Рішення

від 20.11.2018 по справі 760/22812/17

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/22812/17

Провадження № 2/760/3557/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі:головуючого судді - Лазаренко В.В. за участю секретаря - Каліщук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Укртрейд-Експо про визнання договору недійсним, повернення виконаного за недійсним договором та відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ:

26.10.2016 позивач, ОСОБА_3, звернувся в суд з позовом до відповідача, ТОВ Укртрейд-Експо , в якому просить:

- визнати недійсним договір постачання з відстрочення платежу від 30.08.2017 №1777-46, укладений між ним та відповідачем;

- стягнути з відповідача на його користь сплачені за вказаним договором на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 165 000, 00 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь 1 500, 00 грн. в якості компенсації за сплату комісійних платежів банкам для здійснення сплати на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 165 000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 30.08.2017 між ним та відповідачем було укладено договір постачання з відстрочення платежу №1777-46, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати у його користування транспортний засіб - трактор МТЗ-82.1.26 2013 року випуску та додаткове обладнання, вартістю 265 000, 00 грн., а він зобов'язався прийняти вказаний транспортний засіб та сплатити на користь відповідача авансові та інші платежі, визначені договором.

Умовами цього договору передбачено його обов'язки сплачувати на користь відповідачі ряд платежів: 1) комісійна винагорода постачальника за організаційні заходи; 2) аванс ціни предмета договору; 3) платіж у вигляді винагороди постачальника за передачу; 4) періодичний перший авансовий платіж ціни предмета договору, вирахуваний за вказаною у договорі формулою; 5) авансовий платіж.

Укладеним між ним та відповідачем договору також визначено, що у разі зміни розмірів авансових платежів постачальник та покупець складають додаткову угоду до договору, а також на вимогу постачальника підписують акт коригування вартості транспортного засобу. У разі відмови покупця від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості транспортного засобу постачальник має право розірвати договір, після чого покупець зобов'язаний повернути постачальнику транспортний засіб протягом 5 діб з моменту отримання від постачальника письмової пропозиції про зміну розмірів авансових платежів, при цьому раніше сплачені авансові платежі поверненню не підлягають.

Крім цього, згідно з умовами договору, серед іншого встановлено, що постачальник, яким за договором виступає відповідач, не відповідає перед покупцем, яким за договором виступає він, за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності транспортного засобу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог монтажу тощо. Постачальник не несе відповідальності за будь-які особливі характеристики або придатність транспортного засобу для будь-якої мети та/або офіційні дозволи, а також за будь-яку пряму чи опосередковану шкоду, яка може виникнути в результаті його використання.

Умовами укладеного між ним та відповідачем договору передбачено його відповідальність, як сторони договору, в тому числі у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору відповідачем, відшкодування збитків, повернення предмету лізингу. Договором, зокрема, передбачено, що у випадку його розірвання до підписання акту-приймання передачі, тобто до фактичної передачі йому транспортного засобу, який виступає предметом договору, сплачені кошти повертаються відповідачем не у повному обсязі, а за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 20% від сплаченої суми, і в такому випадку вартість фінансування договору, яка складає 53 000, 00 грн. йому не повертається.

Він вважає, що умовим укладеного між ним та відповідачем договору постачання з відстрочення платежу від 30.08.2017 №1777-46 не відповідають вимогам Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та актам цивільного законодавства.

З цього приводу позивач серед іншого посилається на те, що укладений між ним та відповідачем договір виходячи зі змісту його умов є договором фінансового лізингу та за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, а тому повинен відповідати вимогам законодавства, яким урегульовано правовідносини за вказаними договорами, вимогам Закону України Про захист прав споживачів . Однак в порушення ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів оспорюваний договір містить умови, які є явно несправедливими по відношенню до нього як сторони правочину. Крім цього, умовами оспорюваного договору звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України Про фінансовий лізинг , положеннями ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам чинного законодавства. Зокрема, умови договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України; в порушення вимог статті 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг відповідачем укладено оспорюваний договір за відсутності ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб; всупереч статті 799 ЦК України оспорюваний договір укладено не в нотаріальній а в простій письмовій формі.

Відповідно до зазначених доводів і обґрунтувань позивач просить визнати оспорюваний договір недійсним з підстав передбачених ч. 2 ст. 215 ЦК України, ч. 6 ст. 18 Закону України Про захист справ споживачів , як такий що суперечить актам цивільного законодавства та містить несправедливі умови договору. На підставі положень ст. 216 ЦК України позивач просить суд застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши з відповідача грошові кошти, які сплачені ним на виконання оспорюваного договору, а також збитки, задані йому у зв'язку з вчиненням оспорюваного договору.

Позивач в судове засідання не прибув, про місце, дату і час судового засідання повідомлений належним чином, відповідно до поданої заяви просить суд розглядати справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про місце, дату і час судового засідання відповідач повідомлений належним чином, про причини неявки свого представника суд не повідомив, відзиву не надав.

З огляду на наявність даних про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд з урахуванням положень ст. 211, 223, 280 ЦПК України дійшов висновку про можливість вирішення справи у їх відсутності на підставі наявних у ній доказів шляхом ухвалення заочного рішення, оскільки позивач згідно поданої заяви не заперечує проти вирішення справи у такому порядку і він має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, а належним чином повідомлений відповідач повторно не з'явився в судове засідання, не повідомив про причини своєї неявки та не подав відзив.

Дослідивши докази та з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).

Правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів недійсними урегульовано, зокрема, ЦК України, як основним актом цивільного законодавства.

ЦК України у ст. 204 встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав передбачених законом, на що вказано у пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

Судом встановлено, що 30.08.2017 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, укладено договір №1777-46, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати у його користування предмет договору - транспортний засіб трактор МТЗ-82.1.26 2013 року випуску та додаткове обладнання, вартістю 265 000, 00 грн., а позивач зобов'язався прийняти вказаний транспортний засіб та сплатити на користь відповідача авансові та інші платежі, визначені договором.

Відповідно до п. 2.2 договору сторони визначили, що строк користування покупцем предметом договору складається з періодів (місяців) згідно з графіком сплати авансових платежів (додаток №3 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі транспортного засобу за формою, встановленою постачальником.

Згідно з додаток №3 до договору сторони погодили, що позивач здійснює на користь відповідача перший платіж у розмірі 50,00% від вартості предмета договору, решту суми сплачує з розстрочкою платежу протягом 60 місяців, місячні платежі вносяться рівними сумами по 2 304 70 грн., включаючи погашення вартості предмета договору, відсотків та комісії.

Пунктом 5.1 договору сторони визначили, що транспортний засіб передається в користування позивача протягом строку, який становить не більше 10 робочих днів з моменту оплати ним на рахунок відповідача першого авансового платежу, платежу за передачу предмету договору та витрат за послуги реєстрації у відповідних органах державної реєстрації транспортних засобів.

Згідно п. 11.1 договору, в разі належного виконання протягом усього строку дії договору зобов'язань щодо сплати всіх авансових платежів та інших зобов'язань, визначених договором, позивач має право набути у в власність транспортний засіб.

Аналіз змісту вказаних умов договору та змісту договору в цілому дає підстави для кваліфікації оспорюваного договору як договору непрямого фінансового лізингу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, Законом України Про фінансовий лізінг , іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг , за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України Про фінансовий лізинг істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно пункту 5 ч. 1 ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів

У розумінні п. 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 р. № 913, фінансовою послугою є надання послуг з фінансового лізингу.

Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону України Про захист прав споживачів споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Від так, до відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу за участю споживача - фізичної особи, підлягають застосуванню положення Закону України Про захист прав споживачів .

Судом встановлено, що зміст оспорюваного договору суперечить актам цивільного законодавства, положенням Закону України Про захист прав споживачів , що випливає з наступного.

Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України. Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Як вбачається з матеріалів справи, до оспорюваного договору включено ряд положень, які прямо суперечать положенням законодавства та є несправедливим у розумінні Закону України Про захист прав споживачів .

Так, умовами оспорюваного договору (розділ 8) передбачено обов'язки позивача, як покупця, сплачувати на користь відповідача, як постачальника, ряд платежів: 1) комісійна винагорода постачальника за організаційні заходи; 2) аванс ціни предмета договору; 3) платіж у вигляді винагороди постачальника за передачу; 4) періодичний перший авансовий платіж ціни предмета договору, вирахуваний за вказаною у договорі формулою; 5) авансовий платіж.

Таким чином до оспорюваного договору включено умови, які покладають на позивача обов'язок сплачувати на користь відповідача платежі, які безпосередньо не пов'язані з виконанням договору лізингу.

Оспорюваним договором (пункт 8.15) також визначено, що у разі зміни розмірів авансових платежів постачальник та покупець складають додаткову угоду до договору, а також на вимогу постачальника підписують акт коригування вартості транспортного засобу. У разі відмови покупця від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості транспортного засобу постачальник маж право розірвати договір, після чого покупець зобов'язаний повернути постачальнику транспортний засіб протягом 5 діб з моменту отримання від постачальника письмової пропозиції про зміну розмірів авансових платежів, при цьому раніше сплачені авансові платежі поверненню не підлягають.

Таким чином зазначеними положеннями договору передбачено право відповідача, який у даних правовідносинах виступає лізингодавцем, на розірвання договору в односторонньому порядку у випадку відмови позивача - лізингоодержувача погодитись на зміну істотних умов договору в частині розміру лізингових платежів. Крім цього, у випадку відмови позивача погодитись на зміну істотних умов договору в частині розміру лізингових платежів, на останнього у повному обсязі покладено ризик зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору - щодо вартості предмета лізингу.

Пунктами 3.6, 6.8 оспорюваного договору серед іншого встановлено, що відповідач не відповідає перед позивачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності транспортного засобу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог монтажу тощо. Відповідач не несе відповідальності за будь-які особливі характеристики або придатність транспортного засобу для будь-якої мети та/або офіційні дозволи, а також за будь-яку пряму чи опосередковану шкоду, яка може виникнути в результаті його використання.

Разом з цим за змістом оспорюваного договору слідує, що в останньому відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження. Відповідно до п. 2.3 визначено, що замовлення транспортного засобу відбувається з моменту підписання позивачем специфікації - додатку №4 до договору, яка також не містить будь-яких відомостей про продавця, а також з моменту сплати позивачем на рахунок позивача першого авансового платежу.

Таким чином, як було зазначено судом вище, оспорюваний договір є договором непрямого фінансового лізингу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо.

З огляду на вище викладене вбачається, що положенням оспорюваного договору виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості. Ці положення суперечать імперативним приписам ч. 1 ст. 808 ЦК України від яких сторони не мали права відступити при визначенні на свій розсуд умов договору та їх погодженні.

Аналіз змісту оспорюваного договору свідчить також про те, що його умовами передбачено відповідальність позивача у випадках, які безпосередньо не стосується порушення ним зобов'язання за договором.

Оспорюваним договором, зокрема, передбачено (п.п. 4.4.4, 12.11), що позивач має право розірвати договір у випадку неможливості придбання предмету договору відповідачем або відмови продавця здійснювати продаж або постачання транспортного засобу. У такому випадку відповідач повертає сплачені позивачем кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України Про фінансовий лізинг лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Таким чином на основі вищевикладеного судом встановлено, що оспорюваним договором виключені та обмежені права позивача, як лізингоодержувача та як споживача, стосовно відповідача, як лізингодавця, у разі неналежного виконання останнім обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки відповідача, які передбачені в Законі України Про фінансовий лізинг , положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права відповідача в супереч положенням актів цивільного законодавства законодавства.

При вирішенні даного спору суд також звертає увагу на доводи позивача про те, що підставою недійсності оспорюваного договору є недодержання сторонами нотаріальної форми правочину та відсутність у відповідача відповідної ліцензії, які вважає цілком прийнятним та обґрунтованими .

Так, оспорюваний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору.

Згідно ч. 2 ст. 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір постачання з відстрочення платежу від 30.08.2017 №1777-46, укладений між позивачем та відповідачем, нотаріально не посвідчувався.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідачем не спростовано доводи позивача про відсутність у нього відповідної ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України, серед іншого встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Самостійні підстави недійсності правочину визначені статтею 18 Закону України Про захист прав споживачів .

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України /див. постанову Верховного Суду України у справі 6-2766цс15/ для кваліфікації умов договору несправедливими відповідно до статті 18 Закону України Про захист прав споживачів необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За наведених обставин та з урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір від 30.08.2017 №1777-46 є недійсним, оскільки його зміст, включаючи істотні умови договору, суперечить актам цивільного законодавства, умови договори є несправедливим по відношенню до позивача як споживача фінансових послуг, а також у зв'язку з тим, що при його укладенні сторонами не було дотримано нотаріальної форми павочину, і у відповідача відсутня ліцензія на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг фінансового лізингу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов договору від 30.08.2017 №1777-46 сплатив на користь відповідача грошові кошти в сумі 165 000, 00 грн., та поніс витрати, пов'язані із перерахуванням коштів в розмірі 1 500, 00 грн., що підтверджується відповідними платіжними документами, виданими АТ Ощадбанк , - квитанцією від 30.08.2017 №6, квитанціями від 02.09.2017 №9 та №10.

За таких обставин вимоги позивача про визнання договору недійсним, повернення виконаного за недійсним договором та відшкодування збитків належить задовольнити в повному обсязі, визнавши оспорюваний договір недійсним та стягнувщи з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 165 000, 00 грн. та збитки в розмірі 1 500, 00 грн..

У відповідності до правил установлених ст. 141 ЦПК України належить розподілити судові витрати, стягнувши з відповідача на користь держави судові витрати: судовий збір в сумі 1 665, 00грн.

На підставі викладеного, керуючись статями 12, 13, 81, 89, 264, 280-282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 /адреса : АДРЕСА_1; ідентифікаційний код : НОМЕР_1/ до товариства з обмеженою відповідальністю Укртрейд-Експо /адреса : 03061, м. Київ, вул. Шепелєва, 6; код ЄДРПОУ : 32301644/ про визнання договору недійсним, повернення виконаного за недійсним договором та відшкодування збитків - задовольнити .

Визнати недійсним договір від 30 серпня 2017 року №1777-46, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю Укртрейд-Експо та ОСОБА_3.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Укртрейд-Експо на користь ОСОБА_3 виконане за недійсним договором: грошові кошти в сумі 165 000, 00 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Укртрейд-Експо на користь ОСОБА_3 збитки в розмірі 1 500, 00 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Укртрейд-Експо на користь держави судовий збір у розмірі 1 665, 00 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: В.В. Лазаренко