Рішення

від 14.03.2019 по справі 640/637/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/254

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 березня 2019 року № 640/637/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні в адміністративній справі за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "СІСТЕМІНЖИНІРІНГМЕНЕДЖМЕНТ"

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представника позивача, представник відповідача не прибув, належним чином повідомлений

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Сістемінжинірінгменеджемент (надалі - позивач), адреса: 03056, м. Київ, вул. Польова, 21, літера А, Блок Е, із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, у якій просить суд визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 27.12.2018 №0067641404 (Т.1, арк. 34);

- податкове повідомлення-рішення від 27.12.2018 №0067631404 (Т.1, арк. 35).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. У справі було проведено низку підготовчих засідань.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду цієї справи по суті.

В останньому судовому засіданні, 14 березня 2019, позивач підтримав позов в повному обсязі, відповідач не прибув.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував в попередніх засіданнях, вказавши на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У період з 28.11.2018 по 04.12.2018 головним державним ревізором- інспектором відділу контролю за ризиковими платниками управління спеціального аудиту Департаменту аудиту Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гайдамакою Ю.О. була проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Сістемінжинірінгменеджемент (код ЄДРПОУ 37441935, далі ТОВ Сістемінжинірінгменеджемент ) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником Орсент (код 41611879) за січень, лютий, березень 2018 року.

За насідками проведення вказаної вище перевірки, складено акт №1212/26- 15-14-04-04/37441935 від 11.12.2018 документальної позапланової перевірки TOB Сістемінжинірінгменеджемент (надалі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в період, що перевірявся на загальну суму 2044580 грн., а саме січень 2018 року - 295930 грн., лютий 2018 року - 994630 грн. та березень 2018 року-754020 грн.

02.01.2019 на адресу позивача з ГУ ДФС у м. Києві засобами поштового зв'язку надійшли податкові повідомлення рішення №0067641404 та №0067631404 від 27.12.2018, складені на підставі акту №1212/26-15-14-04- 04/37441935 від 11.12.2018, якими позивачу нараховано грошові зобов'язання, які підлягають сплаті протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкових повідомлень - рішень на загальну суму 2045600 грн.

Позивач не погодився з прийнятими податковими повідомленнями- рішеннями, вважав їх незаконними, так як причиною обґрунтувань виявлення начебто допущених порушень податкового законодавства був той факт, що документи, які були необхідні для перевірки не були надані до перевірки з поважних причин. Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзиву ГУ ДФС у м. Києві, висновки щодо порушення товариством з обмеженою відповідальністю Сістемінжинірінгменеджемент приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ Орсент .

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин.

З наданого суду штатного розкладу вбачається, що за штатом у товаристві позивача працює 26 осіб, які мають вищу технічну або економічну освіту (Т.1, арк. 13-16). Підприємство отримало Ліцензію МЕРТ України AB №597947 від 11.03.2013 на Розроблення артилерійського та стрілецького озброєння, бойових модулів і реалізацію комплектуючих до озброєння, військової техніки і військової зброї , а також спецдозвіл СБУ №КВЗ-2018-37 на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею (Т. 1, арк. 11-12).

Фінансово-господарські відносини між позивачем та вказаним контрагентом, ґрунтувались на договорі купівлі-продажу №17/11/01 від 09.11.2017 зі специфікаціями (Т.1, арк. 38-52.

Відповідно до умов вказаного договору, продавець зобов'язується поставити продукцію (комплектуючі), а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно здійснити оплату на умовах договору. Предметом договору є постачання комплектуючих, найменування, кількість та ціна яких, вказані в Специфікаціях, який є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивачем надані копії специфікацій, рахунків на оплату, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (Т.1, арк. 53-110). Також 14.03.2019 в судовому засіданні, на вимогу суду, було надано належні докази оренди відповідних приміщень позивачем, докази оплати оренди цих приміщень, акти-прийому передачі приміщень, за адресами яких, продукція отримувалась позивачем.

На обґрунтування ділової доцільності вказаних господарських операцій з контрагентом, позивач зазначає, що придбаний товар у вказаних контрагентів в подальшому реалізований на користь акціонерного товариства Мотор січ , що підтверджується відповідною первинною документацією: наданими видатковими накладними, рахунками на оплату, доказами відправки продукції (комплектуючих) засобами зв'язку Нова пошта , довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, банківськими виписками на підтвердження оплати продукції, податковими накладними тощо (Т.1, арк. 153-211).

Щодо твердження відповідача в засіданні про обов'язковість наявності гарантійних листів за спірними операціями, то судом встановлено наступне. Згідно п. 8.2. Договору купівлі-продажу №17/11/01 від 09.11.2017, гарантійні листи та інші документи на підтвердження якості товару, могли надаватись продавцем лише у разі, якщо позивач, як покупець, попросив би про це - до сплати за специфікацією. В засіданні представник позивача підтвердив, що покупцем такі документи не вимагались, а тому вони відсутні, оскільки позивач не вбачав необхідності в їх отриманні та не ставив під сумнів якість продукції, яка була замовлена у ТОВ Орсент (Т.1, арк. 39).

Поважність причин неможливості надати на перевірку первинну документацію підтверджується тим, що вказана документація позивача щодо взаємовідносин з ТОВ Орсент (ЄДРПОУ 41611879) вилучалась на підставі ухвали суду та протоколу тимчасового доступу до речей і документів (Т.1, арк. 214-221).

Проте, вказана документація була надана під час розгляду справи суду. Слід зазначити, що досліджені під час розгляду справи первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, оформлені відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", всі господарські операції знайшли своє відображення в обліку позивача та доводять наявність змін в активах позивача під час вчинення господарської операції.

Податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відображені в акті перевірки та містять усі передбачені законом реквізити, тобто, відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, що є підставою для віднесення позивачем сум ПДВ, сплачених у складі вартості товарів, отриманих від його контрагента, до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Суд зазначає, що відповідач, згідно акту перевірки, не заперечує того факту, що внаслідок цих операцій змінився майновий стан позивача.

Крім того, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Так, на момент здійснення спірних господарських операцій, контрагент позивача зареєстрований як юридична особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, за змістом акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентом, обґрунтовує тим, що відсутня інформація щодо наявності основних засобів, транспортних засобів, виробничих запасів ТОВ Орсент тощо.

Так, посилання в акті перевірки на те, що контрагент - TOB Орсент має ознаки фіктивності, не є належним доказом нереальності господарської операції, оскільки така інформація не є остаточною за своїм змістом, не має наперед встановленого й доведеного характеру, тобто не є юридичним фактом. З акту перевірки вбачається, що така інформація встановлена контролюючим органом з ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2018 та ухвали Солом'янського районного суду м. Києві від 25.07.2018.

Відповідно до ст. 78КАС України не доказуються обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, вироком суду у кримінальному провадженні або постановою суду у справі про адміністративний проступок.

Ухвала слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей і документів не звільняє контролюючий орган від обов'язку довести вказані в неї обставини, оскільки не є вироком суду у кримінальному провадженні чи іншим судовим рішенням, що дає підстави для звільнення від доказування.

Контролюючий орган обґрунтовує нереальність господарських операцій посиланням на зазначені вище ухвали, але, допустимими доказами фіктивності підприємства є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, в яких встановлені відповідні факти. Фіктивність TOB Орсент не встановлена вироком суду.

Ознайомившись із такими доводами контролюючого органу, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт вилучення документів у контрагента позивача на підставі ухвали суду, не є доказом фіктивності такого підприємства та не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету або належного ведення відповідної документації, а відтак якщо відносно контрагента позивача тривають певні розслідування, це ще не означає, що відносно нього обов'язково буде наявний вирок суду.

Сам факт розслідування відносно контрагента позивача не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

При цьому, аргументи відповідача ґрунтуються на інформації з АІС Податковий блок , однак, така інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність у контрагентів позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання господарських операцій з позивачем нереальними (безтоварними).

Також не заслуговує на увагу посилання відповідача на досудові розслідування в кримінальних провадженнях за ознаками злочинів, передбачених ст. 205, ст. 212 Кримінального кодексу України, з огляду на наступне.

В рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути, на думку суду, свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України ("Фіктивне підприємництво").

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

При цьому суд керується пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та його контрагента за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205, 212 КК України відповідачем не надано, а договори, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками , якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з зазначеним вище контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27.12.2018 № 0067641404 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання цього рішення протиправним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 27.12.2018 № 0067631404, яким нараховано 1020 грн штрафних санкцій за ненадання документів під час перевірки, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що під час перевірки позивачем не було надано в повному обсязі первинну документацію, яка в подальшому була вилучена правоохоронними органами.

Факт ненадання на момент перевірки документації підтверджується актами № 1851/26-15-14-04-04 та 1839/26-15-14-04-04.

Згідно п. 44.6. ст. 46 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. При цьому великий платник податків на запит контролюючого органу зобов'язаний також надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб копії таких документів, що створюються ним в електронній формі з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, не пізніше двох робочих днів, наступних за днем отримання запиту. Для платників податків, які відповідно до цього пункту зобов'язані надавати інформацію в електронній формі, загальний формат та порядок подачі такої інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. У разі невстановлення електронного формату та порядку надання такої інформації платник податків звільняється від обов'язку подання її в електронній формі. Для проведення електронної перевірки платник податків забезпечує подання до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб документів, які відповідно до цього Кодексу пов'язані з обчисленням та сплатою податків і зборів(якщо такі документи створюються таким платником податків в електронній формі та зберігаються на машинних носіях інформації). Загальний формат та порядок подання такої інформації встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Враховуючи наявні у справі докази та пояснення сторін щодо ненадання документів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 27.12.2018 № 0067631404 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, а тому позовна заява підлягає задоволенню в частині.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини четвертої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Керуючись вимогами ст. ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "СІСТЕМІНЖИНІРІНГМЕНЕДЖМЕНТ" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.12.2018 №0067641404.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути судові витрати на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СІСТЕМІНЖИНІРІНГМЕНЕДЖМЕНТ" (ЄДРПОУ 37441935, 03056, м. Київ, вул. Польова, 21, літера А, Блок Е) в сумі 19000 (дев'ятнадцять тисяч) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.03.2019.