Рішення

від 29.03.2019 по справі 475/1380/18

ДОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Доманівський районний суд Миколаївської області

вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Доманівський район Миколаївська область Україна 56400

e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua

Справа № 475/1380/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29.03.2019смт. Доманівка

Доманівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючої судді: Вадовської А.В.,

за участю секретаря: Кравець Л.В.,

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 сільського споживчого товариства (далі - ОСОБА_3 ССТ) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2018 р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 ССТ про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в сумі 71 735,24 грн.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 24.03.2016 р. перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

На посаді завідувача магазину в с.Лідіївка Доманівського району Миколаївської області позивач фактично працювала до 12 вересня 2016 р. включно.

З роботи її звільнено 21 вересня 2016 р.

Позивач ОСОБА_1 факт отримання коштів у рахунок заробітної плати за березень-липень 2016 р. не оспорює, хоча і зазначає про те, що принцип нарахування заробітної плати та причина її щомісячного збільшення у вказаний період їй невідомі.

Позивач ОСОБА_1 посилається на те, що фактично у трудових відносинах з позивачем вона перебувала з 24.03.2016 р. по 21.09.2016 р.

У квітні 2017 р. ОСОБА_4 сільське споживче товариство пред'явило позов до позивача ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди.

ОСОБА_1 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_3 сільського споживчого товариства про стягнення заборгованості за заробітною платою та компенсації за дні невикористаної відпустки.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 16 травня 2018 р. первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного відмовлено.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 15.08.2018 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та вирішено стягнути з ОСОБА_3 сільського споживчого товариства на її користь 3 262 грн. 24 коп. заборгованості за заробітною платою.

30 жовтня 2018 р. ОСОБА_3 ССТ постанова Апеляційного суду Миколаївської області від 15.08.2018 р. виконана частково: виплачено позивачеві 2 703,00 грн.

Тобто, днем фактичного (часткового) розрахунку позивач вважає 30 жовтня 2018 року.

За розрахунком позивача, виходячи з довідки ОСОБА_3 ССТ без дати її видачі, її заробітна плата за червень 2016 р. склала 2 793,76 грн., за липень 3 059,28 грн., що разом складає 5 853,04 грн.

Позивач ОСОБА_1 зазначає, що кількість робочих днів у червні та липні 2016 року становила 43 дні. Загальна сума коштів, отриманих за ці два місяці, становить 5 853,04 грн., таким чином середньоденний заробіток становить 136,12 грн.

Загальна кількість днів затримки виплати становить - 527 робочих днів. Сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить - 71 735,24 грн.

Посилаючись на положення ст.ст.116, 117 КЗпП України, позивач ОСОБА_1 просить стягнути на її користь з відповідача 71 735,24 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 03 грудня 2018 р. позовна заява після усунення недоліків прийнята до розгляду, провадження у справі відкрите, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, визначені строки для надання заяв по суті.

Відповідач ОСОБА_4 ССТ на позов надало відзив, у якому не визнало позовні вимоги позивача.

Заперечення проти позовних вимог мотивовані тим, що на виконання постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 15.08.2018 р. в частині стягнення заробітної плати на користь ОСОБА_1 відповідач багаторазово телефоном звертався до позивача з приводу отримання нею грошових коштів. У черговий раз ОСОБА_4 ССТ запросило ОСОБА_1 листом прибути 30.10.2018 р. для отримання заробітної плати. Цього ж дня позивачеві у повному обсязі виплачена заробітна плата, що підтверджене видатковими касовими ордерами.

У відзиві відповідач також не погодився зі ствердженнями позивача про затримку виплати заробітної плати на 527 днів, посилаючись на те, що про своє звільнення позивач була обізнана.

З дати свого звільнення ОСОБА_1 не була позбавлена можливості звернутися особисто або через представника до ОСОБА_3 ССТ із вимогою про виплату заробітної плати.

Оскільки позивач з такою вимогою до відповідача не зверталася, відповідач вважає, що вини ОСОБА_3 ССТ у затримці виплати заробітної плати немає, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Позивач ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, у якій не погодилася з запереченнями відповідача, посилаючись на те, що неправомірність розпорядження відповідача №108 від 22 вересня 2016 р. про стягнення з неї в рахунок відшкодування завданої позивачем шкоди встановлена Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 15.08.2018 р. у справі №475/460/17. Таким чином встановлено, що відповідач з вересня 2016 р. має заборгованість по заробітній платі перед позивачем, яку неправомірно не виплачувало. Про нараховані відповідачем суми при звільненні позивачеві повідомлено не було. Жодних повідомлень про необхідність прибуття для отримання заробітної плати ОСОБА_4 ССТ ОСОБА_1 до 30 жовтня 2018 р. не направляло. Ствердження відповідача про численні звернення до неї з приводу отримання заробітної плати не відповідають дійсності.

Також ОСОБА_1 у відповіді посилається на безпідставність стверджень відповідача в частині не вжиття нею заходів щодо отримання заборгованості по заробітній платі, оскільки одразу після отримання нею виконавчого листа вона звернула його для примусового виконання. 28 серпня 2018 р. вона зверталася з письмовою заявою до відповідача, проте її ОСОБА_4 ССТ не прийняло. Після чого вона звернулася до правоохоронних органів. За такого позивач посилається на невідповідність стверджень відповідача щодо затримки виплати заробітної плати з її вини фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим наполягала на задоволенні своїх позовних вимог.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, по суті позовних вимог фактично дала пояснення, аналогічні викладеним у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог позивача. Посилалася на те, що відповідач немає жодної заборгованості перед позивачем. Вказана у Постанові Апеляційного суду Миколаївської області від 15.08.2018 р. заборгованість позивачеві виплачена повністю. Вказувала на те, що пояснення ОСОБА_1 про звернення до відповідача з приводу виплати їй заробітної плати не є правдивими. Навпаки, відповідач неодноразово звертався у телефонному режимі до позивача з приводу її отримання, на що позивач не реагувала, натомість зверталася до правоохоронних та контролюючих органів. ОСОБА_1 з'явилася до відповідача за заробітною платою лише після направлення їй письмового запрошення. ОСОБА_2 вважала, що затримка мала місце виключно з вини позивача, у зв'язку з чим просила відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, позивач ОСОБА_1 з 24 березня 2016 р. по 21 вересня 2016 р. перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

ОСОБА_1 була звільнена з посади на підставі розпорядження №107 від 21.09.2016 р. на підставі п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України (а.с.34).

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 15.08.2018 р. рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 16.05.2018 р. за позовом ОСОБА_3 сільського споживчого товариства до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 сільського споживчого товариства в частині вимог зустрічного позову про стягнення заборгованості по заробітній платі скасоване і ухвалено нове рішення про їх часткове задоволення.

Указаною постановою стягнуто з ОСОБА_3 ССТ на користь ОСОБА_1 3 262,24 грн. заборгованості по заробітній платі.

Згідно частин 4, 5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вищезазначена Постанова Апеляційного суду Миколаївської області від 15.08.2018 р. у справі №475/460/17 набрала законної сили і в касаційному порядку, як повідомили у судовому засіданні сторони, не оскаржена.

У постанові Апеляційного суду Миколаївської області від 15.08.2018 р. у справі №475/460/17 суд дійшов висновку про неправомірність розпорядження роботодавця №108 від 22 вересня 2016 р. про утримання для покриття шкоди, завданої ОСОБА_1, її середньомісячної заробітної плати.

Стягнувши з ОСОБА_3 ССТ на користь ОСОБА_1 3 262,24 грн. заборгованості по заробітній платі, суд тим самим встановив наявність заборгованості роботодавця перед працівником за період з 01 серпня 2016 р. по 12 вересня 2016 р. станом на час постановлення постанови у справі.

Цією ж Постановою Апеляційний суд Миколаївської області встановив відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за заробітною платою за період з 13 по 21 вересня 2016 включно через невихід у ці дні ОСОБА_1 на роботу.

За такого в силу ст.82 ЦПК України обставини щодо наявності у період з 22.09.2016 р. по 15.08.2018 р. заборгованості з виплати заробітної плати у відповідача перед позивачем на суму 3 262,24 грн. та не перебування ОСОБА_1 на роботі у день її звільнення 21 вересня 2016 р. не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

30 жовтня 2018 р. відповідач відповідно до видаткових касових ордерів сплатив позивачеві ОСОБА_1 2 703 грн. заробітної плати на виконання Постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 15.08.2018 р. та 559,26 грн. компенсації за невикористані відпустки.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оцінку повноті виплати заробітної плати у даній справі суд не дає, виходячи з закріпленого у ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності процесу, оскільки позивач у позові визначила кінцевою датою затримки розрахунку при звільненні саме 30 жовтня 2018 р.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У судовому засіданні встановлено, що позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи 21 вересня 2016 р., у цей день вона не працювала.

За такого відповідно до ст.116 КЗпП України відповідач зобов'язаний був провести з нею розрахунок не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач ОСОБА_1 не надала доказів того, що вона пред'явила працедавцеві вимогу про розрахунок 22 вересня 2016 р.

Суд, виходячи з обставин встановлених рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 16.05.2018 р. у справі №475/460/17, приходить до висновку, що датою пред'явлення вимоги про розрахунок є 03 жовтня 2017 р. - дата постановлення ухвали про об'єднання її зустрічного позову про стягнення заробітної плати з ОСОБА_3 ССТ.

У судовому засіданні при об'єднанні позовів була присутньою представник ОСОБА_3 ССТ ОСОБА_2

Зазначене свідчить про неспроможність посилань ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не зверталася до ОСОБА_3 ССТ.

Не заслуговують на увагу і пояснення ОСОБА_2 щодо нерозрахунку з ОСОБА_1 до 30 жовтня 2018 р. через незвернення останньої безпосередньо до відповідача з приводу отримання заробітної плати.

Такий висновок суд вбачає з того, що після набрання рішенням про стягнення заборгованості з заробітної плати відповідач зобов'язаний був не пізніше 16 серпня 2018 р. провести повний розрахунок з позивачем, не чекаючи пред'явлення ОСОБА_1 вимог, оскільки її вимоги вже були встановлені рішенням суду.

За такого суд приходить до висновку, що, зважаючи на непроведення розрахунку з ОСОБА_1 наступного дня після пред'явлення нею вимоги про розрахунок, тобто 04.10.2017 р., та вирішення спору щодо розміру заборгованості з заробітної плати на її користь, період з 04 жовтня 2017 р. по 30 жовтня 2018 р. є часом затримки розрахунку при звільненні позивача, що вказує на наявні правові підстави для застосування норми статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за вказаний час затримки розрахунку.

При обчисленні середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні суд керується положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядку).

Відповідно до абзацу 4 п.2 Порядку, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

При визначенні середнього заробітку ОСОБА_1 суд враховує заробітну плату, нараховану за останні два повні місяці роботи позивача: липень-серпень 2016 р.

За індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України ОСОБА_1 ОСОБА_3 ССТ у липні 2016 р. нараховано 3 059,28 грн., у серпні 2016 р. - 2 409,41 грн.

Середній заробіток, розрахований у відповідності до п.8 Порядку, становить 127,18 грн. (3 059,28 + 2 409,41 = 5 468,69 грн. : (21+22) = 127,18 грн.)

У період з 04 жовтня 2017 р. по 30 жовтня 2018 р. 268 робочих днів.

Середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача, складає 34 084,24 грн. (127,18 х 268 = 34 084,24 грн.).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У правовій позиції ОСОБА_5 Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), суд дійшов висновку, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

За такого при зверненні до суду позивач ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір у розмірі 1 % від ціни позову, тобто 717,35 грн.

З урахуванням положень ст.141 ЦПК України розподіл судових витрат на сплату судового збору, що підлягає стягненню зі сторін, суд визначає в наступних розмірах:

- з позивача ОСОБА_1 пропорційно до незадоволених вимог на суму 376,51 грн. (717,35 (судовий збір, що підлягав сплаті) х 37 651 (сума незадоволених вимог) : 71 735,24 (заявлені вимоги) = 376,51 грн.),

- з відповідача ОСОБА_3 ССТ пропорційно до задоволених вимог - 340,84 грн. (717,35 (судовий збір, що підлягав сплаті) х 34 084,24 (сума задоволених вимог) : 71 735,24 (заявлені вимоги) = 340,84 грн.)

Керуючись ст.ст.6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 сільського споживчого товариства (56470, с.Мостове Доманівського району Миколаївської області, вул.Степова, 33, код 01759715) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, 34 084,24 (тридцять чотири тисячі вісімдесят чотири) грн. 24 коп. середнього заробітку без визначення обов'язкових платежів та зборів за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2017 р. по 30.10.2018 р. включно.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, на користь держави - 376 (триста сімдесят шість) грн. 51 коп. судового збору , перерахувавши їх на розрахунковий рахунок 31215206014144, отримувач коштів: Доманів.УК/Доманівський р-н/22030101, код отримувача (ЄДРПОУ): 38057729, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО ГУДКСУ) 899998, код класифікації доходів бюджету:22030101, найменування коду класифікації доходів бюджету: Судовий збір за розгляд справи Доманівським районним судом Миколаївської області.

Стягнути з ОСОБА_3 сільського споживчого товариства (56470, с.Мостове Доманівського району Миколаївської області, вул.Степова, 33, код 01759715) на користь держави - 340 (триста сорок) грн. 84 коп. судового збору , перерахувавши їх на розрахунковий рахунок 31215206014144, отримувач коштів: Доманів.УК/Доманівський р-н/22030101, код отримувача (ЄДРПОУ): 38057729, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО ГУДКСУ) 899998, код класифікації доходів бюджету:22030101, найменування коду класифікації доходів бюджету: Судовий збір за розгляд справи Доманівським районним судом Миколаївської області.

Рішення набирає законної сили через 30 днів, якщо не буде подана апеляційна скарга.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У відповідності до п.15.5 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України у новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Миколаївського апеляційного суду або через Доманівський районний суд Миколаївської області.

Суддя : ОСОБА_6