Постанова

від 19.03.2019 по справі 820/4694/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 р. Справа № 820/4694/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 (суддя Шляхова О.М., 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, повний текст складено 07.09.18) по справі № 820/4694/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альбатрос 2016"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬБАТРОС 2016" (далі за текстом позивач, ТОВ "Альбатрос 2016"), звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000201422 від 29.05.2018, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 52200 грн. за березень 2017р.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00000211422 від 29.05.2018р., яким встановлена відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст. 201 Податкового кодексу України податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 52200 грн.

- стягнути на користь позивача ТОВ Альбатрос 2016 (ідентифікаційний код 40444040) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (ідентифікаційний код 39599198) судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Відзиву на вказану апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечувала, просила відмовити в задоволенні скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі повідомлення від 16.03.2018 №243, виданого ГУ ДФС у Харківській області, головним державним ревізором - інспектором відділу аудиту платників території обслуговування Слобожанської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області управління аудиту ГУДФС у Харківській області ОСОБА_1 та головним державним ревізором - інспектором відділу аудиту платників території обслуговування Слобожанської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_2, відповідно до пункту 41.1 статті 41, пункту 61.1, 61.2 статті 61, підпункту 62.1.3 пункту 62.1 ст 62, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 ст. 78, п. 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області від 12.03.2018 №1692, проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Альбатрос 2016 з питань правильності визначення повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з покупцем ТОВ Терос План (податковий номер 40933698) за період з 01.03.2017 по 31.03.2017 та податкового кредиту по ланцюгу придбання, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за березень 2017 року, відповідно затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

Результати перевірки оформлені відповідним актом № 1795/20-40-14-22-07/40444040 від 07.05.2018 р. (а.с. 19-46).

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ АЛЬБАТРОС 2016 , зокрема:

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п, 188.1 ст. 188, п.201.1, ст.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкових зобов'язань на загальну суму 52200,00 грн. по податковій декларації з податку на додану вартість на загальну суму 52200,00 грн., в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту поточного (податкового) періоду (р.19) та суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) в сумі 52 200,00 грн. за березень 2017 року.

-п.201.1., п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- VI (із змінами і доповненнями) в результаті чого встановлено, що не виписано та відповідно не зареєстровано податкові накладні за операціями з постачання ТМЦ невстановленим особам на митній території України за березень 2017 року на суму ПДВ 52200,00 грн.

Позивач не погодився з висновками акту та надав заперечення на акт вих. № 1/14 від 14.05.18р., в якому зазначив, що факти та данні, викладені в описовій частині акту не відповідають первинним документам, відомостям автоматизованої системи Єдине вікно подання електронної звітності ДФС України та податковій звітності ТОВ Альбатрос 2016"

Листом ГУДФСУ Харківській області Про розгляд заперечень на акт перевірки №21253/10/20-40-14-22-16 від 23.05.18р. в задоволенні заперечень було відмовлено.

На підставі зазначених висновків акту перевірки контролюючим органом винесено відносно позивача податкові повідомлення - рішення: №00000201422 від 29.05.2018, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 52200 грн. за березень 2017 року та податкове повідомлення-рішення № 00000211422 від 29.05.2018, яким встановлена відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст. 201 Податкового кодексу України податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 52200 грн. (а.с.15-18).

Вказані податкові повідомлення - рішення отримано позивачем 01.06.2018р.

Позивач, заперечуючи законність вказаних податкових повідомлень -рішень, звернувся до суду з вказаним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, прийнято рішення за відсутності передбачених законом підстав та при невірному застосуванні норм законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.01.2017 року між позивачем (покупець) та фірмою BRIDGE LAKE CAPITAN LP (продавець) укладено контракт № 16/01/2017. відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується під час дії договору продати покупцю м'ясопродукти в асортименті, по ціпам та в кількості, що узгоджуються сторонами і інвойсах, які є невід'ємними частинами договору (т. 1 а.с. 111-118). Факт отримання зазначеного товару підтверджується декларацією МД-2 від 13.03.17р. Оплата за контрактом здійснена в повному обсязі.

Вказаний вище товар в подальшому у березні 2017 року підприємство позивача реалізувало ТОВ "ТЕРОС ПЛАН" згідно договору поставки № 100317 від 01.03.2017р.

Також, підприємством ТОВ Альбатрос 2016 в особі директора ОСОБА_3, (Продавець) та ТОВ Терос План в особі директора ОСОБА_4, (Покупець) було укладено договір поставки від 10 березня 2017 року №100317 ( т. 1 а.с. 71-72). Сума за укладеним договором у березні 2017 року складала 313200 грн., у т.ч. ПДВ 52200 грн.

Виконання договору поставки підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними документами та зареєстрованими податковими накладними. Здіснення оплати за вказаним договором в повному обсязі підтверджується випискою з банківських рахунків (т.1 а.с. 77-89).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) (в редакції згідно із Законом N 1724-VIII від 03.11.2016) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. До внесення змін згідно із Законом N 1724-VIII від 03.11.2016 в наступній редакції: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону (в редакції згідно із Законом N 1724-VIII від 03.11.2016) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. До внесення змін згідно із Законом N 1724-VIII від 03.11.2016 в наступній редакції: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші данмовити в задоволенні скарги.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції згідно з Наказом Міністерства фінансів № 427 від 11.04.2017, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. До внесення змін згідно з Наказом Міністерства фінансів № 427 від 11.04.2017 в наступній редакції: первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджений наказом Міністерства фінансів України віл 31.12.1999 № 318.

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 17 П(С)БУ 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут га інші операційні витрати.

Згідно до п.18 П(С)БУ 16, до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрат тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водо відведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання: витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково- касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею- продажем валюти; інші витрати загальногосподарською призначення.

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139,1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Згідно до приписів п. 185.1 сі. 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За правилами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг. що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на мишій території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; г) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2. ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 ст. 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) е дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів). визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку: придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до ПУНКТУ 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами. необоротними активами (для товарів/послуг. необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги. необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України: б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 РОЗДІЛУ XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1,28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189цього Кодексу).

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (ПОСЛУГ), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Вищенаведені первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1, п. 201.4, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , п 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704), спричиняли втрату означеними видатковими накладними юридичного статусу первинних документів не вбачається.

Так, документи, надані позивачем, мають всі обов'язкові реквізити, зокрема, дату, місце складення документу, результат проведених робіт, підписи повноважних осіб, та підтверджують реальність господарських правовідносин між позивачем та ТОВ 'ТЕРОС ПЛАН".

За викладених обставин, спірні господарські операції були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Вартість виконаних робіт належним чином відображена в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ Альбатрос 2016 , що не заперечується відповідачем.

Спірні правочини укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар/роботи (що могло б мати місце у разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься.

За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару (робіт) визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за договорами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж поставки товару/робіт та отримання прибутку.

Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди ТОВ АЛЬБАТРОС 2016 , наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Щодо посилань апелянта на окремі недоліки в заповненні товарно-транспортних накладних, то колегія суддів зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Що ж до доводів апелянта про ненадання позивачем довіреностей на отримання товару, то необхідно вказати, що це документи, які підтверджують транспортування/отримання товару відповідно, за своїм змістом вони не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію їх перевезення і не є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, основним мотивом, покладеним суб'єктом владних повноважень в основу судження про порушення позивачем норм податкового законодавства, є податкова інформація щодо контрагента позивача по ланцюгу постачання.

Однак, одного лише висновку контролюючого органу про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для висновку іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, так як податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

При цьому, належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Колегія судів зазначає, що ані під час розгляду справи судом першої інстанції ані у суді апеляційної інстанції відповідачем не було надано жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Крім того, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій, належним чином підтверджених.

Жодних доказів на підтвердження того, що позивач або контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, матеріали справи не містять, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, зворотного не доведено.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладені між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договори в судовому порядку оспорювались, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаних договорів недійсними.

У зв'язку з тим, що висновки Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про заниження позивачем податкових зобов'язань на загальну суму 52200,00 грн. по податковій декларації з податку на додану вартість на загальну суму 52200,00 грн., в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту поточного (податкового) періоду (р.19) та суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) в сумі 52 200,00 грн. за березень 2017 року не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, а тому відсутні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій, відповідно до податкового повідомлення-рішення № 00000211422 від 29.05.2018р.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому вони підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Колегія суддів, з урахуванням фактичних обставин справи погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 по справі № 820/4694/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_5 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7 Постанова складена в повному обсязі 25.03.19.