Рішення

від 26.03.2019 по справі 922/558/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/558/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсак", смт. Баришівка до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКР ОЙЛ", м. Харків про стягнення 20000,00 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Корсак", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МКР ОЙЛ", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму надлишково сплачених коштів у розмірі 20000,00 грн. На підтвердження позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач у повному обсязі не поставив попередньо оплачений товар за договором купівлі-продажу нафтопродуктів на АЗС за паливними картами № 1508 від 15.12.2015, та всупереч вимогам частини 2 статті 693 ЦК України не повернув суму надлишково сплачених грошових коштів. Судовий збір у розмірі 1921,00 грн. позивач просить суд покласти на відповідача. У позовній заяві позивачем було заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ст. 247 ГПК України.

Ухвалою суду від 04.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відкрито спрощене провадження у справі з повідомленням сторін та призначене судове засідання для розгляду справи по суті на 26.03.2019 об 11:00.

Ухвалою суду від 13.03.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МКР ОЙЛ" про розгляд справи № 922/558/19 за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

14.03.2019 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд витребувати у ПАТ "ОСОБА_3 Банк" оригінал банківської довідки/виписки про сплату 31.01.2017 позивачем 20000,00 грн. відповідачу згідно платіжного доручення №11 від 31.01.2017.

В процесі розгляду справи, 18.03.2019 судом отримано відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зокрема, відповідач заперечує факт сплати позивачем 20000,00 грн. згідно платіжного доручення № 11 від 31.01.2017 з посиланням на те, що дане платіжне доручення було предметом розгляду в межах справи № 922/1038/18 як і видаткові накладні, які є додатком до позовної заяви про стягнення коштів від 25.02.2019. ОСОБА_3 того, як зазначає відповідач, позивачем до позовної заяви від 25.02.2019 не додано банківської виписки про сплату 20000,00 грн. за платіжним дорученням № 11 від 31.01.2017.

22.03.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що доводи відповідача не можуть братися судом до уваги, оскільки є необґрунтованими та безпідставними, оскільки, підставою відмови про стягнення надлишково сплачених коштів в розмірі 20000,00 грн. стало ненадання позивачем для долучення до матеріалів справи № 922/1038/18 платіжного доручення № 11 від 31.01.2017, яке підтверджує факт здійснення перерахування грошових коштів на реквізити відповідача.

У судовому засіданні 26.03.2019 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Розглянувши клопотання відповідача від 14.03.2019 про витребування в ПАТ "ОСОБА_3 Банк" банківської довідки/виписки, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно вимог ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 80 ГПК України встановлено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, як вбачається з наведених норм законодавства, у першу чергу, учасник справи має довести суду неможливість самостійно надати докази, щодо витребування яких він звертається до суду.

Оскільки, копія платіжного доручення № 11 від 31.01.2017, яка міститься в матеріалах справи № 922/558/19, містить печатку банку про виконання та банківські реквізити, на які перераховано позивачем 20000,00 грн., та які належать юридичній особі відповідача, за переконанням суду останній не був позбавлений можливості самостійно звернутись до відділення свого банку та отримати відповідну виписку з власного рахунку, яка свідчила б про відсутність грошового переказу з боку позивача у розмірі 20000,00 грн. у вказаний період, а також надати таку виписку у якості доказу до суду.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 15.12.2015 року між відповідачем, як продавцем, та позивачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів на АЗС за паливними картами № 1508 (далі за текстом - договір), за умовами якого відповідач продає, а позивач купує товар - нафтопродукти.

Відповідно до п. 1.2 договору продаж нафтопродуктів здійснюється шляхом їх вибірки покупцем через колонки на АЗС продавця. Продавець зобов'язаний безоплатно зберігати нафтопродукти, оплачені покупцем, до їх передачі покупцю.

Відповідно до п. 3.1 договору продавець передає покупцю нафтопродукти частинами (партіями) на умовах EXW (Incoterms 2010) - франко-термінали АЗС шляхом вибірки покупцем (володільцем паливної карти) нафтопродуктів з АЗС.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що продавець поповнює рахунок паливної карти покупця та здійснює дії по відвантаженню (наливу) нафтопродуктів покупцю не пізніше наступного дня з моменту надходження грошових коштів на рахунок продавця.

За результатами місячного обороту нафтопродуктів та грошових коштів, в останній робочий день поточного (звітного) місяця, сторони підписують Акт прийому-передачі нафтопродуктів за поточний місяць, із вказівкою асортименту, кількості та вартості отриманих покупцем нафтопродуктів. Акт прийому-передачі нафтопродуктів складається та направляється продавцем покупцю для підписання у строк не пізніше 5 днів з дати його складення продавцем (п. 3.5 договору).

За умовами п. 4.1 договору вартість придбаних нафтопродуктів оплачується покупцем шляхом попереднього перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця. В подальшому покупець від продавця отримує карту, на яку в електронному вигляді продавець вносить відомості про оплачений ліміт придбаних нафтопродуктів, і в подальшому покупець використовує її для отримання нафтопродуктів на АЗС продавця, в межах оплаченого ліміту, при цьому ніяких розрахунків на АЗС не здійснюється.

У п. п. 6.2, 6.3 договору сторони визначили строк його дії, а саме: договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016. Строк дії договору може бути продовжений сторонами шляхом підписання відповідної додаткової угоди.

Позивач, звертаючись з даним позовом вказує, що в межах справи № 922/1038/18 судом частково задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 47376,29 грн., а саме: у сумі 26376,29 грн. Іншу частину позовних вимог про стягнення 20000,00 грн. суд залишив без задоволення у зв'язку з тим, що позивач вчасно не додав до матеріалів справи платіжного доручення № 11 від 31.01.2017 про здійснення попередньої оплати.

Як свідчать матеріали справи, позивач з метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 4 від 09.01.2019 (а.с. 32-34), в якій просив останнього в добровільному порядку негайно (впродовж 7-ми банківських днів з дня отримання цієї вимоги) повернути попередню оплату у розмірі 20000,00 грн., сплачену відповідно до платіжного доручення № 11 від 31.01.2017, однак, зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ч. ч. 1 та 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати попередньо оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Матеріали справи свідчать про те, що згідно з платіжним дорученням № 11 від 31.01.2017 позивачем сплачено на користь відповідача 20000,00 грн. на підставі рахунку № 260117 від 26.01.2017 та договору № 1508 від 15.12.2015 на наступні реквізити: банк отримувача ПАТ Альфа-Банк , код банку 300346; р/р 26001015515501.

Як свідчать матеріали справи, позивач з метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 4 від 09.01.2019 (а.с. 32-34), в якій просив останнього в добровільному порядку негайно (впродовж 7-ми банківських днів з дня отримання цієї вимоги) повернути попередню оплату у розмірі 20000,00 грн., сплачену відповідно до платіжного доручення № 11 від 31.01.2017, однак, зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК).

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не спростовано факт отримання попередньої оплати за договором та не надано доказів поставлення позивачу товару за договором, як і не надано доказів повернення передплати у розмірі 20000,00 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 20000,00 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі, як така, що відповідає вимогам ст. 693 ЦК України.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про те, що платіжне доручення №11 від 31.01.2017 на суму 20000,00 грн. було предметом та підставою спору у справі №922/1038/18, виходячи з наступного.

Ухвалою суду від 19.03.2019 було задоволено клопотання відповідача та з господарського суду Харківської області була витребувана справа №922/1038/18 для огляду.

Як вбачається з матеріалів вказаної справи та рішення господарського суду Харківської області від 18.07.2018 у справі №922/1038/18, суд при розгляді даної справи та частковому задоволенню позову зазначив, що інша частина заявленої позивачем до стягнення суми надлишково сплачених коштів задоволенню не підлягає, оскільки є недоведеною через ненадання позивачем платіжного доручення №11 від 31.01.2017 про здійснення попередньої оплати в розмірі 20000,00 грн. При цьому, судом було залишено без задоволення клопотання представника позивача, який просив суд відкласти розгляд справи для надання суду доказів здійснення оплати на користь відповідача в сумі 20000,00 грн. згідно платіжного доручення №11 від 31.01.2017, яке відсутнє в матеріалах справи, у зв'язку із закінченням строку розгляду справи по суті, а також з огляду на приписи статті 80 ГПК України, відповідно до якої позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Проте, позивачем будь-які поважні причини неподання платіжного доручення №11 від 31.01.2017 разом із позовом не наведено.

Викладене дає підстави суду дійти висновку, що платіжне доручення № 11 від 31.01.2017 фізично було відсутнє в матеріалах справи № 922/1038/18 під час розгляду справи, а тому і не могло бути досліджено судом в межах зазначеної справи, як належний та допустимий доказ перерахування попередньої оплати на рахунок відповідача, що не позбавляє позивача права на звернення до суду з окремим позовом, одним з додатків до якого стане платіжне доручення № 11 від 31.01.2017.

Отже, наведене спростовує твердження відповідача про те, що платіжне доручення №11 від 31.01.2017 на суму 20000,00 грн. було предметом та підставою спору у справі №922/1038/18.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 20000,00 грн. надмірно сплачених коштів є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у розмір 1921,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МКР ОЙЛ" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 233-Б, код ЄДРПОУ 40065152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсак" (07501, Київська область, Баришівський район, смт. Баришівка, вул.Торф'яна, буд. 28, код 37499461) - 20000,00 грн. надлишково сплачених коштів та 1921,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Корсак" (07501, Київська область, Баришівський район, смт. Баришівка, вул.Торф'яна, буд. 28, код 37499461).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МКР ОЙЛ" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 233-Б, код ЄДРПОУ 40065152).

Повне рішення складено 28 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_4