Постанова

від 19.03.2019 по справі 1640/2526/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Чеснокова А.О.

19 березня 2019 р.Справа № 1640/2526/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.,

суддів - Бенедик А.П. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю АЛЕКТРО до ОСОБА_1 управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В с т а н о в и л а:

19.07.2018 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю АЛЕКТРО (подалі - ТОВ АЛЕКТРО , підприємство) звернувся до суду з позовом, яким просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача ОСОБА_1 управління ДФС у Полтавській області (подалі - ГУ ДФС у Полтавській області, контролюючий орган) від 10.07.2018 року № НОМЕР_1 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2016 року на суму 65257,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на безпідставність висновків контролюючого органу про порушення ТОВ АЛЕКТРО вимог ПК України шляхом штучного формування податкового кредиту за безтоварними господарськими операціями з окремим контрагентом. Зазначає, що його право на податковий кредит підтверджено належним чином складеними податковими накладними та первинним документами бухгалтерського обліку, що надавались відповідачу в ході проведення перевірки та копії яких залучені до матеріалів справи.

Заперечуючи проти позову відповідач ГУ ДФС у Полтавській області посилається на обставини, встановлені позаплановою виїзною документальною перевіркою позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами за періоди з 01.05.2016 року по 31.01.2017 року, що відображені в акті перевірки від 27.06.2018 року № 770/16-31-14-05-09/39284778, та просить відмовити ТОВ АЛЕКТРО у задоволенні позову.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2018 року (рішення у повному обсязі складено 25.09.2018 року) адміністративний позов ТОВ АЛЕКТРО задоволений у повному обсязі.

Так, судовим рішенням визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 10.07.2018 року № НОМЕР_1.

Судом проведений розподіл судових витрат, а саме: стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Полтавській області на користь ТОВ АЛЕКТРО судові витрати у розмірі 1762,00 грн.

Висновок суду вмотивований тим, що надані позивачем податкові накладні, виписані ТОВ АРЛЕКС на виконання умов правочину, належним чином підтверджують факт придбання позивачем послуг, та є достатньою підставою для віднесення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту позивача.

На момент складення податкових накладних контрагент позивача мав статус платника податку на додану вартість та був зареєстрований як юридична особа у встановленому законодавством порядку.

В ході перевірки відповідачем не встановлено фактів вчинення ТОВ АЛЕКТРО навмисних кримінально караних дій з метою штучного формування даних податкового обліку задля отримання податкових вигод, а наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

В апеляційній скарзі контролюючий орган, посилаючись на прийняття судового рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2018 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ АЛЕКТРО у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник посилається на відсутність реального характеру господарських операцій між ТОВ АЛЕКТРО та ТОВ АРЛЕКС у грудні 2016 року за договором про надання послуг від 01.12.2016 року № 161201/1 щодо надання послуг з автоматизації виробництва, обслуговування (вагового, КВПіА, та ін.), інжинірингових, консультативних та інших послуг, та, як наслідок, безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2016 року суми ПДВ у розмірі 65256,67 грн. на підставі отриманих у ТОВ АРЛЕКС податкових накладних.

Стверджує, що на виконання умов укладеного договору ТОВ АРЛЕКС на адресу ТОВ АЛЕКТРО виписано податкові накладні та складено акти надання послуг за грудень 2016 року, в яких не конкретизовано зміст наданих послуг (відсутні дані щодо найменування об'єкту, відносно якого проводилась розробка системи візуалізації, не конкретизовано вид та кількість логічних контролерів, що програмувались).

Крім того, відповідач посилається на отримані результати опрацювання зібраної податкової інформації від Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області щодо ТОВ АРЛЕКС за звітний період декларування ПДВ грудень 2016 року від 04.04.2017 року № 10/13-03-12-01/40882413, згідно якої встановлено відсутність підприємства за податковою адресою, відсутня інформація про складські приміщення, транспортні засоби та відповідне обладнання (власне або орендоване), кількість працюючих на підприємстві 6 осіб. Податкова звітність була подана лише за листопад-грудень 2016 року до Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Також апелянт вказує, що на запит податкового органу до проведення перевірки № 7091/10/16-31-14-05-18 від 15.05.2017 року щодо відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій по отриманню послуг з розробки системи візуалізації на базі SCADA, програмування логічного контролера від ТОВ АРЛЕКС (витратні рахунки) та на усний запит в ході перевірки підприємство відмовилось надати інформацію.

Під час проведення перевірки підприємству вручено запит № 1 від 19.06.2018 року з проханням надання документів, що належать до предмета перевірки, а саме: щодо використання (власна діяльність/реалізація) послуг з розробки системи візуалізації на базі SCADA інших документів, які безпосередньо пов'язані із здійсненням фінансового-господарських операцій із вказаними контрагентами, в т.ч. ТОВ АРЛЕКС .

Підприємством надано відповідь від 20.06.2018 року № 180620/2 та наступні документи: - відображення в бухгалтерському обліку операцій по договору про відступлення права вимоги від 30.05.2016 року; договір оренди автомобіля; сертифікати на товар. Разом з тим, у зазначеній відповіді ТОВ АЛЕКТРО не конкретизовано підприємства-замовники послуг з розробки системи візуалізації на базі SCADA.

З посиланням на п. 198.1 п. 198 ПК України, відповідач зазначає, що первинні документи, які не відображають реального руху активів між учасниками господарської діяльності, є недостовірними.

З підстав викладених вище відповідач вважає, що виписані на адресу ТОВ АЛЕКТРО акти надання послуг № 122602 від 26.12.2016 року, № 122601 від 26.12.2016 року, податкові накладні не відповідають фактичному руху (його відсутності в дійсності) активів, а тому не можуть враховуватися в даних податкового обліку.

Отже, згідно проведеного аналізу встановлено факти які свідчать про те, що ТОВ АЛЕКТРО по взаємовідносинах з ТОВ АРЛЕКС здійснювало операції з придбання послуг, які в дійсності не придбавалися, а лише полягали в документальному їх оформленні (в тому числі шляхом складання податкових накладних), з метою заниження сплати податку на додану вартість до державне бюджету, а саме:

- по ланцюгу постачання від ТОВ АРЛЕКС здійснюється реалізація послуги невідомого походження, введеної ним в обіг завдяки оформленню недостовірних документів;

- проведеною оцінкою складання первинних документів встановлено неправомірність їх складання та відображення даних в регістрах бухгалтерського обліку та звітності;

- нереальність первинного постачання (продажу) ТОВ АРЛЕКС та його постачальниками по ланцюгу постачання доказує нереальність одержання (купівлі) ТОВ АЛЕКТРО саме цієї ідентифікованої послуги.

Таким чином, в ході перевірки, з урахуванням зазначеної податкової інформації щодо контрагента-постачальника ТОВ АРЛЕКС , яке здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з метою штучного формування податкового кредиту, аналізу даних баз ІС Податковий блок , ЄРПН, встановлено нереальність господарських операцій та неможливість їх здійснення з ідентифікованими товарами, послугами у зв'язку із відсутністю факту його законного введення в обіг (джерела походження) або реального задекларованого виробництва, виконання та не можливості виконання, а саме: операції з придбання послуг по виконанню робіт у ТОВ АРЛЕКС , оформлених податковими накладними: від 26.12.2016 року № 257 на суму 202186,00 грн. у т.ч. ПДВ 33697,67 грн.; від 26.12.2016 року № 256 на суму 189354,00 грн. у т.ч. ПДВ 31559,00грн.

Відповідач стверджує, що судом першої інстанції під час винесення рішення не враховано, що в ході проведеної перевірки оцінена діяльність контрагента ТОВ АРЛЕКС та встановлено нереальність господарської операції щодо неможливості надання послуг з програмування логічного контролера, послуг системи візуалізації на базі SCADA: у зв'язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг.

Вважає, що укладений між ТОВ АЛЕКТРО та ТОВ АРЛЕКС договір про надання послуг від 01.12.2016 року № 161201/1 не опосередковувався реальним виконанням операції, яка становила його предмет.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

За приписами статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ГУ ДФС у Полтавській області задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

У відповідності до приписів п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 ПК України.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2. цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 ПК України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

У відповідності до вимог пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Судом установлено, що ГУ ДФС у Полтавській області у період з 15.06.2018 року по 21.06.2018 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ АЛЕКТРО з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ МЕГАПРОМ-ПЛЮС (код ЄДРПОУ 40373174) за травень 2016 року, з ТОВ ФІНАНСГРУП (код ЄДРПОУ 40819912) за жовтень 2016 року, з ТОВ УКРЗАГОТПРОД (код ЄДРПОУ 40531583) за серпень 2016 року, з ТОВ АРЛЕКС (код ЄДРПОУ 40882413) за грудень 2016 року, з ТОВ СКАЙТРЕЙДІНГ (код ЄДРПОУ 40925692) за січень 2017 року.

Результати перевірки оформлені актом від 27.06.2018 року № 770/16-31-14-05-09/39284778, у якому вказано на порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, наслідком чого визначено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в охопленому перевіркою періоді на загальну суму 65256,67 грн., в тому числі за грудень 65256,67 грн. /а.с. 74-77/.

В основу спірного рішення контролюючим органом покладено відомості акта перевірки про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок господарських операцій з ТОВ АРЛЕКС (код ЄДРПОУ 40882413) у грудні 2016 року, зокрема, з тих підстав, що за змістом наданої Залізничною ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області податкової інформації від 04.04.2017 року № 10/13-03-12-01/40882413, ТОВ АРЛЕКС відсутнє за місцезнаходженням. Аналіз податкової інформації про підприємство свідчить про відсутність в останнього необхідних виробничих потужностей, матеріально-технічних та трудових ресурсів.

Щодо правовідносин з іншими суб'єктами господарювання, які складали предмет перевірки, контролюючим органом порушень не встановлено.

На підставі акта перевірки відповідачем сформовано податкове повідомлення-рішення від 10.07.2018 року № НОМЕР_1 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2016 року на 65257,00 грн. /а.с. 10/;

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог TOB АЛЕКТРО , колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (подалі - Закон № 996-XIV) визначено, що під економічною вигодою розуміється потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. При цьому під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV, для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Крім того, приписами ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (подалі - Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 Положення № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Наведені норми свідчать про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не відбувалось, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому, відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ АРЛЕКС (Виконавець) 01.12.2016 року укладено договір про надання послуг № 161201/1, згідно умов якого, виконавець за завданням замовника надає послуги з автоматизації виробництва, обслуговування обладнання (вагового), КВПіА, іншого), інжинірингові, консультативні та інші послуги в обсязі та на умовах визначених цим Договором /а.с. 53-55/.

На виконання умов означеного договору ТОВ АРЛЕКС у грудні 2016 року надало позивачу послуги:

- з програмування логічного контролера. Платіжним дорученням від 26.12.2016 року № 874 підтверджено факт оплати ТОВ АЛЕКТРО послуг виконавця /а.с. 59/. Зі змісту наявного в матеріалах справи акта про надання послуг від 26.12.2016 року № 122601 /а.с. 56/ вбачається, що вартість наданих позивачу послуг склала 189354,00 грн., замовник не має претензій до виконавця щодо якості та своєчасності обумовлених послуг;

- з розробки системи візуалізації на базі SCADA. Платіжними дорученнями від 26.12.2016 року № 875 /а.с. 60/ та від 06.02.2017 року № 923 /а.с. 58/ підтверджено факт оплати ТОВ АЛЕКТРО послуг виконавця. Зі змісту наявного в матеріалах справи акта про надання послуг від 26.12.2016 року № 122602 /а.с. 57/ вбачається, що вартість наданих позивачу послуг склала 202186,00 грн., замовник не має претензій до виконавця щодо якості та своєчасності обумовлених послуг.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У відповідності до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження факту придбання послуг за вказаним договором позивач надав копії податкових накладних від 26.12.2016 року № 256 та № 257 /а.с. 214-215/.

Дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи, колегія суддів установила, що вони відповідають вимогам до їх оформлення в розумінні Закону № 996-XIV та Положення № 88, мають всі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону № 996-XIV, ст. 44 ПК України, п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, відтак, вони підтверджують реальність вчинених позивачем господарських операцій.

Відповідачем не спростована за правилами ч. 2 ст. 77 КАС України у ході розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції і та обставина, що господарські операції позивача за перевіряємий період знайшли своє відображення у господарській діяльності підприємства.

Колегія суддів зауважує про відсутність обставин та доказів на їх підтвердження, які б доводили відсутність у ТОВ АЛЕКТРО об'єктивної потреби на укладання цих правочинів, неспівпадання предмету правочину з напрямом господарської діяльності позивача.

Таким чином, про реальність вчинення платником податків господарських операцій та, як наслідок, правомірність формування останнім податкового кредиту з ПДВ, свідчать наявність руху активів у процесі здійснення господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Колегія суддів зазначає, що стверджуючи про відсутність у контрагента позивача необхідних виробничих потужностей та трудових ресурсів для ведення господарської діяльності контролюючий орган не спростував того, що залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні засоби можуть перебувати в постачальника/субпідрядника на праві оренди чи лізингу.

Стосовно доводів контролюючого органу про обрив ланцюга постачання товарів до контрагентів позивача, колегія суддів зауважує, що відповідні відомості самі по собі не є достатнім та належним доказом для твердження про безтоварність спірних господарських операції. При цьому суд виходить з того, що під час надання правової оцінки правомірності формування платником податку даних податкового обліку у зв'язку з придбанням товарів/послуг мають враховуватись відомості про безпосереднє здійснення господарської операції між постачальником та покупцем.

Право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, сум ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару /послуги.

Податковий кодекс України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків - покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Невиконання податкових обов'язків контрагентом платника податків не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні.

Колегія суддів зазначає, що наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Суд апеляційної інстанції на підставі приписів ч. 2 ст. 6 КАС України враховує те, що Європейський суд з прав людини у п. 110 рішення від 23.07.2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції вказав на те, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Інші доводи учасників справи на висновки колегії суддів не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року, - без змін.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4 Постанова у повному обсязі складена і підписана 29 березня 2019 року.