Постанова

від 20.03.2019 по справі 823/1915/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 823/1915/18 Суддя (судді) першої інстанції: П.Г. Паламар

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Степанюка А.Г., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Черкаської міської ради, Кабінету Міністрів України в особі Держгеокадастру як центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа - ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування державної реєстрації та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Черкаської міської ради, Кабінету Міністрів України в особі Держгеокадастру як центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа - ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування державної реєстрації та скасування рішення.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Від Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, з проханням залишити її без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року - без змін.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, залишаючи позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду та не подано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів визначено, що Правила судової процедури мають слугувати ухваленню правосудного рішення у справі та забезпечувати рівні гарантії учасникам процесу щодо судового захисту їхніх прав.

Судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства права має ґрунтуватись, зокрема, на таких загальних принципах: законність, що вимагає від суду здійснювати судочинство, керуючись Конституцією та законами, з урахуванням їх цілей та надаючи при цьому найсправедливіше тлумачення для кожного випадку; рівність учасників процесу, яка означає рівні можливості у судовому процесі, що відповідає процесуальному статусу учасника процесу; диспозитивність, відповідно до якої сторони можуть вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та інші.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає Право на справедливий суд , одним із аспектів якого є право доступу, яке не є абсолютним і може підлягати законним обмеженням, які мають законну мету та використаними засобами та досягнутими цілями. Таким законним обмеженням є передбачені законом строки звернення до суду, які можуть бути поновлені за заявою заявника із зазначенням та обґрунтуванням поважних причин та надання належних доказів щодо причин пропуску строків звернення до суду.

Частиною 2 ст. 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.

Строк звернення до адміністративного суду це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного процесу та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Також,колегія суддів зазначає, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Колегія суддів звертає увагу на те, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Підставами для визнання причин пропуску строку звернення із даним позовом поважними, визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Оскільки, дане поняття за своєю суттю є оціночним, суд у кожному конкретному випадку має надати правову оцінку відповідним обставинам та, як наслідок, визначити, чи можуть такі обставини бути визнані поважними.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27.04.2011 у справі №2-60/11, яке набрало законної сили 19.09.2011, за позовом ОСОБА_4, встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1. Зокрема, виділено в користування ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 земельну ділянку загальною площею 656,6 м2, яка розташована в контурі між точками: Від т.1 до т. 11 - 13,39м; від т. 11 до т. 10 - 5,78 м; від т. 10 до т. 9 - 27,29 м; від т. 9 до т. 8* - 14,2м; від т. 8* до т. 7 - 0,98 м; від т. 7 до т. 6 - 14,92 м; від т. 6 до т. 21 - 5,5 м; від т. 21 до т. 22 - 3,8м; від т.22 до т.23 - 6,2м; від т.23 до т.17 - 11,0м; від т.17 до т.15 - 2,25м; від т. 15 до т. 16* - 5,2м, від т.16* до т.13 - 8,4м, від т. 13 до т.2 - від точки на стіні дворового фасаду будинку по лінії розподілу приміщень будинку, до точки на стіні головного фасаду будинку: т.13-т.49-т.50-т.30; від т.2 до т.1- 12,9м, що позначено на додатках 1/3 та 1/4 до висновку № 100/101-БТ судової будівельно-технічної експертизи від 08.02.2011р. зеленим кольором, проїзд та прохід з вул. Котовського, м. Черкаси через ворота В-1 та хвіртку К-1, земельна ділянка ОСОБА_3 обтяжується сервітутом № 1 для проходу ОСОБА_4 та обслуговування стіни своєї частини будинку.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі прийнятого судового рішення та розробленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, Черкаською міською радою прийнято рішення від 10.02.2015 № 2-941 Про передачу земельних ділянок у власність та в оренду по АДРЕСА_1 ОСОБА_3. .

Про рішення Черкаської міської ради від 10.02.2015 № 2-941, вимоги щодо неправомірності якого заявлено в даному позові, що розглядався Черкаським окружним адміністративним судом, ОСОБА_2 дізнався ще 19.08.2015, про що свідчить його особистий підпис на засвідчення факту отримання відповіді заступника міського голови Ільченко O.A. від 19.08.2015 № 4475-2 на інформаційний запит ОСОБА_2 від 04.08.2015 № 4475-2, при тому що повинен був дізнатися з лютого 2015 року з моменту його оприлюднення на офіційному порталі міської ради www.rada.cherkasy.ua, а щодо порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, позивач взагалі дізнався з рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27.04.2011 по справі №2-60/11.

Таким чином, ОСОБА_2, звертаючись 14.05.2018 до Черкаського окружного адміністративного суду з даним позовом, пропустив шестимісячний строк звернення до суду.

При цьому, він не заявляв клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку. Також в подальшому під час розгляду справи позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання заяви про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду.

Будь-яких доказів та пояснень, які б підтверджували неможливість звернення до суду із даним позовом в межах встановленого законом строку, позивачем суду не надано.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегією суддів враховується, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну.

Зокрема, у п. 74 рішення у справі "Пономарьов проти України" Суд вказав, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

У п. 66-69 рішення у справі "Смірнова проти України" Європейський суд вказав, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність строків судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду викладеній у п. 57 рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Так, розглядаючи справу "Меньшакова проти України", Європейський суд не встановив порушення ст. 6 Конвенції щодо відмови національних судів поновити заявниці строк звернення до суду та зазначив таке: "Суд дійшов висновку, що рішення судів не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно".

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

На підставі вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

Щодо доводів апелянта про неможливість звернення до суду без надання матеріалів технічної документації, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки даний позов подано також без врахування останньої (в додатках до позовної заяви документація відсутня), при тому що за клопотанням сторони технічна документація витребувана судом.

Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 311, 313, 308, 312, 315, 321, 322, 328, 329, 331 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Степанюк А.Г.

Суддя Файдюк В.В.