Постанова

від 28.03.2019 по справі 1440/2100/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2019 р.м.ОдесаСправа № 1440/2100/18 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року по справі за позовом Приватного малого підприємства Дао до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале підприємство Дао (надалі - Підприємство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (надалі - Департамент або відповідач) ОСОБА_2, індексний номер рішення: 39236798 від 17.01.2018, про скасування речового права Підприємства на постійне користування земельною ділянкою площею 0,6600 га, по вул. Східній, 114, у м. Миколаєві, кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:14:020:0027.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство вказало на невідповідність зазначеного рішення вимогам затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки жодне судове рішення не містить висновків щодо скасування державного акту на право постійного земельною ділянкою позивача.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року - позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано прийняте 17.01.2018 р. державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради ОСОБА_2 рішення з індексним номером 39236798 про скасування речового права (права постійного користування Приватного малого підприємства ДАО земельною ділянкою площею 0,66 га з кадастровим номером 4810137200:14:020:0027, адреса земельної ділянки: Миколаївська обл. м. Миколаїв, вулиця Східна (Тернівка), земельна ділянка 114), державну реєстрацію якого було проведено 09.10.2017 (номер запису про речове право 22814530).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1, яка не є учасником справи, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення суду від 03 грудня 2018 року - скасувати та закрити провадження у справі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом було поновлено інше речове право первинного власника належного їй нерухомого майна на усю земельну ділянку, незважаючи на те, що все належне ПМП ДАО майно, розташоване на цій земе5льній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.1992 року, було реалізовано ним на користь інших осіб ще 20 років тому, а потім, за декількома цивільно-правовими угодами перейшло до неї, ОСОБА_1 Суд першої інстанції не залучив її до участі у справі та вирішив її права та інтереси на користь іншої особи, що відповідно до вимог ч.3 ст. 317 КАС України є підставою для скасування даного рішення. Крім того, вказане судове рішення порушує права та інтереси інших співвласників спірного нерухомого майна, які відповідно до судових рішень, долучених до матеріалів справи, були визнані співкористувачами спірної земельної ділянки, однак до участі у даній справі, вони також не залучалися. Суд проігнорував встановлені цими судовими рішеннями юридичні факти.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (надалі - Інформація, арк. спр. 21-23), 13.10.2017 державний реєстратор Департаменту ОСОБА_2 прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37560938, номер запису про інше речове право: 22814530, дата державної реєстрації: 09.10.2017.

Згідно з цим рішенням, було зареєстровано право постійного користування Підприємства земельною ділянкою площею 0,66 га, кадастровий номер: 4810137200:14:020:0027, дата державної реєстрації земельної ділянки - 02.10.2014, власник - Миколаївська міська рада, цільове призначення - для ведення підсобного сільського господарства, адреса: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вулиця Східна (Тернівка), земельна ділянка 114.

Рішенням від 17.01.2018 (індексний номер рішення: 39236798) державний реєстратор Департаменту ОСОБА_2 прийняла рішення про скасування державної реєстрації зареєстрованого у жовтні 2017 року речового права Підприємства.

Як вбачається з Державного Акту на право постійного користування землею від 27.08.1992 року , він був виданий на підставі Рішення Коларівської сільської ради від 27.08.1992 року Малому підприємству ДАО (скорочена назва МП ДАО ).

Як вбачається з матеріалів справи, ПМП ДАО збудувало на даній ділянці цілий майновий комплекс і стало первісним власником цього майна, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 11.08.1999р.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу за №31 від 29.12.1999р. ПМП ДАО продало зазначений майновий комплекс іншій особі, - ФГ Аріадна . З цього часу право власності ПМП ДАО на нерухоме майно, отже й право користування земельною ділянкою припинилося за Законом і перейшло до покупця - ФГ Аріадна , а в подальшому, за декількома цивільно-правовими угодами, це право перейшло до ОСОБА_1, а також до малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 (змінила прізвище на Щербіну).

Послідовність переходу зазначених вище прав від ПМП ДАО до нових співвласників нерухомого об'єкту, детально виписана в набувших чинності постанові Миколаївського Окружного адміністративного суду від 29.12.2015р. (справа № 814/1077/15), а також в рішенні Центрального районного суду м. Миколаєва (справа № 490/7801/14-ц).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, спір між сторонами виник з приводу рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (надалі - Департамент або відповідач) ОСОБА_2, індексний номер рішення: 39236798 від 17.01.2018, про скасування речового права Підприємства на постійне користування земельною ділянкою площею 0,6600 га, по вул. Східній, 114, у м. Миколаєві, кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:14:020:0027.

Позивач, не погоджуючись з рішенням державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 17.01.2018р., звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що предметом розгляду у цих справах не була (і не могла бути, виходячи з їх дат) правомірність проведеної у жовтні 2017 року державної реєстрації права постійного користування Підприємства згаданою вище земельною ділянкою. Відповідач не довів того, що він в порядку, встановленому статтею 31 1 Закону № 1952 від 01.07.2004 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , отримав судове рішення про припинення права позивача на земельну ділянку (про скасування державної реєстрації права). За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність у державного реєстратора законних підстав для прийняття 17.01.2018 р. рішення, індексний номер 39236798.

Розглядаючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що спір у цій справі є публічно - правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію викладену Європейським судом з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року, в якій Судом зазначено, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У свою чергу, пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна із сторін здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна із сторін є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Так, приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Тобто, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З аналізу вищенаведених норм права можна дійти висновку, що справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є також держава Україна, ОСОБА_5 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

У порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України ).

Отже, загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим при визначенні юрисдикційності спору суд повинен враховувати зміст (суть) спірних правовідносин. При вирішенні питання щодо компетенції суду слід врахувати критерій суб'єктного складу спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, із яких виник спір, і кінцеву мету пред'явлення позову.

В даному випадку, спір між сторонами виник виключно з підстав користування спірною земельною ділянкою між позивачем та новими співвласниками нерухомого майна на підставі цивільно - правових угод, тобто є приватно - правовим, а позовні вимоги про визнання дії відповідача протиправними та скасування рішення про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень, є похідними від вимог у приватно - правовому спорі, та повинні бути заявлені разом з ними.

Оскільки позовні вимоги стосуються захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, що виникають із цивільних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що зазначений спір носить цивільно-правовий характер (приватноправовий). Втім, ознаки публічно-правового спору відсутні, а тому даний спір не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 826/3202/16.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України , є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Приписи п. 1 частини 1 статті 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу , суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг, скасування постанови суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238 , 239, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року по справі за позовом Приватного малого підприємства Дао до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про скасування рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою провадження у справі закрити.

Роз'яснити Приватному малому підприємству Дао , що дана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 28.03.2019р.

Головуючий суддя ОСОБА_7 Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9