Постанова

від 19.03.2019 по справі 826/10649/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10649/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Добрівська Н.А. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Георгій" до Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Георгій звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.04.2016 № 0003971404 та №0003981404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Георгій з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ ВК Укрспецтехнологія за період з 01.06.2015 року по 30.06.2015 року.

За результатами зазначеної перевірки, податковим органом складено акт перевірки №50/26-15-14-04-15 від 06.04.2016 року (далі по тексту - акт перевірки).

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки, контролюючим органом встановлено наступні порушення ТОВ Георгій :

- п.44.1 ст.44, п.п.134.1.1 п. 134.1, ст.134, п.135.1 ст. 135, п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України, що призвело до завищення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 1250028,00 грн.;

- п.198.1, п.198.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 250006,00 грн., а саме: за червень 2015 на суму 250006,00 грн.

Такий висновок контролюючим органом зроблено з огляду на те, що в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товару (сої) від ТОВ ВК Укрспецтехнологія до ТОВ Георгій , у зв'язку з неможливістю придбання по ланцюгу постачання у контрагентів-постачальників товару в зазначених обсягах та відсутністю (не наданням) документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також сертифікатів якості та відповідності якості.

В акті перевірки зазначено, що згідно АІС Архів електронної звітності , підсистема Реєстр податкових накладних встановлено, що ТОВ ВК Укрспецтехнологія придбав товар (соя) у ТОВ Мирком і ТОВ Став-М .

Також вказано, що від ГУ ДФС у Миколаївській області листом №4682/7/14-29-07-04-04 від 23.06.2015, отримано інформацію, що в результаті проведення аналізу Єдиного реєстру податкових накладних, встановлено, що в період з 01.06.2014 року по 21.06.2015 року постачальниками соняшнику ТОВ Мирком є ФГ Зерновик на суму 272995,70 грн., ФГ Мазури на суму 73838,20 грн.

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтується на поясненнях директора та засновника ФГ Зерновик громадянина Комаренко В.В., який в ході опитування зазначив, що фінансово-господарська діяльність підприємства є комерційною таємницею та підлягає розголошенню у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим відмовився пояснити деталі виробництва та реалізації продукції.

В результаті проведеного аналізу, відповідачем встановлено, що підприємством протягом січня-квітня 2015 року реалізовано ТМЦ (соняшник, соя тощо) всього на суму 124235,00 грн., при наявних у користуванні підприємства 269 га землі. Інформації про наявність інших орендованих земельних ділянок на території Миколаївської та або інших областей підприємством до ДПІ не надано.

Також, акт перевірки містить висновки про наявний ризик проведення безтоварних операцій ФГ Мазури , оскільки при наявності 318,1 га землі, в період з 13.10.2014 по 21.03.2015, реалізовано сільськогосподарської продукції на суму 145609,80 грн. При цьому, ЄРПН не зареєстровано жодної податкової накладної з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Під час проведення аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ Став-М , встановлено, що на даному СГД відсутні трудові ресурси (звіт за формою 1 ДФ в 2015 році не надавався), складські приміщення, рухоме майно, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. В зв'язку, з вищевикладеним, встановити реальність проведених фінансово-господарських операцій ТОВ Став-М не надається можливим.

ТОВ ВК Укрспецтехнологія відкоригував взаємовідносини ТОВ Став-М і ТОВ Мирком , які були постачальниками сої.

Тому, на думку відповідача, ТОВ ВК Укрспецтехнологія повинно було само вирощувати сою, так як постачальників сої було відкориговано.

Враховуючи вищезазначені обставини, контролюючим органом зроблено висновок про наявний ризик проведення безтоварних операцій, безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість третім особам.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 21.04.2016 року:

- №0003971404, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1250028,00 грн.;

- №0003981404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62501,50 грн. (далі по тексту - оскаржувані ППР).

Вважаючи оскаржувані ППР необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ Георгій та ТОВ Укрспецтехнологія укладено договір поставки сої № 2404/2015-1с від 24.04.2015 року (далі по тексту - договір). Відповідно до умов договору, ТОВ Укрспецтехнологія (Постачальник) зобов'язується передати у власність покупця товар (сою), а ТОВ Георгій (Покупець) в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов'язується прийняти та оплатити цей товар.

Відповідно до п.2.1 Договору обов'язок відвантаження та поставки товару покладається на постачальника. Постачальник зобов'язаний відвантажити та доставити товар до порту.

Згідно Специфікації № 5 до вищевказаного договору, поставка товару здійснюється на умовах Міжнародних правил тлумачення торгових термінів згідно Інкотермс 2010, м. Херсон, ПАТ Херсонський КХП (порт).

Так, п. 2.3 та п.2.4 Договору визначено товаросупровідний перелік документів, який надається покупцю при транспортуванні та поставці товару. Сторонами було визначено, що кожний транспортний засіб з товаром повинен бути придатним для перевезення сої, містити відповідне маркування та супроводжуватись відповідною транспортною накладною, якісним посвідченням на товар, виданий заводом-виробником, санітарним сертифікатом на товар, актом придатності транспортного засобу.

Сторонами було узгоджено, що при поставці товару Покупцеві надаються податкова накладна, товарна накладна, товаротранспортна накладна.

Також, сторонами було укладено Специфікацію № 5 від 24.04.2015 року до договору, в якій погодили кількість, ціну, загальну вартість та дату поставки.

Додатковою угодою №2 904/2015-1С від 29.04.2015 року про внесення змін до договору №2904/2015-1С від 24.04.2015, були внесені зміни до п.2.4, п.2.5 Договору. Необхідність внесення змін до даних пунктів Договору була зумовлена необхідністю узгодження умов поставки, визначених Сторонами в Договорі та Специфікації №5, а саме: щодо зобов'язання сертифікації сої та щодо транспортування товару.

Також, між сторонами було укладено додаткову угоду №3006/2015-1с від 30.06.2015 року, якою було продовжено термін здійснення розрахунків за товар до 31.12.2016 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів , що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з тим, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару (послуг).

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується дослідженими належним чином оформленими первинними документами, які містяться в матеріалах справи, досліджені колегією суддів апеляційної інстанції та повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Не заслуговують на увагу суду посилання податкового органу на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

Разом з тим, податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток, як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що не прийняття відповідачем до уваги змісту та обсягу господарських операцій, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагента позивача ґрунтується на тому, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагента, а тому доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Крім того, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: договором з специфікацією та додатковими угодами, видатковою накладною, податковою накладною, платіжними дорученнями, оборотно-сальдовою відомістю по рахункам, актом прийняття-передачі товарно-матеріальних цінностей, витягом з єдиного реєстру податкових накладних, митною декларацією, товарно-транспортними накладними, актами приймання на надходження сільськогосппродукції Автоларь №1, актами про недостачі, посвідченням про якість №5-С.

Зазначені документи містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін, які є первинними в розумінні статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Як вбачається з матеріалів справи, умовами Договору передбачено, що товар поставляється на умовах Міжнародних правил тлумачення торгових термінів згідно Інкотермс 2010, м. Херсон, ПАТ Херсонський КХП в порт Постачальником. Товар надходить безпосередньо в порт, де проходить подальше митне оформлення в режимі експорту, а не на склад Покупця.

У разі здійснення експорту товару (сої), і здійснення поставки річковим/морським транспортом, експорт товару (сої) відбувається за результатами експертизи, що проводиться безпосередньо акредитованою лабораторією порту.

Лабораторія порту не надає висновки товаровласнику.

Факт транспортування товару підтверджується наявністю товаротранспортних накладних.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на запит ГУ ДФС у м. Києві надано Регіональним сервісним центром в м. Києві детальну інформацію про зареєстровані транспортні засоби із зазначенням марки автомобіля та причепа, категорії, основні відомості технічного паспорта автомобілів, причепів та відомості про їх власників, що зазначені в товарно-транспортних накладних.

Також, слід зазначити, що товаротранспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та ТОВ Укрспецтехнологія здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що наведені обставини свідчать, про те, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені в акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні правочинів, які укладалися позивачем та його контрагентом.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Так, наведені податковим органом аргументи не є належними та допустимими доказами в розумінні адміністративного судочинства, та за своєю суттю є лише припущеннями.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), зазначено, що перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Крім того, суд зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків, право на формування витрат та податкового кредиту не можуть ставитьсь у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Законодавством України не передбачено відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у своїх рішеннях від 17.01.2018 року у справі № 2а-9880/12/1370 (К/9901/605/18), від 16.01.2018 року № 820/4648/13-а (К/9901/873/18) від 17.04.2018 року справа № 808/1543/17.

У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, а представником відповідача не надано заперечень з приводу того, що на час укладання та виконання правочину контрагент позивача був зареєстрованою юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків .

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням вимог чинного законодавства України, а тому вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних ППР, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.