Рішення

від 29.03.2019 по справі 826/8348/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 березня 2019 року № 826/8348/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Юридична колегія Алєксєєв, Боярчуков та Партнери доГоловного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення представники сторінпозивача - Гаврик А.В.; відповідача - Рибак А.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

30.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична колегія Алєксєєв, Боярчуков та Партнери (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.01.2018 № 0066371204 про застосування штрафу в розмірі 9 874,07 грн. за затримку на 180 та 89 календарних днів сплати грошового зобов'язання з єдиного податку за 1 півріччя та 3 квартали 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 28.04.2016 позивачем було подано податкову декларацію № 9066780945 за 1 квартал 2016 року; єдиний податок за 1 квартал 2016 року був сплачений позивачем 17.05.2016 в сумі 49 408,00 грн. (платіжне доручення № 278) та 19.05.2016 в сумі 11 897,00 грн. (платіжне доручення № 67); проте ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві не визнала платіж позивача в розмірі 49 408,00 грн. та віднесла вказану суму до податкового боргу; сплачений позивачем єдиний податок за наступні податкові періоди 2016 року зараховувались у сплату податкового боргу; сплата єдиного податку платіжним дорученням № 278 від 17.05.2016 на суму 49 408,00 грн. була здійснена позивачем через ПАТ Фідобанк ; на платіжному дорученні наявний штамп банку, який підтверджує прийняття платіжного доручення до виконання; 20.05.2016 було запроваджено тимчасову адміністрацію банку; як з'ясувалось згодом, банк не виконав платіжного доручення позивача та не перерахував єдиного податку до бюджету; позивач проінформував ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про ситуацію, що склалась; обов'язок позивача щодо сплати єдиного податку вважається виконаним з часу подання платіжного доручення до банку; згідно із п. 129.6 ст. 129 ПК України банк несе відповідальність за несвоєчасне перерахування податку до бюджету.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.

06.06.2018 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/8348/18 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 16.10.2018 суд, заслухавши пояснення представників сторін, поставив на обговорення питання про розгляд справи в письмовому провадженні. Представники сторін не заперечували проти розгляду справи в письмовому провадженні. Суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку ТОВ Юридична колегія Алєксєєв, Боярчуков та Партнери з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати єдиного податку з юридичних осіб за 1 півріччя 2016 року, 3 квартали 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення п. 57.1 ст. 57 та п. 295.3 ст. 295 ПК України, а саме: порушення термінів сплати узгодженої суми грошового зобов'язання по єдиному податку з юридичних осіб задекларованої в податковій декларації платника єдиного податку третьої групи № 9124135347 від 19.07.2016, № 9208074649 від 03.11.2016.

За результатами камеральної перевірки складено Акт № 0020/26-15-12-04-19/39348696 від 15.01.2018 та винесено податкове повідомлення-рішення № 0066371204 від 29.01.2018, яким на підставі ст. 126 ПК України за затримку сплати грошового зобов'язання є єдиного податку на 180 та 89 календарних днів до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 9 874,07 грн.

Позивач звернувся до Державної фіскальної служби із скаргою від 09.02.2018, в якій просив податкове повідомлення-рішення № 0066371204 від 29.01.2018 скасувати.

Рішенням про результати розгляду скарги (вих. № 12831/6/99-99-11-03-01-25 від 12.04.2018) Державна фіскальна служба України повідомила позивача про залишення податкового повідомлення-рішення № 0066371204 від 29.01.2018 без змін, а скарги - без задоволення.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням № 0066371204 від 29.01.2018 позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, у тому числі, третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

Пунктом 295.3 статті 295 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Отже, платники єдиного податку третьої групи мають сплатити податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал, який закінчується через 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Як вбачається із матеріалів справи, 28.04.2016 позивач подав до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за 1 квартал 2016 року, якою визначив суму єдиного податку до сплати в розмірі 61 304,00 грн.

Вказана податкова декларація була прийнята контролюючим органом, що підтверджується квитанцією № 1 від 28.04.2016.

17.05.2016 позивач сплатив до бюджету єдиний податок за 1 квартал 2016 року в сумі 49 408,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 278.

19.05.2016 позивач сплатив до бюджету єдиний податок за 1 квартал 2016 року в сумі 11 897,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 67.

19.07.2016 позивач подав до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за півріччя 2016 року, якою визначив суму єдиного податку до сплати в розмірі 34 492,07 грн.

Вказана податкова декларація була прийнята контролюючим органом, що підтверджується квитанцією № 1 від 19.07.2016.

17.08.2016 позивач сплатив до бюджету єдиний податок за 1 півріччя 2016 року в сумі 34 500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 81.

03.11.2016 позивач подав до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за три квартали 2016 року, якою визначив суму єдиного податку до сплати в розмірі 24 222,42 грн.

Вказана податкова декларація була прийнята контролюючим органом, що підтверджується квитанцією № 1 від 03.11.2016.

10.11.2016 позивач сплатив до бюджету єдиний податок за три квартали 2016 року в сумі 24 250,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 93.

06.02.2017 позивач подав до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за 2016 рік, якою визначив суму єдиного податку до сплати в розмірі 92 310,72 грн.

Вказана податкова декларація була прийнята контролюючим органом, що підтверджується квитанцією № 1 від 06.02.2017.

15.02.2017 позивач сплатив до бюджету єдиний податок за 2016 рік в сумі 92 310,72 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 105.

При цьому, сплата позивачем єдиного податку в розмірі 49 408,00 грн. за 1 квартал 2016 року не була визнана контролюючим органом, і, як наслідок цього, була віднесена до податкового боргу. Сплачений позивачем єдиний податок за наступні податкові періоди 2016 року зараховувався контролюючим органом у сплату податкового боргу в розмірі 49 408,00 грн.

Натомість такі дії контролюючого органу не відповідають вимогам діючого законодавства, з огляду на таке.

За правилами пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ініціатор - це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

Статтею 20 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 21 вказаного Закону ініціювання переказу проводиться шляхом: подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

Підпунктом 1 частини першої статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за таким видом розрахункових документів, як платіжне доручення.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Пунктом 1.29 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні передбачено, що проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , якою передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

За правилами пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Наведені законодавчі приписи дають підстави для висновку про те, що конституційний обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу.

При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.

Тобто за наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.12.2015 № К/800/30114/15 і № К/800/29792/15, від 26.02.2014 № К/800/13275/13.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було подано до ПАТ Фідобанк платіжне доручення № 278 від 17.05.2016 на суму 49 40,00 грн. з призначенням платежу: *;101;39348696; ЄП за І кв. 2016 року .

Таким чином, позивачем було виконано обов'язок щодо сплати єдиного податку на підприємницьку діяльність з юридичної особи за І квартал 2016 року 17.05.2016, тобто у строки визначені Податковим кодексом України.

При цьому суд звертає увагу, що ненадходження відповідних коштів за призначенням, що підтверджується наявною в матеріалах справи інтегрованою краткою платника податків, є наслідком допущення ПАТ "Фідобанк" порушення вимог Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", яке полягає у неперерахуванні до бюджету суми податку, сплаченої платником податків (клієнтом) шляхом подання платіжного доручення № 278 від 17.05.2016. Таким чином на позивача не може бути покладено відповідальність за несвоєчасне ненадходження до бюджету суми єдиного податку.

Враховуючи те, що, як зазначено вище, позивачем обов'язок щодо сплати єдиного податку за І квартал 2016 року було виконано у строки встановлені Податковим кодексом України, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0066371204 від 29.01.2018.

До того ж суд приймає до уваги рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.03.2018 у справі № 826/8609/17, залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018, яким зобов'язано Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві врахувати в інтегрованій картці позивача, як платника єдиного податку, наявну оплату єдиного податку у загальній сумі 49 408,00 грн. згідно із платіжним дорученням від 17.05.2016 № 278.

Принагідно суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.

При цьому, суд акцентує увагу, що в порядку виконання обов'язку, встановленого ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не доведено наявність правових підстав для винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975р. у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична колегія Алєксєєв, Боярчуков та Партнери задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 29.01.2018 № 0066371204.

3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України у м Києві (ідентифікаційний код - 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична колегія Алєксєєв, Боярчуков та Партнери (ідентифікаційний код -39348696, адреса: 01001 м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати у сумі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва .

Суддя К.С. Пащенко