, 26.02.2016 до військової прокуратури Хмельницького гарнізону звернувся позивач-2 з листом щодо незаконного використання відповідачем-1 земельної ділянки Міністерства оборони України, зокрема, захоплення земель оборони військового містечка № НОМЕР_1 (м. Хмельницький, вул. Раскової).

22.06.2015 комісією у складі посадових осіб КЕВ м. Хмельницький, Хмельницької обласної державної адміністрації, міської ради проведено обстеження земельної ділянки військового містечка №66 Хмельницького гарнізону, розташованого за адресою: м. Хмельницький, вул. Раскової. Згідно з актом обстеження, складеним за результатами роботи комісії, встановлено порушення використання земель оборони загальною площею 64,5 га і визначено вжити відповідних заходів, щодо усунення порушень у використанні земель оборони та приведення їх обліку до вимог чинного законодавства.

05.01.2016 року комісією у складі посадових осіб КЕВ м. Хмельницький проведено обстеження земельної ділянки військового містечка №66, за результатами якого складено акт обстеження, підтверджено факт надання окремим громадянам дозволів на розробку проектів відводу земельних ділянок на частині земель військового містечка орієнтовною площею 11,24 га та встановлено, що дозвіл Міністерством оборони України на відчуження вищезазначених земель оборони не надавався.

При цьому прокурор вказує на те. що відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 23.12.1975 №227-В ділянка військового містечка №66 Хмельницького гарнізону загальною площею 176,9871 га належить до земель оборони та перебуває на балансі позивача-2.

Так, відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У свою чергу згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За приписами статті 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Частина 5 статті 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державної власності відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном, в тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних сил України, в тому числі у разі їх розформування. Частиною першою статті 10 Закону України "Про оборону України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерство оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який ними розпоряджається.

Статтею 3 Закону України „Про правовий режим майна у збройних силах України передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 4 вказаного Закону військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до п. 28 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року (далі - Положення), відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби.

За змістом п. 45, 50 Положення, передача земель, які виділені в користування ОСОБА_3 оборони України, місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України; оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Процедура вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил, та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність визначається Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 №1282 (далі - Порядок).

Згідно п. 3 Порядку в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України №390-р від 08.07.2006, у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність можуть передаватися військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил і не планується до використання за призначенням, житлові будинки (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), гуртожитки (в тому числі не завершені будівництвом), майно закладів освіти, культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім майна санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячих оздоровчих таборів, у тому числі об`єкти, не завершені будівництвом, колишні аеропорти військової авіації, які не мають можливості самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність, а також інше військове майно, якщо воно не менше ніж два рази пропонувалося до продажу конкурентними способами приватизації, але не було реалізовано.

Пунктом 4 Порядку визначено, що передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: 1) Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів; 2) Міноборони - щодо: іншого окремого індивідуально визначеного майна; житлового фонду та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі цілісних майнових комплексів.

Ініціювати передачу військового майна можуть Міноборони, органи, уповноважені управляти державним майном, самоврядні установи і організації, органи місцевого самоврядування. Пропозиції щодо передачі військового майна за рішенням Кабінету Міністрів України погоджуються Міноборони з відповідними органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними установами і організаціями або територіальними громадами сіл, селищ, міст, районними або обласними радами, а також Мінфіном, Мінекономіки, Фондом державного майна та Держкомстатом. Погоджені пропозиції Міноборони разом з обґрунтуванням подає Мінекономіки (п. п. 6-7 Порядку).

Відповідно до п. 10 Порядку військове майно втрачає статус військового з дня затвердження акта про його приймання-передачу, крім випадків, коли воно передано до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Пунктом 14 Порядку визначено, що передача військового майна оформляється актом приймання-передачі за зразком згідно з додатком, який складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується відповідно органом, уповноваженим управляти державним майном, самоврядною установою і організацією або органом місцевого самоврядування, яким передається військове майно.

Право органу, уповноваженого управляти державним майном, самоврядної установи і організації або органу місцевого самоврядування, яким передається військове майно, на управління переданим майном або право власності на нього настає з дня затвердження акта приймання-передачі (п. 15 Порядку).

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він, по-перше, суперечить актам цивільного законодавства та, по-друге, порушує цивільні права або інтереси.

Статтями 153, 155 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України та іншими законами України. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до п. п. 2, 3 ст. 152 ЗК України, п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. №7).

Відповідно до п. 2 роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. №02-5/35 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

При цьому суд приймає до уваги, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. ст. 15, 16 ЦК України). Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантоване право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З огляду на зазначене особа на свій розсуд обирає спосіб захисту свого права або інтересу, в тому числі шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, і обмеження її у цьому праві суперечить Конституції України та чинному законодавству.

При цьому судом враховуються положення ч. 1 статті 21 ЦК України, відповідно до якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, положення ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, відповідно до якої в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Тобто, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку (постанова ВСУ від 10.06.2015р. у справі 6-162цс15, постанова ВГСУ від 23.11.2016 у справі №916/1474/14).

Так, на підтвердження заявлений вимог, прокурор посилається на державний акт на право користування землею виданий виконавчим комітетом Хмельницької районної ради 23.12.1975 Хмельницькій КЕЧ Хмельницького району, згідно якого в постійне користування відведено 2487,6 га землі.

Водночас, вказаний державний акт не містить жодних координат прив`язки земельної ділянки до місцевості, в ньому не зазначена адреса земельної ділянки та з даного акту неможливо достовірно встановити, що спірні земельні ділянки, яка знаходиться в м. Хмельницькому та які були надані громадянам відповідно до спірних рішень, входять до складу земель які зазначені в державному акті.

Так, у даному державному акті зазначено, що земельна ділянка від Адо Б і від В до Г межує з землями м. Хмельницького, при цьому не вказується, що вона охоплює землі, які перебувають в межах м. Хмельницького, а відтак з даного акту неможливо встановити, що спірна земельна ділянка входить в склад земель, які відображені на державному акті.

За приписами ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом із тим, в силу приписів ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Прокурором і позивачами не надано суду належних допустимих та достатніх доказів у розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України на підтвердження того факту, що розташування земельних ділянок, які зазначені в спірних рішеннях по відношенню до земельної ділянки, яка нанесена на плані державного акту на праві постійного користування, оскільки вона є не ідентифікованою.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до ст. 2 Закону "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.

Згідно ст. 20 Закону "Про Державний земельний кадастр", внесення до державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти державного земельного кадастру є обов`язковим.

Суду не надано доказів на підтвердження того факту, що відомості про земельну ділянку загальною площею 2487,6 га, які передані Хмельницькій КЕЧ згідно державного акту на право користування землею від 23.12.1975 внесені до державного земельного кадастру з присвоєнням відповідних кадастрових номерів.

Так, за приписам ст. ст. 74, 86 ГПК України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Прокурором та позивачами не надано доказів на підтвердження того факту, що рішення №18 та рішення №18 про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що були прийняті 26.08.2015 Хмельницькою міською радою були прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та не доведено того, що вказаними рішеннями порушено права позивачів.

Поряд із тим, суд враховує, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Так, суд приймає до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, яке набуло статус остаточного 20.01.2012), якій Високий Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові права. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що само по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування додатку № 1 до рішення Хмельницької міської ради № 18 від 26.08.2015 "Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" та, про визнання незаконним та скасування додатку № № 1 до рішення Хмельницької міської ради № 19 від 26.08.2015 "Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та втрату чинності" є необґрунтованими та в позові у зазначеній частині вимог слід відмовити.

При цьому, у задоволенні вимог про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 6810100000:35:003:0102, а також за кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, як вимог, що є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування додатків до рішень, також слід відмовити.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 232, 233, 237. п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до Хмельницької міської ради відмовити повністю.

2. У задоволенні позовних вимог Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відмовити повністю.

3. У задоволенні позовних вимог Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21.03.2019 року.

Суддя Ю.О. Підченко