Постанова

від 19.03.2019 по справі 500/2076/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/948/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу народного депутата України ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі № 500/2076/18 (головуюча суддя Подлісна І.М., час ухвалення 10:58 год., м. Тернопіль, повний текст рішення складений 17 грудня 2018 року) за адміністративним позовом ОСОБА_2 до народного депутата України ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

09 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: а) визнати неправомірною бездіяльність народного депутата України ОСОБА_1 щодо не розгляду по суті звернення позивача про протиправну, при не затвердженому Верховною Радою України Положенні про Апарат Верховної Ради України, без державної реєстрації юридичної особи - Апарат Верховної Ради України, діяльність Апарату Верховної Ради України та ненадання відповіді на звернення;

б) зобов'язати народного депутата України ОСОБА_1 надати позивачу відповідь по суті звернення з приводу необхідності затвердження Положення про Апарат Верховної Ради України;

в) стягнути в користь позивача з народного депутата України ОСОБА_1 4000,00 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до народного депутата України ОСОБА_1 із пропозицією №ВСВ-1961-09/753-к/2018 від 12.02.2018, в якій вимагав прийняти та зареєструвати розроблений ОСОБА_2 проект Постанови Верховної Ради України ,,Про затвердження Положення про Апарат Верховної Ради України". Проте, відповідач, виявляючи бездіяльність, не вирішив по суті порушених позивачем у його зверненні питань, відповіді по суті звернення не надав. Позивач вважає, що має місце порушення його прав як заявника, передбачених Законом України ,,Про звернення громадян".

Позивач також зазначив, що такою бездіяльністю з боку народного депутата України ОСОБА_1 йому завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, а тому таку шкоду ОСОБА_2 оцінив в розмірі 4000,00 гривень.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року позовні вимоги в частині стягнення з народного депутата України ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4000,00 грн. моральної шкоди залишені без розгляду.

Рішенням від 13 грудня 2018 року Тернопільський окружний адміністративний суд решту позовних вимог задовольнив повністю.

Визнав протиправною бездіяльність народного депутата України ОСОБА_1 щодо не розгляду та ненадання відповіді на звернення ОСОБА_2 від 12.02.2018 №ВСВ-1961-09/753-К/2018.

Зобов'язав народного депутата України ОСОБА_1 розглянути звернення ОСОБА_2 від 12.02.2018 №ВСВ-1961-09/753-К/2018 та надати відповідь.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що народний депутат, виконуючи свої конституційні обов'язки не здійснює владних управлінських функцій, а тому дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, відповідач зауважив, що кореспонденція позивача хоча і була іменована як ,,пропозиція", однак по суті не підпадала під ознаки звернення, оскільки замість визначених статтею 3 Закону України ,,Про звернення громадян" порад, рекомендацій, думок містила імперативні вимоги, по суті - вказівки народному депутату.

Таким чином, відповідач вважає, що суд першої інстанції помилково розцінив як звернення громадян кореспонденцію позивача від 12.02.2018 №ВСВ-1961-09/753-К/2018 та безпідставно надав судовий захист.

З огляду на викладене народний депутат України ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 не скористався.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення частково з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтвержується матеріалами справи, що 12.02.2018 ОСОБА_2 звернувся до народного депутата України ОСОБА_1 із письмовою пропозицією за №ВСВ-1961-09/753-к/2018, в якій вимагав прийняти та зареєструвати розроблений ОСОБА_2 проект постанови Верховної Ради України ,,Про затвердження Положення про Апарат Верховної Ради України"; передати проект постанови на розгляд ВР України.

Однак, відповіді на зазначене звернення позивачу не надано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Конституції України, Закон України ,,Про статус народного депутата" від 17.11.1992 №2790-XII, Закону України ,,Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР за позивачем закріплено право на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб із заявами, скаргами, тощо, а за відповідачем - обов'язок розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду у відповідності до вимог Закону №2790-XII.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, однак, зазначає наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття ,,суд, встановлений законом" включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі ,,Безімянная проти Росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що ,,погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч.1 ст. 4 КАС України).

За змістом пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

З наведеного випливає, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Такі висновки узгоджуються з рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011, в якому зазначено, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

За змістом ч.1 ст. 1 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР ,,Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України ст. 7 Закону України від 17.11.1992№2790-XII ,,Про статус народного депутата" народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.

Згідно з пунктом 13 статті 24 Закону №2790-XII народний депутат зобов'язаний розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України ,,Про звернення громадян".

За змістом ч.1 ст. 1 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР ,,Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів колегія суддів дійшла висновку, що визначальною ознакою для віднесення справи про оскарження дій чи бездіяльності народного депутата під час розгляду звернення громадян до адміністративної юрисдикції є те, чи здійснював при цьому народний депутат владні управлінські функції.

Частиною 1 статті 1 Закону України ,,Про статус народного депутата" народний депутат України є обраний відповідно до Закону України ,,Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.

Таким чином, народний депутат не є ні посадовою, ні службовою особою і не здійснює владних управлінських функцій, а тому справи щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності під час розгляду звернень громадян в порядку Закону України ,,Про звернення громадян" не відносяться до адміністративної юрисдикції і не підлягають розгляду за правилами КАС України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України).

В силу приписів ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Оскільки у даній справі позивачем є фізична особа, а відповідач не здійснює владних управлінських функцій, колегія суддів дійшла переконання про належність даної справи до цивільної юрисдикції.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, не надав належного значення клопотанню відповідача про закриття провадження у справі з підстав неналежної юрисдикції та розглянув справу в порядку КАС України, хоча справа не підлягала розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

В силу приписів ч.1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

За таких обставин колегія суддів визнає правильним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та провадження у справі закрити.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 3 ч. 1 ст.315, ст. ст. 319, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу народного депутата України ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі № 500/2076/18 - скасувати, провадження у справі закрити.

Роз'яснити позивачу ОСОБА_2 його право звернення з даним позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 25.03.2019.