Рішення

від 14.03.2019 по справі 907/570/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

14.03.2019 р. м. Ужгород Справа № 907/570/18

За позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТК ТД Трейд Енерджі» , м. Запоріжжя

про розірвання договору на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року та стягнення 13 980 грн. 75 коп. пені за невиконання зобов'язань за договором (з врахуванням заяви про зміну позовних вимог в частині стягнення пені),

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.

представники :

Позивача -

Відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Головним управлінням Держпродспоживслужби в Закарпатській області, м. Ужгород заявлено позов до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТК ТД Трейд Енерджі» , м. Запоріжжя про розірвання договору на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року та стягнення 24 550 грн. пені за невиконання зобов'язань за договором. Заявою від 21.01.2019 року позивач змінив позовні вимоги в частині стягнення пені, якою просить суд розірвати договір на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року та стягнути з відповідача пеню у розмірі 13 980 грн. 75 коп. за невиконання зобов'язань за договором за період з 01.01.2019 року по 21.01.2019 року.

Представники позивача у судовому засіданні 13.03.2019 року позовні вимоги просять задоволити в повному обсязі , вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Вказують на те, що підставою для звернення з даним позовом до суду послужило невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2008 року, укладеним за наслідками електронного аукціону щодо закупівлі нафти і дистилятів. Наголошують, що згідно умов зазначеного Договору, відповідач зобов'язався у 2018 році поставити товар, при цьому, сторони договору погодили, що строк (термін) поставки (передачі) Товару здійснюється партіями за вимогою Замовника (п. 5.1. Договору). Наголосили, що направлений 25.06.2018 року на адресу Відповідача лист-вимога № 2326 про здійснення поставки 10 000 літрів бензину А-95 та 2 000 літрів дизельного палива у строк до 02.07.2018 року був залишений останнім без задоволення. Саме тому, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань згідно умов договору, керуючись ст. 188 Господарського кодексу України просять суд розірвати його в судовому порядку.

Крім того, посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, а саме, не здійснення ним поставки товару в обумовлений Договором строк - до 31.12.2018 року, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 13 980 грн. 75 грн. за період з 01.01.2019 року по 21.01.2019 року.

Відповідач, покликаючись на надане йому ч. 2 ст. 46 ГПК України право, подав заяву про визнання позову в частині вимоги про розірвання Договору на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року. В частині заявленої до стягнення пені заперечив, покликаючись при цьому, що позивачем не надано жодного належного доказу, який підтвердив би факт вручення Відповідачу вимоги, передбаченої п. 5.1. Договору № 95, а навіть якби і було направлено та вручено Відповідачу відповідну вимогу, то строк виконання поставки є до 31 грудня 2018 року, відтак, звернення до суду з даним позовом вважає передчасним. При цьому, наголошує, що нарахування пені за невиконання відповідачем своїх зобов'язань можливе лише після закінчення строку поставки товару, а саме з 01.01.2019 року.

Представник позивача відповіддю на відзив , письмовими поясненнями та заявою про зміну позовних вимог в частині нарахування пені зазначає, що твердження відповідача про неотримання листа-вимоги Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області № 2326 від 25.06.2018 року щодо поставки Товару спростовується змістом листа відповідача вих. № 0083/08 від 07.08.2018 року. Також ставить під сумнів твердження відповідача про право поставити товар у будь-який час, але не пізніше як 31.12.2018 року, оскільки укладений спірними сторонами договір (пункти 1.1., 4.1., 5.1., 6.3.1.) передбачає багаторазову поставку за вимогами Замовника товарів, а саме , поставка товару партіями, що кореспондується з правовими положеннями ст. ст. 265, 266, 267 Господарського кодексу України та ст. ст. 669, 670 Цивільного кодексу України. Вважає, що загальний строк Договору, протягом якого здійснюються поставки партіями встановлено до 31.12.2018 року, проте чергова партія поставляється на вимогу Замовника, тобто в строки, що визначені у вимогах. Щодо нарахування пені, то вказує на те, що відповідно до п. 7.2 . Договору пеня нарахована Позивачем від вартості недопоставленого за Договором товару, строк же нарахування пені визначений ним з наступного дня від дати невиконання вимог Договору, тобто з 01.01.2019 року до дати подання відповідної заяви про зміну позовних вимог до суду.

Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників позивача,

суд встановив:

За результатами проведеного 0 2.05.2018 року електронного аукціону тендерним комітетом Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області найбільш економічно вигідною було визнано пропозицію ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТК ТД Трейд Енерджі» (відповідач), у зв'язку з чим прийнято рішення про визнання даного ОСОБА_1 переможцем торгів та повідомлено йому про намір укласти Договір на закупівлю товарів (паливно-мастильник матеріалів).

29.05.2018 року між Головним управлінням Держпродспоживслужби в Закарпатській області (замовником, позивачем у справі) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТК ТД Трейд Енерджі» (постачальником, відповідачем у справі) був укладений Договір на закупівлю товарів № 95 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався у 2018 році поставити Замовнику товари: код за ДК 021:2015 - 09130000-9 Нафта і дистиляти (бензин А-95 (в талонах або скретч-картах), дизельне паливо (в талонах або скретч-картах), зазначені в Додатку № 1 до цього Договору, а Замовник - прийняти і оплатити такі товари (п.1.1. Договору).

Розділом 3 Договору, сторони встановили, що ціна Договору згідно з протоколом погодження договірної ціни на закупівлю становить 682 426 грн. 80 коп., у тому числі податок на додану вартість (20%) - 113 737 грн. 80 коп. Ціна за одиницю товару вказується у Специфікації товару (додаток № 1).

Строк (термін) поставки (передачі) Товару здійснюється партіями за вимогою Замовника з моменту підписання Договору до 31 грудня 2018 року (пункт 5.1 . Договору) .

За положеннями пункту 10.1 ., Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і дiє до 31 грудня 2018 року та в будь-якому випадку до повного виконання ними своїх зобов'язань.

Відповідно до умов Договору , відповідачем на підставі видаткової накладної № 547 від 12.06.2018 року було поставлено позивачу, а позивачем прийнято та оплачено партію товару - 300 літрів дизельного пального на загальну суму 7 434 грн.

Позивачем 25.06.2018 року на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу № 2326 про здійснення поставки 10 000 літрів бензину А-95 та 2 000 літрів дизельного палива у строк до 02.07.2018 року. Факт надіслання листа належним чином підтверджено фіскальним чеком від 25.06.2018 року, а факт отримання відповідачем вказаної вимоги - листом відповідача ОСОБА_2 . № 0083/08 від 07.08.2018 року. За твердженням позивача, не спростованим відповідачем, поставка товару згідно вимоги № 2326 від 25.06.2018 року, а саме , 10 000 літрів бензину А-95 та 2 000 літрів дизельного палива, ані у визначений у вимозі строк (до 02.07.2018 року), ані протягом строку дії договору, здійснена не була.

Пунктом 6.2.1. Договору визначено, що у разі невиконання зобов'язань Постачальником Замовник має право достроково розірвати цей Договір, письмово попередивши про це Постачальника за 10 (десять) календарних днів до дати розірвання Договору.

Посилаючись на наведений пункт Договору , позивачем 07.08.2018 року на адресу Відповідача було надіслано повідомлення № 09-06/2903 про дострокове розірвання Договору у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару, додатком до якого було 2 примірники додаткової угоди про розірвання договору. Однак, відповідач на вказане повідомлення не відреагував, відповіді не надав, підписаний примірник додаткової угоди про розірвання Договору на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року на адресу відповідача не надіслав.

У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав шляхом розірвання Договору на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року в примусовому порядку.

Разом з тим, посилаючись на п. 7.2 . Договору, відповідно до якого , у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі Товару Постачальник сплачує Замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості недопоставленого Товару за кожний день прострочення, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 13 980 грн. 75 коп. за період з 01.01.2019 року по 21.01.2019 року .

В процесі розгляду справи відповідач подав заяву про визнання позову в частині розірвання Договору на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року .

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Положеннями ст. 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином.

Як вбачається із матеріалів справи, умовами договору про закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року, відповідач зобов'язався поставити за вимогою позивача партіями визначений пунктом 1.2. договору товар, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити його.

При цьому, строк (термін) поставки (передачі) Товару протягом якого здійснюються поставки партіями встановлено до 31.12.2018 року.

Проте чергова партія поставляється на вимогу Замовника. Оскільки Договором не встановлено конкретний строк поставки окремої партії товару, а лише вказано умову її здійснення - на вимогу, то в силу пункту 12.6 . Договору, ст. 530 Цивільного кодексу України зазначений у вимозі № 2326 від 25.06.2018 року строк поставки партії товару - до 02.07.2018 року, тобто семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, суд вважає правомірним та підставним. Вказана вимога відповідачем виконана не була.

Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Виходячи з матеріалів справи, які свідчать про невиконання відповідачем своїх зобов'язань згідно умов Договору на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року в частині поставки недопоставленого товару, як в строк до 31.12.2018 року, так і після його закінчення в порядку п. 10.1. Договору, у зв'язку з чим позовна вимога про розірвання Договору на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року підлягає задоволенню.

При цьому, суд враховує, що умова п. 10.1. Договору про те, що договір діє в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, а також встановлення судом факту невиконання відповідачем обов'язку поставити визначений договором товар у погодженій сторонами кількості не дає підстав дійти висновку про закінчення строку дії договору після 31.12.2018 року.

Таким чином, керуючись вищевикладеним, суд вважає, що позовні вимоги про розірвання Договору на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року є обґрунтованими, відповідачем визнаними, а тому підлягають задоволенню.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України).

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, та яка може обчислюватись, зокрема, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання або несвоєчасного/неякісного виконання зобов'язань при закупівлі товару Постачальник сплачує Замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості недопоставленого Товару за кожний день прострочення.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, абзац 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України встановлює розмір штрафних санкцій, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені і штрафу.

За таких обставин, не поставка відповідачем в обумовлений договором строк товару, що свідчить про односторонню відмову від виконання зобов'язання, яка договором чи законом не передбачена, має наслідком застосування господарських санкцій, встановлених п. 7.2. спірного договору. Саме тому, нарахована позивачем пеня за період з 01.01.2019 року по 21.01.2019 року у розмірі 13 980 грн . 75 коп. є підставною, розрахунок її судом перевірено, а тому підлягає до стягнення в повному обсязі.

Поряд з цим, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст . 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст . 598 Цивільного кодексу України, ст . 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України .

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Закінчення строку дії двостороннього правочину, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 року у справі № 915/507/17, Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі № 904/5381/14 та від 21.12.2016 року у справі № 905/2187/13).

Так, сторони погодили, що укладений між ними Договір на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року діє до 31 грудня 2018 року, і такий строк дії застосовується лише за умови його повного виконання (пункт 10.1 . Договору). Виконання же договору здійснюється відповідачем партіями після направлення замовником відповідної вимоги.

Позивачем доведено факт направлення відповідачу вимоги про поставку товару, доказів же її виконання суду не подано, а тому невиконання (відмова) поставки замовленого товару суд розцінює як односторонню відмову від виконання зобов'язання, що прямо порушує норми зобов'язального права (ст . 525 Цивільного кодексу України). Наведеним спростовується також твердження відповідача про передчасність заявленого позову в частині розірвання договору.

За таких обставин, суд доходить висновку, що в обумовлену дату - 31.12.2018 року укладений між сторонами Договір не припинив свою дію, оскільки не виконана визначена у цьому ж пункті умова: відсутнє повне виконання сторонами своїх зобов'язань.

В той же час, посилаючись на порушення умов Договору позивачем заявлено вимогу про його розірвання, яка відповідачем визнана в повному обсязі

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд відзначає, що визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу в частині розірвання Договору на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року .

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, на підставі поданих сторонами доказів судом встановлено та констатоване доведення обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, в частині ж розірвання договору позов визнаний відповідачем, відтак, такі підлягають до задоволення.

Отже, позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до ст. ст. 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги визнання позивачем позовної вимоги немайнового характеру до початку розгляду справи по суті, судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у розмірі 2 643 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 130, 191, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Розірвати Договір на закупівлю товарів № 95 від 29.05.2018 року, укладений між Головним управлінням Держпродспоживслужби в Закарпатській області та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТК ТД Трейд Енерджі» .

3. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТК ТД Трейд Енерджі» , 69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 39-А (код ЄДРПОУ 41670625) на користь Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області , 88015, м. Ужгород, вул. Минайська, 39а (код ЄДРПОУ 40314229) суму 13 980 (Тринадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят гривень) грн. 75 коп. пені, а також суму 2 643 (Дві тисячі шістсот сорок три гривні) грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 28.03.2019 року

Суддя Пригара Л.І.