Постанова

від 20.03.2019 по справі 0540/6970/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року справа №0540/6970/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів Казначеєва Е.Г., Арабей Т.Г., секретаря Тішевського В.В., за участі представника позивача Бабіча В.О., представника відповідача Помалюк І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 р. (повний текст рішення виготовлено 22 жовтня 2018 року у м. Словянськ Донецької області) у справі № 0540/6970/18-а (головуючий І інстанції суддя Михайлик А.С.) за позовом Публічного акціонерного товариства Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

10 серпня 2018 року Публічне акціонерне товариство Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409 (надалі позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (надалі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2018 року № 0003091412; вирішення питання судових витрат (т. 1 а.с. 4-13).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 0540/6970/18-а адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003091412 від 19 квітня 2018 року.

Вирішено питання судових витрат (т. 1 а.с. 201-206).

Відповідач із таким судовим рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що підставою для прийняття спірного рішення стали висновки акту перевірки про нереальність здійснення господарських операцій позивача із ТОВ Гленкор-Трейд , ТОВ Регата - Пром , ТОВ Сіті-Іст та відповідно недостовірність показників податкового обліку з ПДВ, сформованих на підставі спірних господарських операцій.

В обгрунтування нереальності здійснення господарської операції скаржника із контрагентами в акті перевірки міститься посилання на те, що позивачем не надано до перевірки товарно-транспортних накладних (надалі ТТН) щодо підтвердження факту транспортування (переміщення) товарів; технічні документи або паспорти на отримані товари, відомості щодо здійснення тендерних закупівель контрагентами на постачання ТМЦ на адресу скаржника; акти технічного огляду; документи, які підтверджують походження ТМЦ, якість і комплектність продукції.

До перевірки не надано також підтверджуючи документи щодо проведення розрахунків з ТОВ Сіті Іст за серпень 2017 року; лімітні картки на відпустку матеріалів та запчастин для ремонту машин не містять інформації про посадових осіб, хто дозволив відпуск та хто фактично відпустив; не містять дати відпуску матеріалів; приймальні акти контрагентів не містять інформацію про посадових осіб, хто прийняв товар, хто передав, куди товар прийнято.

Також враховано податкову інформацію щодо контрагентів, до висновків якої не встановлено реалізацію, придбання товарів, здійснення постчачання товарів номенклатури.

У відзиві на апеляційну скаргу товариство просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та просило стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 3 000, 00 грн.

Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, наданий відзив, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство Костянтинівське АТП 11409 (позивач) є юридичною особою, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 03113911. За даними Єдиного державного реєстру місцезнаходженням товариства є: 85103, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Соборності, буд. 1, як платник податків позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Державної фіскальної служби у Донецькій області (т. 1 а.с. 82-83).

З 05 по 13 березня 2018 року на підставі направлень № 385 від 05 березня 2018 року, № 386 від 05 березня 2018 року, наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки № 301 від 05 березня 2018 року, посадовими особами відділом аудиту платників на території обслуговування Костянтинівської ДПІ управління аудиту ГУ ДФС у Донецькій області проведено позапланову виїзну документальну перевірку публічного акціонерного товариства Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409 з питань достовірності формування та віднесення податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам із контрагентамипостачальниками: ТОВ ГЛЕНКОР-ТРЕЙД (код ЄДРПОУ 41038360) за лютий 2017 року, ТОВ РЕГАТА- ПРОМ (код ЄДРПОУ 41187851) за серпень 2017 року та ТОВ СІТІ ІСТ (код ЄДРПОУ 41499970) за вересень 2017 року. За наслідком проведення перевірки складено акт № 268/05-99-14-12-03113911 від 20.03.2018 (т. 1 а.с. 14-43).

За висновками акту документальної перевірки вказано на порушення пунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 140400,00 грн., в т.ч. за лютий 2017 року на суму 35300,00 грн. по взаємовідносинах із ТОВ ГЛЕНКОР-ТРЕЙД, за серпень 2017 року на 63020,00 грн. по взаємовідносинах із ТОВ РЕГАТА- ПРОМ та за вересень 2017 року га 42080,00 грн. по взаємовідносинах із ТОВ СІТІ ІСТ .

Заперечення на акт перевірки були отримані відповідачем 03.04.2018 року. Відповіддю на заперечення від 16.04.2018 відповідачем підтверджено правомірність висновків акту перевірки (т. 1 а.с. 54-60).

19.04.2018 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003091412 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 210600,00 грн., у тому числі 140400,00 грн. за основним платежем, 70200,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а.с. 63).

10 травня 2018 року позивачем направлено до Державної фіскальної служби України скаргу із вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003091412 від 19.04.2018. Рішенням від 10 липня 2018 року Державна фіскальна служба України залишила без задоволення скаргу позивача. (т. 1 а.с. 74-77).

Колегія суддів з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власника, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V цього Кодексу.

За унормуванням п.п. а п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 186.1 статті 186 Податкового кодексу України, місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Приписами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

За змістом п.п. а п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

П. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Правилом п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів - інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов'язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Тобто, отримавши податкові накладні від контрагентів, у позивача виникло право на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом б 200.1 цієї статті, така сума: підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобовязань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (надалі Закон № 996).

Згідно ст. 1 Закону № 996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За визначенням ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статі 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У пунктах 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, передбачено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо.

Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.

Отже, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону № 996-XIV.

В ході перевірки перевіряючими досліджувалися первинні документи, складанням яких супроводжувалося здійснення передачі товарно-матеріальних цінностей від ТОВ ГЛЕНКОР-ТРЕЙД , ТОВ РЕГАТА- ПРОМ та ТОВ СІТІ ІСТ до позивача, а саме: договір № 12 від 15 лютого 2017 року на постачання продукції, договір № 1008173/3 від 10 серпня 2017 року на постачання товарів, договір № 49 від 20 вересня 2017 року; рахунок фактура № 126 від 26 серпня 2017 року; видаткові накладні № РН-00207 від 26 вересня 2017 року (на суму 252483,36 грн. у т.ч. ПДВ в сумі 42080,56 грн.), № РН-126 від 28 серпня 2017 року (на суму 378120,00 грн. у т.ч. ПДВ в сумі 63020,00) грн. та № РН-8 від 21 лютого 2017 року (на суму 211800,00 грн., у т. ч. ПДВ в сумі 35300,00 грн.) Засвідчені позивачем копії наведених видаткових накладні наявні в матеріалах справи (т. 1 а.с. 89, 111, 136).

За фактом відбуття господарських операцій оформлено податкові накладні № 8 від 21 лютого 2017 року ПДВ в сумі 35300,00 грн., № 126 від 28 серпня 2017 року на суму ПДВ 63020,00 грн. та № 207 від 26 вересня 2017 року ПДВ в сумі 42080,56 грн. Будь-яких недоліків оформлення чи порушення порядку реєстрації наведених податкових накладних в ході перевірки не виявлено (т. 1 а.с. 106-107, 115, 138).

Наявні в матеріалах справи приймальні акти, якими підтверджені передача на склад товарно-матеріальних цінностей від ТОВ ГЛЕНКОР-ТРЕЙД , ТОВ РЕГАТА- ПРОМ та ТОВ СІТІ ІСТ суд вважає достатніми доказами оприбуткування придбаних ТМЦ від ТОВ ГЛЕНКОР-ТРЕЙД , ТОВ РЕГАТА- ПРОМ та ТОВ СІТІ ІСТ (т. 1 а.с. 88, 112, 136).

Щодо доводів апелянта стосовно недоліків оформлення лімітних карток та приймальних актів, то суд зазначені доводи до уваги не приймає, оскільки зазначені документи не є первинними в розумінні ст. 9 Закону № 996, а являють собою документами внутрішнього бухгалтерського обліку, складенням яких оформлюється переміщення придбаних товарно-матеріальних цінностей у межах підприємства. З огляду на таке, визначення відсутності у внутрішніх бухгалтерських документах реквізитів первинних документів бухгалтерського обліку не є коректним.

Внутрішні документи щодо оприбуткування товарно-матеріальних цінностей товариства складаються під час передачі на склад отриманих від контрагента продукції. Оприбутковуються на склад покупця товари, які реально надійшли та прийняті за узгодженою ціною. Документ про оприбуткування є внутрішнім документам товариства, підписується працівником товариства, що передає товар на склад та працівником цього ж товариства, що відповідальний за зберігання запасів на складі.

Таким чином, суд вважає, що наявними в матеріалах справи документами, а саме: видатковими накладними, актами приймання продукції та лімітними картками підтверджено фактичне відбуття господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей від контрагентів у квітні, червні та лині 2017 року. Наведені господарські операції спричинили рух активів товариства позивача, через що суд вважає цілком обґрунтованим їх відображення в податковому обліку з податку на додану вартість.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності товарно-транспортних документів як підставу нездійснення певних господарських операцій, оскільки метою складання зазначених документів є підтвердження правомірності відображення в податковому обліку витрат, пов'язаних із транспортуванням, проте, зазначені документи не впливають на формування податкового кредитуза спірними господарськими операціями з приводу постачання товарно-матеріальних цінностей. Висновки про відсутність фактичного виконання господарської операції не можуть ґрунтуватися в залежності від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, технічних документи або паспортів на отримані товари. Окрім цього, відповідач при розгляді наданих позивачем заперечень до акту не звернув уваги на доводи позивача про те, що транспортування придбаних ним товарно-матеріальних цінностей здійснювалося за умовами договорів контрагентами позивача.

Суд також зазначає, що висновки про порушення платником податків правил формування податкового кредиту не можуть засновуватися на відомостях, що стосуються взаємовідносин контрагентів постачальника такого платника. При дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Доводи відповідача про ненадання пояснень щодо способу пошуку поставленої продукції та пошуку постачальників, джерел, з яких отримано інформацію про постачальників, особи, яка здійснювала вибір постачальників суд також не приймає до уваги, оскільки по-перше, в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про витребування цих пояснень, а по-друге, наведені пояснення не мають відношення до встановлення відбуття господарських операцій.

Первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів, а також формування позивачем податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відображення позивачем в податковому обліку з податку на додану вартість у лютому, серпні та вересні 2017 року наслідків виконання господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей від зазначених контрагентів відповідає вимогам чинного законодавства України. Доводи відповідача про невідбуття господарських операцій спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в діях позивача, як платника податку, не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Суд відзначає, що оцінює докази у даній справі і робить висновок про правильність прийнятого судом першої інстанції рішення з врахуванням правової позиції з аналогічних обставин у відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладену в постановах у справах № 810/2689/17 від 02.102018 року, № 805/4710/16а від 12.04.2018 року.

Оскільки в ході розгляду справи встановлено правомірність формування позивачем податкового кредиту у лютому, серпні та вересні 2018 року в частині включення податку на додану вартість 35300,00 грн. у лютому 2017 року, 63020,00 грн. у серпні 2017 року та 42080,00 у вересні 2017 року, відсутні підстави для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та прийняття податкового повідомлення-рішення. Враховуючи викладене вище, спірне податкове повідомлення-рішення від 19 квітня 2018 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем не доведено правомірності прийняття спірного податкового повідомлення- рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України змістує, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За нормою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне:

Між Публічним акціонерним товариством Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409 та адвокатським об'єднанням Декстра було укладено договір про надання правничої допомоги № б/н від 25 лютого 2019 року. Предметом даного договору є надання адвокатами АО усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у судовій справі за єдиним унікальним номером 0540/6970/18 за позовом Публічного акціонерного товариства Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2018 року № 0003091412 на суму 210600 грн.

Зазначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2019 року. На визначення розміру гонорару АО впливають час витрачений адвокатом АО необхідний для належного захисту Клієнта, строки вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару за наступними показниками: вартість підготовки правової позиції, вивчення документів, підбір судової практики, підготовка процесуальних документів - визначається на підставі звіту витраченого часу адвоката АО з розрахунку 1 година витраченого часу адвоката дорівнює 800 грн.; вартість представництва Клієнта в судовому засіданні - 1000 грн. за кожне судове засідання (розділи 3-4 Договору).

Відповідно до додаткової угоди № 1 до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 25.02.2019 року від 06 березня 2019 року сторони Договору дійшли до взаємної згоди щодо переліку, обсягу та вартості послуг за цим Договором:

- правовий аналіз наданих Клієнтом документів - 400 грн.;

- складання відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДФС у Донецькій області по справі № 0540/6970/18 - 1600 грн.;

- представництво Клієнта в судовому засіданні (участь адвоката АО у судовому засіданні по справі № 0540/6970/18) - 1000 грн.

Усього гонорар становить 3000 грн.

Також позивачем наданий до матеріалів справи звіт витраченого часу адвоката Бабіча В.О. АО Декстра за Договором про надання правничої допомоги № б/н від 25.02.2019 року, який складає 2000 грн.

Надано платіжне доручення № 1068 від 07 березня 2019 року на суму 3000, 00 грн.

Таким чином, наданими документами позивачем підтверджено отримання послуг адвоката, надано до суду опис виконаних адвокатом робіт, а саме: правовий аналіз наданих позивачем документів, складання відзиву, представництво позивача у судовому засіданні по справі № 0540/6970/18 та докази фактичного понесення витрат на правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 3000 грн. (три тисячі). Відповідачем належних та допустимих доказів неспівмірності цих витрат до суду не надано.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно п. 6 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність до інших видів правової допомоги відносяться види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 3 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає що заява щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 134, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 р. у справі № 0540/6970/18-а залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39406028, юридична адреса - вул. 130-ї Таганрозької дивізії, б. 114, м. Маріуполь, Донецька обл., 87526) на користь Публічного акціонерного товариства Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409 (код ЄДРПОУ 03113911, юридична адреса - вул. Соборності, буд. 1, м. Костянтинівка, Донецька обл., 85103) суми витрат на послуги адвоката у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст складений 25 березня 2019 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Е.Г. Казначеєв

Т.Г. Арабей