Рішення

від 21.03.2019 по справі 320/6791/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2019 року № 320/6791/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 ГРУП УКРАЇНА до Вишгородської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 ГРУП УКРАЇНА звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.12.2015 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів сформовано податковий кредит та визначено витрати.

Позивач стверджує, що здійснював придбання послуг у свого контрагенту правомірно, тому підстав для визнання укладених договорів безтоварними немає, господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, договорами, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Також, позивач зазначив, що він та його контрагент ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД на момент відображення у податковому обліку здійснених операцій були зареєстрованими в якості платників податку на додану вартість, а правочини, вчинені позивачем, не є нікчемними і не були визнані недійсними в судовому порядку.

Крім того, позивач звертав увагу на те, що порушення податкового законодавства з боку контрагенту не впливає на результати його діяльності та не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, оскільки він не може нести відповідальність за можливі дії інших суб'єктів господарювання та/або його керівних органів.

За наведених обставин, висновки, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, а прийняті за результатами розгляду акту перевірки податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що посадові особи при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є законними.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з його контрагентом вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Також, відповідач зазначив про наявність вироку у кримінальній справі № 755/16253/15-к від 04.09.2015 за кримінальним провадженням за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205-1 КК України, в якому зазначено про фіктивну діяльність ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД , що на думку відповідача, свідчить про фіктивність господарських відносин вказаного суб'єкту господарювання з ТОВ ОСОБА_1 ГРУП УКРАЇНА та ставить під сумнів реальність господарських операцій позивача з вказаним контрагентом за відповідний період.

Ухвалою суду від 21.12.2018 року відкрито провадження та призначено розгляд справи на 31.01.2019 року за правилами спрощеного позовного провадження.

У судове засідання сторони, які належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились, проте надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду вказаної справи у судовому засіданні, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 ГРУП УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 34301919)) зареєстроване як юридична особа 28.03.2006 року.

Як платник податків позивач взятий на облік з 29.03.2006 року за № 1108 та станом на момент проведення перевірки перебував на податковому обліку Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

У період з 03.11.2015 по 09.11.2015 головним державним ревізором-інспектором Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, на підставі наказу від 03.11.2015 № 425 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ ОСОБА_1 ГРУП УКРАЇНА з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД за період з 01.01.2014 року по 01.07.2015 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 16.11.2015 року № 1862/22-01/34301919 (надалі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ ОСОБА_1 ГРУП УКРАЇНА вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 176 700 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 196 333 грн.

Висновок податкового органу про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток зводиться до відсутності документального підтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД , за результатами яких позивачем у перевіряємий період сформовані показники податкового кредиту та витрат, за рахунок яких було зменшено об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств.

Крім того, в акті зазначено, що під час розслідування кримінального провадження № 320151004000037 встановлено, що ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД являється підприємством з ознаками фіктивності, а його діяльність направлена на сприяння в ухиленні від сплати податків підприємствам реального сектору економіки. Допитаний як свідок директор ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД ОСОБА_2 повідомив що не має жодного відношення до діяльності підприємства.

В ході аналізу податкової звітності, поданих контрагентом позивача до податкового органу відповідачем встановлено відсутність руху активів, зобов'язань чи власного капіталу, відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей, відсутність персоналу, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

На підставі Акту перевірки Вишгородською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1 від 10.12.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 220 875,00 грн., у тому числі 176700,00 грн. за основним платежем та 44175,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № НОМЕР_2 від 10.12.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 245 416,00 грн., у тому числі 196 333,00 грн. за основним платежем та 49083,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з рішеннями відповідача, якими донараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог судом встановлено, що ТОВ ОСОБА_1 ГРУП УКРАЇНА мало господарські відносини з ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД .

Так, між ТОВ ОСОБА_1 ГРУП УКРАЇНА (замовник) та ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД (виконавець) укладено договір про надання послуг від 27.10.2014 року № 1019-14.

Відповідно до умов цього договору Виконавець зобов'язується надати Замовнику рекламні послуги, що полягають у забезпеченні розміщення рекламних матеріалів клієнтів Замовника на веб-сайтах мережі Інтернет, а Замовник зобов'язується прийняти надані Виконавцем послуги та оплатити їх вартість в повному обсязі.

Рекламні матеріали, стосовно яких надаються послуги за даним договору розміщуються на веб-сайтах мережі Інтернет зазначені в п. 1.3 зазначеного договору.

Відповідно до п. 2.7 договору протягом п'яти календарних днів з моменту надання послуг, Виконавець зобов'язаний надати Замовнику акт приймання-передачі наданих послуг. Дані акти було виписано та підписано директором ТОВ ОСОБА_1 ГРУП УКРАЇНА ОСОБА_3 та директором ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД ОСОБА_2

Оплата вартості послуг передбачена п. 5.4 договору та повинна здійснюватися шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті у встановлені строки на розрахунковий рахунок Виконавця. Проте, жодного підтвердження оплати наданих послуг, позивачем суду надано не було.

Суму податку на додану вартість у розмірі 196333,30 грн., на підставі податкових накладних, позивач включив до складу податкового кредиту. Податкові накладні також не було надано позивачем суду.

Вирішуючи, чи було дотримано позивачем вимоги податкового законодавства при формуванні спірних сум податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, за наслідками вказаних господарських операцій, суд виходить з наступного.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України.

Відповідно до п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За визначенням, наведеним у п.п.14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України) доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

В свою чергу, відповідно до п.п.14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п.139.1.1, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу витрат будь-які витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з абз. 1 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абз. 2 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка дії після 31.12.2014) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що підтверджують її здійснення.

Таким чином, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №88), встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо;

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в ОСОБА_4 адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

За змістом положень Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат, за наявності необхідних підтверджувальних документів первинного бухгалтерського обліку.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що формування витрат та податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі №21-1526а15.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування витрат та податкового кредиту, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання платником податків придбаних у контрагентів товарів та послуг. При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції, або належного доведення допустимими доказами факту фіктивного підприємництва контрагентів позивача.

Також, суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону №996-XIV.

Так, частиною першою статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону №996-XIV).

Також, відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Судом встановлено, що у розглядуваній справі відповідачем під час перевірки досліджувалися первинні документи бухгалтерського обліку по взаємовідносинам позивача із ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД , проте фактично висновок про відсутність господарських операцій був зроблений на підставі кримінального провадження за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбачених ч. 1 ст. 205-1 КК України, в якому зазначено про фіктивну діяльність ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД , а тому надані позивачем до перевірки документи на підтвердження реальності здійснених операцій не були взяті до уваги під час проведення перевірки.

Суд зазначає, що податковий орган в ході перевірки має перевірити фактичні дані, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит з податку на додану вартість та надати відповідну оцінку обставинам, встановленим під час розгляду кримінального провадження відносно особи, яка заперечує свою причетність до створення та діяльності суб'єкта господарювання, що ставить під сумнів факт підписання такою особою податкових та видаткових накладних (актів виконаних робіт), виписаних від імені такого суб'єкта господарювання, оскільки в такому випадку такі документи не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (послуг), тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту підприємства та формування витрат є безпідставним.

В той же час, оцінюючи твердження відповідача щодо обставин, які в подальшому встановлені вироком № 755/16253/15-к від 04.09.2015, який має преюдиціальне значення для вирішення даної справи, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в силу приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, обов'язковість вироку суду у кримінальній справі під час розгляду судом адміністративної справи поширюється виключно на питання чи мало місце певне діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої постановлено судове рішення.

Водночас особливістю преюдиційних обставин, передбачених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України, є їх обов'язковість для суду, що розглядає справу.

Диспозиція наведеної правової норми, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Така правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № 2379/12/13-12.

Щодо створення та діяльності контрагента позивача - ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявний вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 04.09.2015 року у кримінальній справі № 755/16253/15-к по обвинуваченню ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.205-1 КК України.

Так, з мотивувальної частини вироку слідує, що ОСОБА_2, приблизно в червні 2014 року, перебуваючи у м. Києві у зв'язку з тяжким матеріальним становищем, усвідомлюючи що його дії будуть мати злочинний характер, з метою отримання грошової винагороди в розмірі 1000 грн., вступив в злочинну змову з невстановленою слідством особою, дії якої були направлені на досягнення злочинного умислу, а саме: внесення в документи, які подаються для проведення реєстрації юридичної особи, а саме: ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД завідомо неправдивих відомостей та з подальшим використанням статутних та реєстраційних даних з метою ведення незаконної фінансово-господарської діяльності.

Бажаючи отримати в якості винагороди запропоновані грошові кошти, ОСОБА_2 погодився на пропозицію невстановленої слідством особи та з метою підготовки реєстраційних документів ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД (ЄДРПОУ: 39270629) передав їй копію паспорту громадянина України та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Після цього, ОСОБА_2, в червні 2014 року, заздалегідь усвідомлюючи, що ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД (ЄДРПОУ: 39270629), реєструється на його ім'я, з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, не маючи наміру здійснювати господарську діяльність передбачену статутом ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД в редакції від 23 червня 2014 року, протоколом № 1 загальних зборів учасників ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД від 23 червня 2014 року, реєстраційною карткою на проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом заснування нової юридичної особи ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД від 24 червня 2014 року, вніс завідомо неправдиві відомості, щодо реєстрації на своє ім'я підприємства ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД , призначення на посаду директора ОСОБА_2, місцезнаходження, мети та видів діяльності Товариства, після чого передав вказані документи невстановленій слідством особі.

24 червня 2014 року на підставі підписаних ОСОБА_2, документів, зареєстровано ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД у реєстраційній службі Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 13391020000010028.

В подальшому, з метою здійснення злочинної діяльності, невстановлені досудовим розслідуванням особи, отримали можливість розпоряджатися печаткою ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД , якою завіряли завідомо неправдиві первинні документи, що засвідчували нібито проведення фінансово-господарських операцій від імені формально призначеного засновника та директора та, як наслідок можливого незаконного обернення безготівкових коштів в готівкові.

У згаданому вироку також вказано, що обвинувачений ОСОБА_2 вину у вчиненні ним злочину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся у скоєному. Судом затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 10 серпня 2015 року між прокурором прокуратури Дніпровського району м. Києва ОСОБА_5 та підозрюваним ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №32015100040000058 від 27 липня 2015 року та ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України, та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі. Даний вирок суду набрав законної сили.

Суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру на контрагента, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань.

Разом з тим, під час розгляду справи позивачем не подано доказів щодо перевірки ділової репутації контрагентів, не наведено конкретних обставини укладення та виконання договорів. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності ділового листування, проведення перемов, ділових зустрічей між позивачем та задекларованим контрагентом у процесі налагодження господарських стосунків та виконання спірних операцій.

Суд зазначає, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, та в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

У постанові Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №21-170а16 міститься висновок, відповідно до якого обставини, засвідчені письмовими поясненнями посадових осіб контрагентів, щодо діяльності очолюваних ними підприємств (зокрема, такі що свідчать про підписання первинних документів невстановленими особами) не можуть залишитися неврахованим судами, оскільки ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

З урахуванням викладених правових позицій Верховного Суду України у подібних спорах, суд дійшов висновку, що первинні документи, виписані ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД , які були зареєстровані на підставну особу, яка мала наміру здійснення господарської діяльності, не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки вони містять недостовірні відомості про учасників господарської операцій.

У даному випадку матеріали справи свідчать про те, що підприємство ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директору, а від імені контрагенту невідомі особи лише оформляли відповідні документи.

За таких обставин, первинні документи, виписані ТОВ СКАЙ-ХОЛДИНГ ЛТД , не можуть бути підставою для віднесення відповідних сум до податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

Отже, з урахуванням наведеного у сукупності слід зазначити, що під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх реальне виконання.

Натомість податковим органом у процесі перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання цих поставок саме задекларованими контрагентами з огляду на брак адміністративно-господарських засобів, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті.

Таким чином, перевіривши реальність виконання вказаного договору, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" пов'язує виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та витрат.

Окремо суд зауважує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору, або відсутність визнання такого договору недійсним, або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, податкові повідомлення-рішення податкового органу є законними і підстави для їх скасування відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень. Проте, належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що податковим органом доведено законність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 ГРУП УКРАЇНА в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.