Постанова

від 28.03.2019 по справі 0940/1773/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/1809/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Багрія В. М., Старунського Д. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 0940/1773/18 (рішення ухвалене у м. Івано-Франківську судом у складі головуючого судді Шумея М. В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Івано-Франківській області (далі - Коломийська ОДПІ), в якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 22 листопада 2016 року до 30 серпня 2018 року.

Позов обґрунтовувала посиланням на те, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року у справі № 809/2537/15 було визнано протиправним та скасовано наказ про її звільнення з роботи та поновлено її на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Державної податкової інспекції в Косівському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ в Косівському районі) з 02 червня 2015 року. Постанову в частині поновлення на посаді суд допустив до негайного виконання. Зазначене судове рішення в цій частині фактично було виконане лише 30 серпня 2018 року, в зв'язку з чим відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України Коломийська ОДПІ як правонаступник ДПІ в Косівському районі зобов'язана виплатити їй середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 22 листопада 2016 року до 30 серпня 2018 року. Вона зверталась до відповідача з відповідною заявою, однак листом від 12 вересня 2018 року їй було відмовлено у здійсненні такої виплати. Дану відмову вважає протиправною, оскільки такий обов'язок відповідача прямо встановлений наведеною вище нормою законодавства, якою не передбачено жодних додаткових умов для цього.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Коломийської ОДПІ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2016 року до дня поновлення на роботі 30 серпня 2018 року. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць суд допустив до негайного виконання.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що всупереч вимогам статей 2, 9, 73-76, 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд не досліджував будь-яких доказів щодо розміру середнього заробітку позивача і не визначив конкретного розміру такого заробітку, який слід стягнути на користь позивача, що унеможливлює виконання рішення. В порушення частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України суд не врахував, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року зобов'язано відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 26202,88 грн., який позивачу було виплачено в повному обсязі, і судом не покладено на відповідача зобов'язань щодо здійснення на користь позивача будь-яких інших виплат. Отже, ОСОБА_1 реалізувала своє право на отримання коштів за час вимушеного прогулу. Також суд порушив вимоги статті 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішується лише одночасно з вирішенням питання про поновлення на роботі. Крім того, позивач з дня прийняття судом рішення про її поновлення на роботі не вчиняла жодних дій щодо виконання цього рішення, зокрема, не подавала виконавчого листа на його примусове виконання, а наказ про її поновлення на посаді був винесений після розгляду даної справи Верховним Судом.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, суд вважає можливим відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції слід змінити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом ДПІ в Косівському районі від 02 червня 2015 року № 25-о ОСОБА_1 було звільнено з посади старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ в Косівському районі у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року у справі № 809/2537/15 було частково задоволено позов ОСОБА_1: визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ в Косівському районі від 02 червня 2015 року № 25-о Про звільнення ОСОБА_1 М. ; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ в Косівському районі з 02 червня 2015 року; стягнуто з Коломийської ОДПІ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26202,88 грн. з вирахуванням податків та обов'язкових платежів; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 2246,01 грн. суд допустив до негайного виконання.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року було задоволено апеляційну скаргу ДПІ в Косівському районі, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року - скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року було задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року скасовано, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року - залишено в силі.

Наказом Коломийської ОДПІ, яка є правонаступником ДПІ в Косівському районі, від 30 серпня 2018 року № 15-0, прийнятим на виконання зазначеної вище постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 02 червня 2015 року.

Цього ж дня позивач звернулась до Коломийської ОДПІ із заявою про виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 21 листопада 2016 року до дня фактичного поновлення на роботі - 30 серпня 2018 року.

Листом від 12 вересня 2018 року № 290/л/09-07-05-31 відповідач повідомив позивача про відмову у здійсненні такої виплати, посилаючись на відсутність правових підстав для цього, оскільки їй була здійснена виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу в повному обсязі.

Не погодившись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі виконана лише 30 серпня 2018 року, отже, відповідач не виконував вказане судове рішення, тобто допустив протиправну бездіяльність, що згідно з статтею статті 236 Кодексу законів про працю України є підставою для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. При цьому, на думку суду, та обставина, що позивач не вчиняла жодних дій, спрямованих на примусове виконання зазначеної постанови, не звільняє відповідача від обов'язку виплатити їй середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Суд вважає правильними такі висновки суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частин першої, третьої статті 5 Закону України Про державну службу правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Отже, оскільки Законом України Про державну службу не врегульовано питання відповідальності роботодавця за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника і цей Закон прямо передбачає застосування до державних службовців законодавства про працю в частині, не врегульованій спеціальним законодавством, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування статті 236 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

Пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній станом на 21 листопада 2016 року) було встановлено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно з частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (в цій же редакції) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Аналогічні норми передбачені пунктом 3 частини першої статті 370 та частиною другою статті 372 чинної редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Проаналізувавши зміст наведених норм, суд приходить до висновку, що рішення, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині, відповідач зобов'язаний виконати незалежно від пред'явлення його позивачем до примусового виконання.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Суд зазначає, що добровільне виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі - це його законодавчо встановлений обов'язок, який не ставиться в залежність від дій особи, яку поновлено на роботі, зокрема, подання нею заяви про поновлення на посаді чи виконавчого листа для примусового виконання рішення суду.

Також суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 815/2959/17 (провадження № К/9901/33849/18).

Враховуючи наведене вище, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 з дня прийняття судом рішення про її поновлення на роботі не вчиняла жодних дій щодо виконання цього рішення.

Як зазначено вище, Коломийська ОДПІ виконала постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді шляхом видання відповідного наказу лише 30 серпня 2018 року, незважаючи на те, що зазначена постанова в цій частині була допущена судом до негайного виконання.

Отже, у спірному випадку мала місце затримка виконання відповідачем як роботодавцем рішення суду про поновлення позивача на роботі, в зв'язку з чим вона має право відповідно до статті 236 КЗпП України на отримання середнього заробітку за час затримки виконання зазначеного рішення суду. А виплата позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу не звільняє відповідача від обов'язку із виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Доводи відповідача про те, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року його зобов'язано виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 26202,88 грн., який позивачу було виплачено в повному обсязі, і судом не покладено на нього зобов'язань щодо здійснення на користь позивача будь-яких інших виплат, а також, що згідно зі статтею 235 Кодексу законів про працю України питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішується лише одночасно з вирішенням питання про поновлення на роботі, суд вважає безпідставними, зважаючи на наступне.

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Як зазначено вище, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року стягнуто з Коломийської ОДПІ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26202,88 грн. з вирахуванням податків та обов'язкових платежів за період з дня звільнення позивача з роботи - 02 червня 2015 року до дня прийняття цієї постанови.

Водночас, в адміністративній справі, що розглядається, ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України за період з 22 листопада 2016 року до 30 серпня 2018 року, тобто за період з дня ухвалення судом рішення про її поновлення на роботі до дня фактичного виконання цього рішення.

Здійснивши порівняльний аналіз статей 235 і 236 Кодексу законів про працю України, суд зазначає, що передбачені ними виплати, які стягуються на користь незаконно звільненого працівника, є різними за своєю правовою природою, а саме: передбачений статтею 235 середній заробіток є компенсаційною виплатою, яка стягується на користь працівника за період, коли він не працював в зв'язку із незаконним звільненням, за період з дня звільнення з роботи до прийняття судом рішення про поновлення на роботі; передбачений статтею 236 середній заробіток є санкцією, яка застосовується до роботодавця за несвоєчасне виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року у справі № 809/2537/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі виконана Коломийською ОДПІ лише 30 серпня 2018 року, то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

При цьому, суд зазначає, що суд першої інстанції, правильно керуючись статтею 236 Кодексу законів про працю України, помилково вказав в резолютивній частині, що виплата, яка підлягає стягненню на користь позивача, є середнім заробітком за час вимушеного прогулу, хоча даною статтею передбачено виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Разом з тим, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що всупереч вимогам статей 2, 9, 73-76, 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд не досліджував будь-який доказів щодо розміру середнього заробітку позивача і не визначив конкретного розміру такого заробітку, який слід стягнути на користь позивача.

Відповідно до підпункту з пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок застосовується у випадках, зокрема, обчислення вимушеного прогулу.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках (в тому числі і у випадку вимушеного прогулу) збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом встановлено, що періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1, пов'язаним з невиконанням рішення суду про її поновлення на роботі, є період з 22 листопада 2016 року (день ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі, яке допущене до негайного виконання) до 30 серпня 2018 року (день виконання відповідачем зазначеного рішення).

Загальні кількість робочих днів у вказаному періоді згідно з додатками до листів Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік , від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік та від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103-17/214 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік становила 443 робочих дні (в період з 22 листопада 2016 року до 31 грудня 2016 року - 29, у 2017 році - 249, в період з 01 січня 2018 року до 30 серпня 2018 року - 165).

На виконання вимог ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2019 року Коломийська ОДПІ надала копію довідки від 19 вересня 2016 року № 3939/10/09-07-05-24/182, згідно з якою середня заробітна плата ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням з посади, тобто за квітень і травень 2015 року, обчислена відповідно до Порядку № 100, становила: середньомісячна - 2246,01 грн., середньоденна - 115,18 грн.

Таким чином, оскільки з дня ухвалення судом рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 до дня її фактичного поновлення минуло 443 робочих дні, а її середньоденна заробітна плата за останні два фактично відпрацьовані місяці перед звільненням становила 115,18 грн., сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Коломийська ОДПІ на користь позивача становить 51024,74 грн. (115,18 грн. х 443 робочих дні).

Також суд зазначає, що суд першої інстанції рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць допустив до негайного виконання.

Такий висновок суд вважає помилковим, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, відповідно до змісту наведеної норми негайно в частині стягнення суми за один місяць виконуються лише рішення суду про присудження (стягнення) на користь позивача заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби.

Водночас, передбачений статтею 236 Кодексу законів про працю України середній заробіток не є заробітною платою чи іншим аналогічним платежем, а є санкцією, яка застосовується до роботодавця за несвоєчасне виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, про що зазначено вище, а тому даний середній заробіток не є виплатою, рішення про стягнення якої виконується негайно.

Підсумовуючи наведене вище, суд зазначає, що суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті, а саме стягнув з Коломийської ОДПІ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 22 листопада 2016 року до 30 серпня 2018 року, однак помилково вказав в резолютивній частині, що виплата, яка підлягає стягненню на користь позивача, є середнім заробітком за час вимушеного прогулу, не обчислив і не вказав конкретної суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню, та допустив до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Відповідно до частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Наведене вище, на думку суду, відповідно до положень частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для зміни оскарженого рішення суду першої інстанції шляхом викладення в новій редакції другого абзацу резолютивної частини рішення із зазначенням правильного виду виплати (середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі) та конкретної суми (51024,74 грн.) виплати, яка підлягає стягненню на користь позивача, та виключення третього абзацу резолютивної частини рішення.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для зміни оскарженого рішення.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 0940/1773/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про стягнення середнього заробітку - змінити.

Другий абзац резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: Стягнути з Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 22 листопада 2016 року до 30 серпня 2018 року в сумі 51024 (п'ятдесят одна тисяча двадцять чотири) гривні 74 копійки. .

Третій абзац резолютивної частини рішення виключити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4