Рішення

від 29.03.2019 по справі 160/890/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2019 року Справа № 160/890/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженняу місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АКІМ до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

29.01.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АКІМ» (далі - ТОВ «АКІМ» , позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області № НОМЕР_1 від 28.12.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 28.12.2018 року є протиправним, складеним без урахування фактичних обставин справи та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, складено на підставі необґрунтованих висновків акта перевірки № 71808/04-36-14-04/24612305 від 11.12.2018 року. Вказує, що висновки перевірки про завищення податкового кредиту на загальну суму 278072 грн. та заниження податку на додану вартість по операціям з придбання товару у контрагента ТОВ «Арвін плюс» , які ґрунтуються на нереальності правовідносин з контрагентом ТОВ «Арвін плюс» , є помилковими, оскільки, вони ґрунтуються на припущеннях, а не на достовірних даних. Позивач зазначає, що всі господарські операції, які вчинялися між позивачем та його контрагентом у період, що перевірявся, є реальними, підтверджуються первинними документами, на момент правовідносин ТОВ «Арвін плюс» мало необхідний обсяг правосуб'єктності та було зареєстровано як платник податку на додану вартість. Також, заперечує обізнаності щодо поведінки контрагента та будь-яку злагодженість дій, а чинним законодавством не передбачено обов'язок платника податку, а також, не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються контрагентом в його первинних документах. Щодо відсутності джерела законного ведення товарів в обіг та реального задекларованого виконання вказано, що правовідносини контрагентів з третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарській відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства жодним чином не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій. На підставі викладеного, позивач вважає, що відповідач не надав достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються висновки акту перевірки позивача з питання не підтвердження господарських відносин із контрагентом-постачальником, і не довів правомірності прийнятого ним податкового-повідомлення рішення.

Ухвалою суду від 30.01.2019 року відкрито провадження у даній адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 21.02.2019 року.

22.02.2019 року відповідачем надано до суду відзив, в якому просить у задоволенні позову відмовити та зазначив, що в ході проведення перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Арвін плюс» за період з 01.07.2018 р. по 31.07.2018 р. не підтверджено реальність господарських операцій по придбання товарів (труба ф325*30, гарячекатаний лист 75*75*6 та інша металопродукція) у підприємства ТОВ «Арвін плюс» . Вказує, що в ході проведення перевірки позивача було здійснено аналіз податкової інформації контрагента позивача ТОВ «Арвін плюс» та встановлено, що згідно з ЄРПН реєстрація та отримання податкових накладних ТОВ «Арвін Плюс» відбувається починаючи з лютого 2018 року. Товар, який було реалізовано на TOB «АКІМ» ТОВ «Арвін Плюс» було придбано у ТОВ «МІДІЄНТ КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 40840510). В липні 2018 року ТОВ «МІДІЄНТ КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 40840510) було придбано цукор, сонячна панель полікристалічна 270 W - сонячний модуль, мішки поліпропіленові. Таким чином, асортимент придбаних ТОВ «Арвін Плюс» товарів (робіт, послуг) не відповідає реалізованим. Аналізом баз даних ЄРПН за весь період діяльності ТОВ «МІДІЄНТ КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 40840510 ) не встановлено придбання товару Труба ф325х30, гарячекатаний лист 12x2000x6000мм, швелер №10, феромарганець ФМН-88, чавун переробний ПЛ1-ПЛ2, кутник 75x75x6 та інша металопродукція на адресу ТОВ «Арвін Плюс» в липні 2018року. Враховуючи викладене, не можливо встановити факт навантаження товару та його розвантаження, оскільки матеріали справи не містять документів та пояснень на підтвердження адресних даних зазначених в товарно-транспортних накладних. Таким чином, факт придбання товару, є непідтверджений.

04.03.2019 року позивачем надано відповідь на відзив, в якому позивачем зазначено, що предметом проведення перевірки було дотримання TOB «АКІМ» вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Арвін плюс» (код 39951813) за період з 01.07.2018 р. по 31.07.2018 р. У зв'язку з чим, ТОВ «АКІМ» було надано до перевірки відповідні первинні документи щодо господарських взаємовідносин ТОВ «Арвін плюс» та щодо використання товару придбаного у ТОВ «Арвін плюс» . Зазначене було детально описано у акті перевірки та контролюючим органом не зазначено про будь-які порушення при складенні первинних документів або порушення при розрахунку та відображенні показників податкової звітності. Згідно даним Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між ТОВ «Арвін Плюс» (код за ЄДРПОУ 39951813) та ТОВ «МІДІЄНТ КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 40840510), розбіжність відсутня. Акт перевірки не містить зазначення того, чи перевірились контролюючим органом інші шляхи придбання, зокрема, від платників податків, що не мають статусу платника ПДВ. Крім того, у акті перевірки не зазначено про проведення перевірок ТОВ «МІДІЄНТ КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 40840510) задля встановлення всіх можливих шляхів придбання товару реалізованого в подальшому ТОВ «Арвін Плюс» та ТОВ «АКІМ» .

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали, справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АКІМ» (код ЄДРПОУ 24612305) зареєстровано 14.02.2001 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області; здійснює діяльність за видом: будівництво житлових і нежитлових будівель.

Судом встановлено, що у період з 28.11.2018 року по 04.12.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на підставі наказу № 6711-п від 23.11.2018 року, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1, п.78.4 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «АКІМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Арвін плюс» за період з 01.07.2018 року по 31.07.2018 року.

За результатами перевірки 11.12.2018 року складено акт № 71808/04-36-14-04/24612305, у висновку якого зазначено про встановлення наступних порушень:

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, завищено податковий кредит на загальну суму 278072,00 грн., що призвело до:

- заниження податку на додану вартість за липень 2018 року в сумі 278072,00 грн.

На підставі акта № 71808/04-36-14-04/24612305 від 11.12.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2018 року № НОМЕР_1, яким ТОВ «АКІМ» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 417108,00 грн., у тому числі, за податковими зобов'язаннями - 278072 грн., за штрафними санкціями - 139036,00 грн.

Досліджуючи правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення та взаємовідносини ТОВ «АКІМ» із контрагентом-постачальником ТОВ «Арвін Плюс» , які мали вплив на формування податкового кредиту, та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також, відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - Податковий кодекс України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Розглядаючи заявлений спір, суд виходить із того, що підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 198 Податкового кодексу України, передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України ).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких, є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначалося, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована, згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Із наведеного вбачається, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету, відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ, є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон), бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також, зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до пункту 1.2 Наказу № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Згідно з пунктом 2.4 Наказу № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних, до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит, у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій, а також, не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

З цього приводу, також звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку, покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту. Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Отже, надаючи оцінку правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, судом підлягає дослідженню факт реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ «Арвін Плюс» .

Судом встановлено, що ТОВ «АКІМ» , як покупцем, було укладено з постачальником ТОВ «Арвін Плюс» (м. Знам'янка, Кіровоградська область) договір поставки № 1306/18м від 13.06.2018 року, предметом якого є постачання товару, асортимент, кількість та ціна якого, зазначені в додатках до договору.

Згідно пункту 2 договору, поставка здійснюється покупцем на умовах самовивезення. Право власності на поставлений товар переходить до покупця за видатковою накладною. Покупець не має права розпоряджатись товаром до моменту підписання сторонами податкової накладної.

До вказаного договору сторонами складено специфікацію № 1 від 13.06.2018 року, згідно якої, постачальник зобов'язується поставити товар (гарячекатаний лист в асортименті, лист г/к, кутники в асортименті, швелер в асортименті), на загальну суму 1668633,55 грн., (у тому числі ПДВ).

На підтвердження виконання умов договору з постачання товару позивачем надано: рахунок на оплату № АП0207/18 від 02.07.2018 р., видаткові накладні: № АП0207/18 від 02.07.2018 р., № АП0607/18 від 06.07.2018 р., № АП1107/18 від 11.07.2018 р., № АП1307/18 від 13.07.2018 р., № АП2007/18 від 20.07.2018 р., № АП2007/18-1 від 20.07.2018 р.; податкові накладні: № 702002 від 02.07.2018 року, № 706002 від 06.07.2018 року, № 711001 від 11.07.2018 року, № 713001 від 13.07.2018 року, № 720001 від 20.07.2018 року, № 720002 від 20.07.2018 року.

Судом встановлено, що транспортування вказаного товару здійснювалось ТОВ «АКІМ» автомобілями: Рено АЕ 8839 НО, Рено АЕ 7829 НК, що підтверджено товарно-транспортними накладними № тар0702 від 02.07.2018 р., № тар0702 від 06.07.2018 р., № тар0711 від 11.07.2018 р., № тар0713 від 13.07.2018 р., № тар0720/2 від 20.07.2018 р.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САТ 583694, вантажний автомобіль Renault premium (Рено) держ. номер НОМЕР_2 належить ТОВ «АКІМ» ; згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХТ 166579, вантажний автомобіль Renault premium 440.19 (Рено) держ. номер НОМЕР_3 належить ТОВ «АКІМ» .

Також, ТОВ «АКІМ» надано до суду платіжні доручення про перерахунок коштів на адресу ТОВ «Арвін Плюс» № 1476 від 24.07.2018 р., № 1488 від 25.11.2016 р., № 1512 від 31.07.2018 р., № 1579 від 07.08.2018 р., № 1589 від 08.08.2018 р.

Позивачем у поданому позові вказано, що товар (гарячекатаний лист в асортименті, лист г/к, кутники в асортименті, швелер в асортименті) в подальшому було використано в межах господарської діяльності - будівництво житлових і нежитлових будівель - в рамках договору підряду № 1912/17 від 19.12.2017 року, укладеного із замовником ТОВ «Агрохімпродукт» , предметом якого, є виконання робіт з виготовлення та монтажу металевих конструкцій РВС-1000 куб.м. для зберігання КАС та аміачної води за адресою: Харківська обл., Сахновщинський район, смт. Сахновщина, вул. Заозерна, буд. 3; в рамках договору підряду № 021351 від 06.04.2018 року, укладеного із замовником ТОВ «ОлсідзБлек Сі» , предметом якого, є виконання робіт по виготовленню та монтажу резервуарів РВС-4900 куб. м. - 7 (сім) одиниць, доставку, їх зовнішнього та внутрішнього антикорозійного захисту на об'єкті будівництва замовника: «Нове будівництво резервуарного парку рослинних олій за адресою: 2-й кілометр автодороги на Морський торгівельний порт «Южний» , територія Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області.

Наведені документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, а тому, є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період.

В матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо отримання та оплати товару та послуг.

Відповідно до частини першої та другої ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» , якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства, контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа, був платником податку на додану вартість, що відповідачем не спростовано.

Податкові накладні, виписані контрагентом ТОВ «Арвін Плюс» на адресу ТОВ «АКІМ» , надавалися позивачем при проведенні перевірки, відображені в акті перевірки та містять усі передбачені законом реквізити, тобто, відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України, що є підставою для віднесення ТОВ «АКІМ» сум ПДВ, сплачених у складі вартості товарів, отриманих від вищевказаного контрагента-постачальника, до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, а також, формування валових витрат позивача за господарськими відносинами з наведеним контрагентом.

Слід вказати, що видами господарської діяльності ТОВ «АКІМ» є, зокрема: будівництво інших споруд; інші спеціалізовані будівельні роботи підготовчі роботи на будівельному майданчику; будівництво житлових і нежитлових будівель (основний), що, в свою чергу, пояснює необхідність використання металевих конструкцій, які були придбані в рамках вище наведеного договору поставки.

Також, судом досліджено: дозвіл ТОВ «АКІМ» № 1526.16.12, виданий Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області, на виконання робіт, зокрема, зведення, монтаж і демонтаж будинків, споруд, зміцнення їх аварійних частин, з терміном дії з 25.11.2016 р. до 24.11.2021 р.; довіз серія АЕ № 525978, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на ведення господарської діяльності «будівельні та монтажні роботи» .

Отже, суд вказує на доведеність використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності придбаного у вище наведених контрагентів товару (металоконструкцій) та послуг, оскільки, придбаний товар використаний позивачем з метою отримання прибутку та в межах господарської діяльності.

Суд зазначає, що відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року № К/9901/873/18.

Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки, залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 30.01.2018 року у справі № 2а/1770/3360/12, від 19.06.2018 року у справі № 826/7704/16.

Наявність або відсутність окремих документів, а також, недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Зазначені правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18) та від 17 квітня 2018 року у справі № 820/475/17 (адміністративне провадження №К/9901/4907/17).

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження № К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі № 826/13582/13-а (адміністративне провадження № К/9901/19905/18).

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним, оскільки, така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Така податкова інформація вказує тільки на можливе ухилення від сплати податків контрагентами-постачальниками ТОВ «АКІМ» .

Тому, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит (зменшення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток), можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Невиконання обов'язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі може позбавляти цей документ статусу первинного або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

При цьому, відсутність об'єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів, (зокрема, підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку.

У цьому випадку, дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентами, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів, (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних, тощо).

Отже, обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов'язків, підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

В свою чергу, порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені.

Варто врахувати, що згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом. Правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом, як фіктивні (стаття 234 ЦК України).

Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судом встановлено рух активів (товару), встановлено зв'язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, при вирішенні спорів з податковими органами можуть бути застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Так, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії» суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» . Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом» , є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом» , якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що документи, які були надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак, в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача з наведеним контрагентом-постачальником, а також, право на формування податкового кредиту, відтак, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо порушення п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, завищено податковий кредит всього у сумі 278072,00 грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення від 28.12.2018 року № НОМЕР_1, яким ТОВ «АКІМ» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 417108,00 грн., є таким, що прийнято контролюючим органом протиправно, у зв'язку з чим, підлягає скасуванню.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АКІМ» , підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 6256,62 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 154 від 23.01.2019 року.

З огляду на задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 6256,62 грн., підлягає стягненню з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю АКІМ до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2018 року № НОМЕР_1.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АКІМ (АДРЕСА_1, 49000; код ЄДРПОУ 24612305) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49000; код ЄДРПОУ 39394856) судові витрати в розмірі 6256,62 грн. (шість тисяч двісті п'ятдесят шість гривень 62 копійки).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 29 березня 2019 року.

Суддя І.О. Лозицька