Постанова

від 26.03.2019 по справі 818/2200/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 р.Справа № 818/2200/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Лях О.П.,

Суддів: Яковенка М.М. , Бегунца А.О. ,

при секретарі судового засідання Жданюк Г.О.,

за участю представника апелянта Сошенко Я.В.,

представника позивача Нємцева В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 (повний текст складено 26.10.2018, головуючий суддя І інстанції Глазько С.М., м.Суми) по справі № 818/2200/18 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарант" до Управління Держпраці у Сумській області, Інспектора праці Управління Держпраці у Сумській області Гришиної Юлії Олександрівни про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне сільськогосподарське підприємство "Гарант" (далі - ПСП ГАРАНТ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Сумській області, Інспектора праці Управління Держпраці у Сумській області Гришиної Юлії Олександрівни, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати припис №10 про усунення виявлених порушень, виданий 06 березня 2018 року інспектором праці управління Держпраці у Сумській області Гришиною Ю.О.

В обгрунтування позовних вимог вказано, що станом на 14 листопада 2017 року під час звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із призовом на строкову військову службу в Україні не діяв особливий період, що виключає підстави для обов`язкового застосування до працівника гарантій, встановлених у ч.3 ст.119 КЗпП України.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 по справі № 818/2200/18 задоволено адміністративний позов ПСП ГАРАНТ:

- визнано протиправним та скасовано припис №10 про усунення виявлених порушень, виданий 06.03.2018 року інспектором праці управління Держпраці у Сумській області ОСОБА_2 ;

- стягнуто на користь ПСП "Гарант" за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Сумській області суму судового збору в розмірі 1762,00 грн.

Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, Управління Держпраці у Сумській області подало апеляційну скаргу, яку ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 повернуто скаржнику у зв`язку з невиконанням ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 року.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, апеляційну скаргу подав ОСОБА_1 , в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення.

У відзив на апеляційну скаргу позивач посилаючись на законність та обгрунтовані п ть рішення суду першої інстанції, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідач Управління Держпраці у Сумській області підтримує доводи апеляційної скарги та просить її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до наступного.

Як свідчать матеріали справи, наказом від 26.02.2018 № 157 Управлінням Держпраці у Сумській області на підставі вимог чинного законодавства та звернення гр. ОСОБА_3 від 19.02.2018 №Р-111/16-08/2018 щодо протиправного звільнення її сина ОСОБА_1 із ПСП ГАРАНТ призначено проведення інспекційного відвідування Приватного сільсько-господарського підприємства "Гарант"

З метою перевірки дотримання вимог трудового законодавства в частині гарантій та пільг працівникам на час виконання державних та громадських обов`язків, визначених статтею 119 КЗпП України, за адресою здійснення господарської діяльності ПСП ГАРАНТ: АДРЕСА_1 , - у період з 27 по 28 лютого 2018 року інспектором праці управління Держпраці у Сумській області Гришиною Ю.О., на підставі ст. 259 КЗпП України, ч. 3 ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, п. 19, п. 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, було проведене інспекційне відвідування ПСП ГАРАНТ.

За результатами інспекційного відвідування складено акт від 28 лютого 2018 року №6/СМ 143, яким встановлено порушення ч.3 ст. 119 КЗпП України позивачем у справі, а саме за ОСОБА_1 , який був призваний на військову строкову службу з 14.11.2017, не збережене місце роботи, посада та фактично з 01.12.2017 не збережено середній заробіток.

06 березня 2018 року інспектором праці Гришиною Ю.О., із посиланням на вказаний вище акт, винесено та вручено директору ПСП ГАРАНТ ОСОБА_4 припис №10, згідно з яким ОСОБА_4 зобов`язаний в строк до 07.07.2018 року усунути порушення, які полягають у незбереженні за призваним на строкову військову службу ОСОБА_1 місця роботи, посади та середнього заробітку.

За наслідками оскарження ПСП ГАРАНТ припису №10 відповідно до п. 30 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі по тексту - Порядок №295) підстав для скасування припису не встановлено.(а.с. 24-26).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не міг порушити вимоги ч. 3 ст. 119 КЗпП України у спірних правовідносинах, оскільки Кабінетом Міністрів України не визначено порядок та розмір застосування вказаної норми, а тому позивач не міг на власний розсуд визначати порядок застосування вказаної норми.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного безстрокового договору працював на посаді тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва ПСП ГАРАНТ.

14 листопада 2017 року ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу і з 17.11.2017 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Після отримання від Сумського районного військового комісаріату довідки №2/1684 від 21.11.2017, наказом №ГТ000000078 від 30.11.2017 ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України - у зв`язку із призовом на військову службу.

На підставі звернення гр. ОСОБА_3 від 19.02.2018 №Р-111/16-08/2018 матері ОСОБА_1 щодо протиправного звільнення її сина ОСОБА_1 із ПСП ГАРАНТ відповідачем було . призначено проведення інспекційного відвідування Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарант".

Підстави призначення та проведення інспекційного відвідування Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарант" не були предметом адміністративного позову, позивач вважає протиправним припис про усунення порушень ч.3 ст. 119 КЗпП України ., які встановлені в акті інспекційного відвідування Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарант".

Відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України (в редакції, на час звільнення ОСОБА_1 з посади) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Із змісту вказаної вище норми КЗпП України слідує, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію мирного часу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.2, зазначеного закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені ст.19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок І і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до ст. 242 ч. 5 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах 14.02.2018 у справі № 131/1449/16-ц; від 14.02.2018 у справі № 727/2187/16-ц; від 20.02.2018 у справі № 640/4439/16-ц; від 21.02. 2018 року у справі № 211/1546/16-ц; від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц Верховним Судом зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію".

Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду не приймав.

Дотримуючись викладеної правової позиції, колегія суддів вказує, що існують передбачені ч.3 ст. 119 КЗпП України підстави, за наявності яких за особами, прийнятими на військову службу за контрактом зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

При цьому, як слідує зі змісту ч. 3 ст.119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи та середнього заробітку законодавець ставить у залежність, в тому числі, лише від призову на строкову військову службу у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

З огляду на викладене є помилковим висновок суду першої інстанції з посиланням на п.11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік про відсутність порушення позивачем ч. 3 ст. 119 КЗпП України у спірних правовідносинах, оскільки Кабінетом Міністрів України не визначено порядок та розмір застосування вказаної норми.

Колегія суддів зазначає, що пункт 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», яким установлено, що норми і положення частини третьої статті 119, статті 250 Кодексу законів про працю України застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, не стосується вимоги ч. З ст. 119 КЗпП України щодо збереження за працівниками, призваними на строкову військову службу місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, а відноситься до порядку та розміру здійснення виплати грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який передбачений ч. З ст. 119 КЗпП України, та який саме і застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.

За результатами інспекційного відвідування посадовою особою відповідача складено акт від 28 лютого 2018 року №6/СМ 143, яким встановлено порушення ч.3 ст. 119 КЗпП України позивачем у справі, та правомірно прийнято оскаржуваний припис, яким зобов`язано керівника ПСП «Гарант» в строк до 07.07.2018 року усунути порушення, які полягають у незбереженні за призваним на строкову військову службу ОСОБА_1 місця роботи, посади та середнього заробітку.

З огляду на викладене не можуть бути прийняті до уваги доводи представника позивача про відсутність порушеного права ОСОБА_1 , навпаки оскаржуваним приписом, відповідач фактично поновив порушене право призваного на строкову військову службу ОСОБА_1 , . зобов`язавши позивача в строк до 07.07.2018 року усунути порушення, які полягають у незбереженні за призваним на строкову військову службу ОСОБА_1 місця роботи, посади та середнього заробітку.

Крім того, як свідчать матеріали справи, постановою апеляційного суду Сумської області від 08 листопада 2018 року в цивільній справі № 5787/590/18 поновлено ОСОБА_1 , на посаді тракториста-машиніста с/г виробництва з 15 листопада 2017 року. За Висновком Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду в цій справі за результатом розгляду касаційної скарги ПСП «Гарант», оскільки ОСОБА_5 був призваний на строкову військову службу під час дії особливого періоду, на нього поширюються гарантії щодо збереження за ним місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Враховуючи вищевикладене доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог позивача.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права є підстави для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову позивача.

Керуючись ст.ст.2, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 по справі № 818/2200/18 - задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 по справі № 818/2200/18 - скасувати.

Прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарант" до Управління Держпраці у Сумській області, Інспектора праці Управління Держпраці у Сумській області Гришиної Юлії Олександрівни про визнання протиправним та скасування припису.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 28 березня 2019 року.

.

Головуючий суддя (підпис)О.П. ЛяхСудді(підпис) (підпис) М.М. Яковенко А.О. Бегунц