Рішення

від 25.01.2019 по справі 183/7701/18

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/7701/18

№ 2/183/1380/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2019 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської сільської ради, третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу ОСОБА_2, в якому просить визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3,65 га, кадастровий номер 1223284000:03:001:0008, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, померлого 26 лютого 2018 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 26 лютого 2018 року помер його батько ОСОБА_3, який за життя, а саме 15 січня 2018 року склав заповіт, яким заповів йому земельну ділянку площею 3,65 га, кадастровий номер 1223284000:03:001:0008, відведену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Заповіт був посвідчений секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району, зареєстрований в реєстрі за № 12, заповіт ніким не оскаржував ся. Між тим, звернувшись до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на зазначену земельну ділянку, позивач отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка мотивована тим, що спадкодавець отримав право власності на земельну ділянку в спосіб, не передбачений законом, а саме на підставі договору міни від 03.03.2017 року, і такий правочин не відповідає вимогам діючого законодавства України.

Посилаючись на загальні норми ЦК України щодо спадкування та захисту права власності, позивач просить визнати за ним право власності на означену вище земельну ділянку, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3.

Ухвалою суду від 10 грудня 2018 року відкрите провадження по справі.

Ухвалою суду від 10 грудня 2018 року зобов'язано приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу надати спадкову справу після померлого ОСОБА_3.

Представник позивача до початку розгляду справи по суті звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.

Представник Миколаївської сільської ради в судове засідання не з'явився, також надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, її неявка не перешкоджає розгляду справи.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

У відповідності до договору міни земельних ділянок, посвідченого 03 березня 2017 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за № 129, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 досягли домовленості про обмін земельних ділянок, а саме ОСОБА_3 зробив обмін належної йому на праві приватної власності земельної ділянки, площею 3,65 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, відведену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на належну ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,3200 га, що розташована за адресою: вул.Новоукаїнська, 44 в с.Миколаївка Новомосковського району, відведену для ведення особистого селянського господарства. (а.с. 9).

Інформація щодо набуття права власності на зазначену земельну ділянку на підставі договору міни зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 11).

ОСОБА_3 помер 26 лютого 2018 року, про що свідчить свідоцтво про його смерть, видане виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради (а.с. 7).

ОСОБА_3 18.01.2018 року склав заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 12, у відповідності до якого заповів ОСОБА_1, в тому числі, земельну ділянку площею 3,65 га, кадастровий номер 1223284000:03:001:0008, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 8).

В судовому засіданні встановлено, що після померлого ОСОБА_3 приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 37/2018, у відповідності до якої визначені у заповіті спадкоємці, кожен окремо, прийняли спадщину, подавши відповідні заяви, однак постановою цього ж нотаріуса від 01.11.2018 року, позивачеві відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 3,65 га, кадастровий номер 1223284000:03:001:0008, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району.

Постанова приватного нотаріуса мотивована тим, що п. 15 Перехідних положень Земельного Кодексу України на момент посвідчення договору міни був встановлений мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних паїв.

Між тим, у відповідності до ч.1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення докористування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно зі ст. 19 ЦПК України загальні суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Ст. 4 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 5 ЦПК).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

ЦК та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. Наприклад, земельне законодавство регулює відносини, у тому числі й цивільні, об'єктом яких є земля; сімейне законодавство містить норми щодо захисту цивільних прав, пов'язаних з сімейними відносинами, тощо. З урахуванням наведеного суд під час розгляду і вирішенні цивільної справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений ст. 16 ЦК України, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення ст. 16 ЦК України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Так, дійсно у відповідності до п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних паїв.

У відповідності до ст. 14 закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), пунктів 3,5 Рекомендацій щодо обміну земельними ділянками, затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.11.2003 року № 288, правових позицій Верхового суду України, викладених у відповідних рішеннях по справах № 6-172цс14 від 05.11.2014 року, ; 6-5цс15 від 11.02.2015 року, № 6-464цс16 від 12.10.2016 року, законодавством України не закріплена можливість міни земельних ділянок, окрім, як на підставі, визначених у законі за схемою пай на пай .

В даному випадку відбулася мін земельної ділянки, відведеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на земельну ділянку, відведену для ведення особистого селянського господарства.

Між тим, зазначений договір міни сторонами не розірваний, в судовому порядку не оскаржував ся, не визнаний судом не дійсним.

В свою чергу, спадкоємець та позивач по справі ОСОБА_1 не був стороною по справі на час укладення договору міни.

Оцінюючи позицію третьої особи, викладену у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії, слід звернути увагу на наступне.

Рішенням Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 у справі Рисовський проти України Європейський Суд зауважив, що потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Отож, державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (ToscutaandOthers v. Romania), п.38).

Стосовно розглядуваних правовідносин позиція Європейського Суду з прав людини є однозначною. Так, у численних рішеннях, зокрема, рішенні від 24 червня 2003 року у справі Стретч проти Об'єднаного Королівства (Stretch v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що позбавлення права на майно громадянина лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, є непропорційним втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Аналізуючи викладене, з урахуванням вимог ст.1225 ЦК України, яка передбачає, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням їх цільового призначення, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову, в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,76,81, 89, 263, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, -задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) право власності на земельну ділянку площею 3,65 га, кадастровий номер 1223284000:03:001:0008, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, померлого 26 лютого 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сорока О.В.