Рішення

від 19.03.2019 по справі 260/170/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2019 рокум. Ужгород№ 260/170/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Лугівської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лугівської сільської ради, згідно якого просив суд: Визнати незаконним та скасувати рішення 24 сесії 7-го скликання Лугівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області за № 453 від 17 вересня 2018 року Про розгляд заяви мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Зобов'язати Лугівську сільську раду Рахівського району Закарпатської області розглянути на черговій сесії внести зміни в рішення №596 від 14 грудня 2009 року 18-й сесії 5-го скликання про розгляд заяви ОСОБА_1 мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме в п.1 замість: залишити за ОСОБА_1 для постійного користування земельну ділянку, площею - 0,0950 га для ведення особистого селянського господарства та надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність на залишити за ОСОБА_1 для постійного користування земельну ділянку, площею - 0,0950 га для ведення особистого селянського господарства та надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 23 березня 2005 року рішенням 17-ї сесії 4-го скликання Лугівської сільської ради Рахівського району на підставі письмової відмови від земельної ділянки мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, припинено право власності на земельну ділянку площею- 0,825 га. в тому числі: 0,73 га в урочищі Подерей та 0,095 га між сусідами ОСОБА_1, ОСОБА_2В,. дорогою загального користування.

Цим же рішенням надано позивачу, ОСОБА_1 земельну ділянку площею, 0,825 га в тому числі: 0,73 га в с.Луги ОСОБА_3, ур. Подерей та 0,095 га в с.Луги ОСОБА_3 між сусідами ОСОБА_4, ОСОБА_5, дорогою загального користування для ведення особистого селянського господарства.

30 жовтня 2009 року Лугівська сільська рада Рахівського району на 17-й сесії 5-го скликання винесла рішення № 488 про розгляд заяви ОСОБА_1 мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 за яким вирішила: п.3 Заяву ОСОБА_1 від 22.10.2009 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку пл. - 0,095 га для ведення особистого селянського господарства повторно розглянути на черговій сесії сільської ради.

14 грудня 2009 року Лугівська сільська рада Рахівського району на 18-й сесії 5-го скликання винесла рішення №596 про розгляд заяви ОСОБА_1 мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 за яким вирішила: п.1. Залишити за ОСОБА_1 для постійного користування земельну ділянку, площею-0,095 га для ведення особистого селянського господарства та надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність.

17 вересня 2018 року рішенням 24-ї сесії 7-го скликання Лугівької сільської ради Рахівського району Закарпатської області за яким вирішено: П.1 Відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність пл.0,935 га та 0,392 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Вважаючи рішення органу місцевого самоврядування протиправним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, Конституції та законів України, яке обмежує позивача у оформленні права власності на земельну ділянку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Розгляд справи позивач просив суд проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце судового розгляду даної адміністративної справи, однак надіслав відзив на позовну заяву проти позову, згідно якого просив суд у задоволенні позову відмовити повністю та розгляд справи проводити за відсутності представника відповідача.

Свою позицію щодо відмови у задоволенні позову представник відповідача обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 не являється власником земельної ділянки, згідно рішення Лугівської сільської ради, а є постійним користувачем земельної ділянки пл. 0,095 га для ведення особистого селянського господарства. Крім того представник відповідача зазначає у своєму відзиві, що громадянином ОСОБА_1, подаються картографічні зйомки однією датою, але з різною конфігурацією земельної ділянки. Тому сільська рада заперечує щодо скасування рішення 18 сесії 5-го скликання Лугівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області № 596 від 14.12.2009 року Про розгляд заяви мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 , та рішення 24 сесії 7-го скликання Лугівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області № 453 від 17.09.2018р., оскільки прийняті рішення є найбільш оптимальним вирішенням питання під'їзної дороги з врахуванням прав ОСОБА_2 який користується даною дорогою для під'їзду до своєї земельної ділянки.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що сторони в судове засідання не з'явилися хоча належним чином повідомлялися про час, дату та місце судового засідання, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без сторін за наявними у справі матеріалами з врахуванням вимог ч. 3 ст. 194 КАС України, ч. 9 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов з врахуванням позиції зазначеної у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, 23 березня 2005 року рішенням 17-ї сесії 4-го скликання Лугівської сільської ради Рахівського району на підставі письмової відмови від земельної ділянки мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, припинено право власності на земельну ділянку площею - 0,825 га. в тому числі: 0,73 га в урочищі Подерей та 0,095 га між сусідами ОСОБА_1, ОСОБА_2, дорогою загального користування.

Цим жеш рішенням надано позивачу ОСОБА_1 по згоді його батька ОСОБА_4 земельну ділянку площею, 0,825 га в тому числі: 0,73 га в с.Луги ОСОБА_3, ур. Подерей та 0,095 га в с.Луги ОСОБА_3 між сусідами ОСОБА_4 ОСОБА_5В, дорогою загального користування для ведення особистого селянського господарства (а.с.12).

30 жовтня 2009 року Лугівська сільська рада Рахівського району на 17-й сесії 5-го скликання винесла рішення № 488 про розгляд заяви ОСОБА_1 мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 за яким вирішила: п.3 Заяву ОСОБА_1 від 22.10.2009 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку пл. - 0,095 га для ведення особистого селянського господарства повторно розглянути на черговій сесії сільської ради (а.с 15).

14 грудня 2009 року Лугівська сільська рада Рахівського району на 18-й сесії 5-го скликання винесла рішення №596 про розгляд заяви ОСОБА_1 мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 за яким вирішила: п.1. Залишити за ОСОБА_1 для постійного користування земельну ділянку, площею-0,095 га для ведення особистого селянського господарства та надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с. 16).

17 вересня 2018 року за рішенням № 453, 24-ї сесії 7-го скликання Лугівької сільської ради Рахівського району Закарпатської області було вирішено: п.1 Відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність пл.0,935 га та 0,392 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Вважаючи прийняте рішення відповідача протиправним та таким, що порушує законні права та інтереси позивача, він звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Так, статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією.

Згідно зі ст. 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Положеннями частини третьої статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1-3 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 цього ж Кодексу громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

В матеріалах справи наявні заяви позивача від 12.07.2018 року та додатки до таких, зміст якого вказує на те, що позивачем дотримано вимог законодавства при їх оформленні, як це передбачено вимогами ст. 118 ЗК України.

Згідно з ч. 7 цієї ж статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні . Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Наведена норма вказує на те, що законодавцем визначено вичерпний перелік на підставі, яких допускається відмова у наданні згаданого дозволу.

Як встановлено судом та вбачається із оскаржуваного позивачем рішення №453 від 17 вересня 2018 року 24-ї сесії 7-го скликання Лугівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність пл. 0,935 га та 0,392 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд яка знаходиться в селі Луги між користувачами ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8., ОСОБА_2, ОСОБА_9, слугувало те, що згідно ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України у картографічних схемах землеустрою не вказана під'їздна дорога до дворогосподарства ОСОБА_8 та ОСОБА_2, яка була виділена згідно рішення сесії сільської ради від 14.12.2009р. № 596, яке на даний час судом не скасоване і є діючим.

Відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1, Лугівська сільська рада своїм рішенням від 17.09.2018 року №453 (а.с.17), повідомляє позивача про можливість звернення до вищестоящих органів для скасування рішення сесії Лугівської сільської ради від 14.12.2009 року №596, а також те, що у картографічних схемах землеустрою не вказана під'їздна дорога до дворогосподарства ОСОБА_8 та ОСОБА_2.

Однак, вказану підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суд вважає необґрунтованою в розумінні ч.7 ст. 118 Земельного кодексу Україну, оскільки в ній не міститься належних мотивів для відмови у наданні позивачу дозвілу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, які передбачені нормою даної статті ЗК України.

Посилання відповідача як на підставу для прийняття ним оскаржуваного рішення від 17.09.2018 року № 453 на інше рішення сесії Лугівської сільської ради від 14.12.2009 року №596 яке як зазначає сам позивач є чинним, суд не може його взяти як належний та допустимий доказ оскільки в матеріалах справи містяться два різних рішення сесії Лугівської сільської ради від 14.12.2009 року №596.

А саме з копії даного рішення сесії Лугівської сільської ради від 14.12.2009 року №596 засвідченої позивачем і наданої суду, вбачається що згідно п.1 рішення площа земельної ділянки яку залишено позивачу для постійного користування становить 0,095 га., а згідно копії цього ж рішення яке надану суду відповідачем у п. 1 рішення площа даної земельної ділянки становить 0,08 га., у зв'язку з чим суду не зрозуміло яким саме рішенням позивачу залишено для постійного користування земельну ділянку і якою саме площею.

З приводу відсутності у картографічних схемах землеустрою вказанаю під'їздної дороги до дворогосподарства ОСОБА_8 та ОСОБА_2 то слід зазначити що відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачено що до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, і з гідно з наданих позивачем відповідачу картографічних схемах можливо встановити це місце.

Також слід зазначити, що в самому оскаржуваному рішенні, всупереч вказаним вище приписам Земельного кодексу України, відповідачем не зазначено, в чому саме місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, чи генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже відповідач приймаючі оскаржуване рішення про відмову надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не навів у ньому достатніх мотивів, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач в даному випадку звернувся до адміністративного суду з позовом до Лугівської сільської ради про визнання протиправними та скасування рішення відповідача, якими відмовлено в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з подальшою передачею її у власність.

При цьому в матеріалах справи немає жодних доказів, що свідчать про набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, тому виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними, на думку позивача, діями відповідача при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у власність, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах ОСОБА_10 Верховного Суду від 21 березня, 30 травня та 28 листопада 2018 року у справах № 536/233/16-ц (провадження № 14-5зц18), № 127/16433/17 (провадження № 11-461апп18) та № 820/4219/17 (провадження № 11-1029апп18) відповідно.

При цьому згідно з практики ОСОБА_10 Верховного Суду отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження 11-986апп18)).

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб (постанова від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18)).

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем в даному випадку не надано суду належних доказів на підтвердження обставин, зазначених ним у відзиві на позовну заяву, а наведені у відзиві обставини на думку суду не є належними для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення без належних мотивів прийняття такого з врахуванням ч. 7 ст. 118 ЗК України, оскільки враховуючи інтереси ОСОБА_2 не було враховано інтересів позивача як користувача вказаної земельної ділянки та особи яка має намір отримати її у власність.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до переконання, що позовна вимога позивача про визнання незаконним та скасування рішення 24 сесії 7-го скликання Лугівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області за № 453 від 17 вересня 2018 року Про розгляд заяви мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає до задоволення.

Щодо іншої позовної вимоги позивача про зобов'язання Лугівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області розглянути на черговій сесії внести зміни в рішення №596 від 14 грудня 2009 року 18-й сесії 5-го скликання про розгляд заяви ОСОБА_1 мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме в п.1 замість: залишити за ОСОБА_1 для постійного користування земельну ділянку, площею - 0,0950 га для ведення особистого селянського господарства та надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність та залишити за ОСОБА_1 для постійного користування земельну ділянку, площею - 0,0950 га для ведення особистого селянського господарства та надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону №280/97-ВР до виключної компетенції пленарних засідань селищної ради віднесене вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Оскільки вирішення регулювання земельних відносин відноситься до виключної компетенції пленарних засідань селищної ради, судові органи не вправі перебирати на себе його повноваження.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення ст.ст.5, 21, 245 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.

Відтак, до компетенції суду не входить зобов'язання відповідача приймати на сесії конкретне рішення за наслідками розгляду заявлених ОСОБА_1 заяв щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування.

Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії відповідача або визнати неправомірним необґрунтоване зволікання з розглядом питання, однак не може приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Європейського суду з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Враховуючи викладені обставини, суд позбавлений можливості захистити право позивача у запропонований ним спосіб щодо зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення яке просить позивач.

Аналогічна право позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 в справі №484/538/16-а.

Відповідно статті 3 КАС України основним завдання адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи з наведеного, з метою ефективного захисту прав позивача та забезпечення відновлення його порушеного права, суд у відповідності до положень частини другої статті 9 КАС України, виходить за межі позовних вимог та вважає за можливе зобов'язати Лугівську сільську раду Рахівського району Закарпатської області повторно розглянути на черговій сесії заяву мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність пл.0,935 га та 0,392 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться в с.Луги між користувачами ОСОБА_6, ОСОБА_7, П, ОСОБА_8 , ОСОБА_2, ОСОБА_9 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З врахуванням ч.3 ст. 139 КАС України підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору на загальну суму 385,00 грн. сплаченого за квитанцією №0511230156 від 12 лютого 2019 року відповідно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132,139 159, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лугівської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 24 сесії 7-го скликання Лугівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області за № 453 від 17 вересня 2018 року Про розгляд заяви мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов'язати Лугівську сільську раду Рахівського району Закарпатської області повторно розглянути на черговій сесії заяву мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність пл.0,935 га та 0,392 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться в с.Луги між користувачами ОСОБА_6, ОСОБА_7, П, ОСОБА_8 , ОСОБА_2, ОСОБА_9 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути з Лугівської сільської ради (буд. 436,с. Луги,Рахівський район, Закарпатська область,90647, код ЄДРПОУ - 04351386) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (буд. 430,с. Луги, Рахівський район, Закарпатська область,90647, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 385,00 грн.(триста вісімдесят п'ять гривень) сплаченого за квитанцією №0511230156 від 12 лютого 2019 року відповідно до задоволеної частини позовних вимог.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 243 КАС України повний текст рішення суду виготовлено та підписано судом 25 березня 2019 року.

Суддя C.А. Гебеш