Ухвала

від 01.04.2019 по справі 826/12867/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12867/18 У Х В А Л А 01 квітня 2019 року          м. Київ Суддя Шостого апеляційного адміністративного суду Сорочко Є.О., перевіривши на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділмас" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року позов задоволено. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вимоги до апеляційної скарги, порядку та строків її подання встановлені статтями 295-297 КАС. Апеляційна скарга не відповідає зазначеним вимогам у зв'язку з пропуском строку апеляційного оскарження. Відповідно до частини першої статті 295 КАС апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. З матеріалів справи вбачається, що повний текст оскаржуваного рішення складено 12.12.2018, а тому граничним строком його оскарження є 11.01.2019. Однак, апеляційну скаргу подано лише 21.03.2019, тобто з пропуском встановленого КАС строку. При цьому, скаржником заявлено клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження. Відповідно до частини першої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Обґрунтовуючи наявність поважних причин пропуску строку оскарження відповідач посилається на обмежене фінансування, що не дано змоги сплатити судовий збір. Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд виходить із такого. Як вбачається з матеріалів справи, першу апеляційну скаргу відповідача було повернуто ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 у зв'язку із неусуненням її недоліків. Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі № 823/440/16 висловив позицію, що невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень. Аналіз рішень Верховного Суду у справах №№ 804/2863/16, 8226/2220/16, 507/1436/16-а, 823/440/16 та ін. дає підстави для висновку, що скаржник має надати суду достовірні та переконливі докази, що підтвердять існування об'єктивно існуючих та непереборних обставин, які унеможливили звернення суду протягом встановленого законом строку (здійснення активних регулярних заходів щодо сплати судового збору чи щодо намагання отримання отримати відповідне фінансування, результати цих заходів тощо). Проте, з наведених відповідачем доводів та наданих доказів, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що майновий стан відповідача починаючи з дня початку перебігу строку апеляційного оскарження та дня отримання ним копії оскаржуваного рішення не дозволяв йому сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги. Окрім того, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, а тому обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку. У пункті 40 та у пункті 41 справи «Пономарьов проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків». Також, у пункті 74 Рішення у справі «Лелас проти Хорватії» і пункті 70 Рішення у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування” та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип “належного урядування” передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, “Онер'їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах “Онер'їлдіз проти Туреччини” (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та “Беєлер проти Італії” (Beyeler v. Italy), п. 119). Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж. Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року по справі № 804/2979/17 та від 07 червня 2018 року по справі № 822/276/17. Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання скаржника про поновлення строку апеляційного оскарження. Відповідно до частини третьої статті 298 КАС апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без руху.  Протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали скаржник має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку та вказати інші підстави для поновлення строку. У випадку неподання заяви про поновлення строку апеляційного оскарження або визнання неповажними причин пропуску строку, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено. З урахуванням викладеного та керуючись статтями 169, 295, 296, 298 КАС, суд УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про поновлення строку апеляційного оскарження. Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року залишити без руху. Роз'яснити, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали скаржник має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку та вказати інші підстави для поновлення строку. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя          Є.О. Сорочко