Постанова

від 26.03.2019 по справі 905/2009/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2019 р. Справа № 905/2009/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є. , суддя Гребенюк Н.В. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №6780/10 від 27.06.2018, довіреність №14-215 від 19.11.18),

відповідача -не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. №349 Д/3) на рішення господарського суду Донецької області від 13.12.18 (повний текст складено та підписано 20.12.2018 у місті Харкові) у справі № 905/2009/18 (суддя Сковородіна О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» , м. Київ

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Магнат - 2012» , м.Донецьк,

про стягнення 125597,02 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Магнат - 2012» про стягнення боргу в загальному розмірі 125 597,02 грн., у тому числі: основного боргу у сумі 59597,42 грн., 3% річних у сумі 5290,68 грн., інфляційних втрат у сумі 44375,80 грн. та пені в розмірі 16333,12 грн. за неналежне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №948/14-ТЕ-7 від 27.12.2013.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач, в порушення п.6.1 договору №948/14-ТЕ-7 від 27.12.2013, не оплатив поставлений у листопаді та грудні 2014 природний газ, що є підставою для стягнення з відповідача суми основного боргу, а також 3% річних, інфляційних втрат та пені. Позивач зазначає також, що відповідач не своєчасно виконав свої зобов'язання з оплати поставленого в період з січня по червень 2014, а також у жовтні 2014 року природного газу, у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача 3% річних, інфляційні втрати на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України та пеню на підставі п.7.2 договору, ст.549 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.12.2018 р. у справі №905/2009/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Магнат - 2012» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» основний борг в розмірі 59597,42 грн., пеню в сумі 2731,53 грн., 3% річних в сумі 5290,66 грн., інфляційні нарахування в розмірі 44375,80 грн. В іншій частині - в задоволенні позову відмовлено.

В наведеному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту поставки позивачем відповідачу природного газу у листопаді та грудні 2014 на суму 59597,42 грн. та невиконання відповідачем свого обов'язку з його оплати, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що її нарахування за період з 07.02.2015 по 14.07.2015 (за зобов'язаннями листопада, грудня 2014) суперечить вимогам ч.2 ст.2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси . В іншій частині заявлених до стягнення сум пені в розмірі 2731,53 грн. за період з 16.12.2014 по 06.05.2015, місцевий господарський суд позовні вимоги визнав обгрунтованими та задовольнив їх.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність визначеного позивачем періоду нарахування, однак, встановив наявність в розрахунку арифметичних помилок, у зв'язку з чим позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у загальному розмірі 5290,66 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 44375,80 грн. за період з липня 2014 по вересень 2017, господарський суд Донецької області дійшов висновку про їх обгрунтованість та правомірність, у зв'язку з чим задовольнив позов в цій частині повністю.

Позивач із вказаним рішенням суду не погодився, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом всіх обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати в частині відмови в стягненні з відповідача пені в розмірі 13601,59 грн., 3% річних в сумі 0,02 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", оскільки позивач не є енергопостачальною компанією в розумінні норм вказаного Закону.

Також позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача 3% річних в розмірі 0,02 грн., посилаючись на те, що судом не вмотивовано правильність перерахунку заявленої до стягнення суми та не наведено власного арифметичного розрахунку.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу суду не надав, в судове засідання 26.03.2019 свого представника не направив.

Юридична особа відповідач у цій справі зареєстрована у м.Донецьк.

Згідно листа начальника Поштампу - ЦПЗ №1 Харківської дирекції УДППЗ Укрпошта ОСОБА_2 від 23.07.2014 №7-14, з 22.07.2014 призупинено приймання та пересилання поштових відправлень в м.Донецьк.

За таких обставин, у Східного апеляційного господарського суду відсутня можливість направлення відповідачу ухвали суду від 21.02.2019 (якою розгляд справи призначено в цьому судовому засіданні), про що судом складено акт №13-35/104 від 22.02.2019 (а.с.104).

З метою повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, 22.02.2019 на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу Судова влада України у розділі Новини розміщено відповідне повідомлення із зазначенням дати, часу та місця проведення судового засідання у цій справі (а.с.103).

Отже, судом апеляційної інстанції вжито всіх заходів для належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу без участі його представника.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

27.12.2013 між НАК «Нафтогаз України» (продавець) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Магнат - 2012» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №948/14-ТЕ-7 (далі-договір) (а.с.11).

Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п.1.2 договору).

Пунктом 2.1. договору визначено, що продавець передає покупцю з 01.01.2014 по 31.12.2014 природний газ в обсязі до 207,5 тис.куб.м.

За умовами п.п.3.3, 3.4 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціну за 1000 куб. м природного газу сторони обумовили в п. 5.2 договору.

Порядок здійснення оплати передбачений пунктом п. 6.1 договору, відповідно до якого, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця (включно), наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (стаття 11 договору).

Додатковою угодою №1 від 27.01.2014 до договору сторони внесли зміни до п.5.2 статті 5 договору, змінивши ціну природного газу з 01.01.2014, а також до п.12 договору щодо банківських реквізитів продавця (а.с.17).

Додатковою угодою №2 від 30.04.2014 до договору, п.1.2 договору викладено в наступній редакції: Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (а.с.18).

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, на виконання п.2.1 договору позивачем з січня по червень та з жовтня по грудень 2014 було передано відповідачу природний газ на загальну суму 199723,69 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014, 28.02.2014, 31.03.2014, 30.04.2014, 31.05.2014, 30.06.2014, 31.10.2014, 30.11.2014, 31.12.2014.

Вказані акти підписані сторонами, скріплені їх печатками та погоджені газотранспортним підприємством (а.с.23-31).

Позивач зазначає про те, що відповідач неналежним чином та не повністю (на суму 140000 грн.) виконав свої зобов'язання з оплати поставленого природного газу, що є підставою для стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 59597,42 грн., а також пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Судова колегія враховує наступне.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства...

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктами 3.3, 3.4 договору №948/14-ТЕ-7 сторони узгодили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Факт поставки позивачем відповідачу природного газу в період з січня по червень та з жовтня по грудень 2014 на загальну суму 199723,69 грн. підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі природного газу, наданими до матеріалів справи (а.с.23-31).

Відповідач за поставлений у період з січня по червень та у жовтні 2014 природний газ розрахувався повністю, що підтверджується довідкою позивача (а.с.34), однак, розрахунки здійснював несвоєчасно, з порушенням строків, визначених п.6.1 договору.

Поставлений у листопаді та грудні 2014 природний на загальну суму 59597,42 грн. відповідач не оплатив.

Сума боргу відповідача підтверджується наданими позивачем матеріалами (договором, додатковими угодами, актами приймання - передачі газу, в яких сторони вказали ціну і вартість поставленого газу, розрахунком боргу).

Відповідач в добровільному порядку заборгованість не оплатив, не представив суду доказів погашення боргу.

Враховуючи непогашення відповідачем суми боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 59597,42 грн.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачеві.

В п. 6.1 договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця (включно), наступного за місяцем поставки газу.

Як свідчать матеріали справи, відповідач несвоєчасно здійснював розрахунки за поставлений природний газ.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 44375,80 грн., а саме:

- 90,64 грн. за період з липня 2014 по вересень 2014 (нараховані на заборгованість в розмірі 2190,30 грн. за зобов'язаннями травня 2014);

- 126,98 грн. за період з серпня 2014 по вересень 2014 (нараховані на заборгованість в розмірі 3410,46 грн. за зобов'язаннями червня 2014);

- 16873,14 грн. за період з січня 2015 по вересень 2017 (нараховані на заборгованість в розмірі 21777,24 грн. за зобов'язаннями листопада 2014);

- 27285,04 грн. за період з лютого 2015 по вересень 2017 (нараховані на заборгованість в розмірі 37820,18 грн. за зобов'язаннями грудня 2014).

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5290,68 грн., судова колегія зазначає наступне.

Перевіривши розрахунок позивача, судова колегія встановила, що позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних:

- за період з 15.02.2014 по 03.03.2014 в розмірі 67,29 грн. (за зобов'язаннями січня 2014);

- за період з 15.03.2014 по 18.03.2014 в розмірі 12,50 грн. (за зобов'язаннями лютого 2014);

- за період з 15.04.2014 по 21.05.2014 в розмірі 34,68 грн. (за зобов'язаннями березня 2014);

- за період з 15.05.2014 по 21.05.2014 в розмірі 7,88 грн. (за зобов'язаннями квітня 2014);

- за період з 17.06.2014 по 12.10.2014 в розмірі 29,37 грн. (за зобов'язаннями травня 2014);

- за період з 15.07.2014 по 12.10.2014 в розмірі 25,23 грн. (за зобов'язаннями червня 2014);

- за період з 15.11.2014.2014 по 29.12.2014 в розмірі 14,65 грн. (за зобов'язаннями жовтня 2014).

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 16.12.2014 по 10.11.2017 в розмірі 1897,31 грн. (нараховану на суму заборгованості в розмірі 21777,24 грн. за зобов'язаннями листопада 2014), та за період з 15.01.2015 по 10.11.2017 в розмірі 3201,77 грн. (нараховану на суму заборгованості в розмірі 37820,18 грн. за зобов'язаннями грудня 2014).

Із розрахунку позивача вбачається, що ним правильно визначено періоди нарахування пені та суми боргу, на які здійснюються нарахування.

Разом із тим, здійснивши перевірку розрахунку позивача за допомогою калькулятора системи інформаційно-правового забезпечення Ліга-Закон , колегія суддів встановила, що правомірним є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1897,30 грн. за зобов'язаннями листопада 2014 та 3201,76 грн. за зобов'язаннями грудня 2014.

Тобто, розрахунок, здійснений судом першої інстанції, є арифметично вірним.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає про те, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні не вмотивовано правильність перерахунку 3% річних та не наведено власного арифметичного розрахунку.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

В інструменті "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН", за допомогою якого судом першої та апеляційної інстанції здійснено перевірку розрахунків позивача, міститься розділ Методика розрахунків .

В наведеному розділі міститься наступна формула розрахунку 3% річних на підставі ст.625 Цивільного кодексу України:

Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де: С - сума заборгованості; Д - кількість днів прострочки .

Таким чином, вказана формула була використана при здійсненні розрахунку 3%.

В апеляційній скарзі позивач не зазначає, які саме помилки здійснив суд першої інстанції при розрахунку, не спростовує правомірність стягнутих сум.

Враховуючи наведене, доводи позивача є безпідставними та не приймаються судом.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних в загальному розмірі 5290,66 грн.

Також в позові позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період з 15.02.2014 по 14.07.2015 в розмірі 16333,12 грн. за неналежне виконання зобов'язань з оплати поставленого у період з січня по квітень та з жовтня по грудень 2014 природного газу.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору №948/14-ТЕ-7 від 27.12.2013 передбачено, що у разі порушення покупцем умов п.6.1 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Разом із тим, судова колегія враховує наступне.

07.02.2015 набрав чинності Закон України №85-VIII "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" (далі - Закон).

Метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція (стаття 1 Закону).

Статтею 2 Закону встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У пункті 5 статуту ПАТ НАК Нафтогаз України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону) встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Пунктом 6 статуту ПАТ НАК Нафтогаз України (в зазначеній редакції) встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

В Законі України Про енергозбереження визначено, що:

енергозбереження - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів;

паливно - енергетичні ресурси - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Отже, природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

Враховуючи наведене, позивач - ПАТ НАК Нафтогаз України є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

Аналогічні висновки викладено в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 18.01.2019 у справі №913/66/18.

Наведеним спростовуються доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що позивач не є енергопостачальною компанією в розумінні норм Закону №85-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо (пункт 1 частини першої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в зазначеній редакції).

За умовами п.1.2 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 30.04.2014, а.с.18), газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням .

Отже, відповідно до умов договору, природний газ використовується відповідачем для виробництва житлово-комунальних послуг.

Відповідач здійснює свою господарську діяльність у місті Донецьк, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція , затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р.

Враховуючи, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач знаходиться на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, судова колегія приходить до висновку про поширення на спірні правовідносини, пов'язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону України №85-VIII.

Отже, нарахування пені за договором №948/14-ТЕ-7 не має здійснюватися з 07.02.2015 на підставі вищенаведених вимог Закону №85-VIII.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками об'єднаної палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 18.01.2019 у справі №913/66/18.

Як вбачається з розрахунку позивача, наданого до позову (а.с.21), позивачем нараховано відповідачу пеню, зокрема, за період з 16.12.2014 по 15.06.2015 в розмірі 5196,70 грн. за зобов'язаннями листопада 2014, а також з 15.01.2015 по 14.07.2015 в розмірі 9957,59 грн. за зобов'язаннями грудня 2014.

Однак, нарахування пені за період з 07.02.2015 по 14.07.2015 в розмірі 13601,59 грн. є неправомірним з огляду на положення частини другої статті 2 Закону України №85-VIII.

Таким чином, колегія суддів, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення сум пені за допомогою калькулятора системи інформаційно-правового забезпечення Ліга-Закон , погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність стягнення з відповідача пені в загальному розмірі 2731,53 грн., а саме:

- за період з 15.02.2014 по 03.03.2014 в розмірі 291,61 грн. (за зобов'язаннями січня 2014);

- за період з 15.03.2014 по 18.03.2014 в розмірі 54,17 грн. (за зобов'язаннями лютого 2014);

- за період з 15.04.2014 по 21.05.2014 в розмірі 219,59 грн. (за зобов'язаннями березня 2014);

- за період з 15.05.2014 по 21.05.2014 в розмірі 49,88 грн. (за зобов'язаннями квітня 2014);

- за період з 17.06.2014 по 12.10.2014 в розмірі 217,71 грн. (за зобов'язаннями травня 2014);

- за період з 15.07.2014 по 12.10.2014 в розмірі 209,11 грн. (за зобов'язаннями червня 2014);

- за період з 15.11.2014 по 29.12.2014 в розмірі 136,76 грн. (за зобов'язаннями жовтня 2014);

- за період з 16.12.2014 по 06.02.2015 в розмірі 885,41 грн. (за зобов'язаннями листопада 2014);

- за період з 15.01.2015 по 06.02.2015 в розмірі 667,29 грн. (за зобов'язаннями грудня 2014).

В іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 13601,59 грн. суд першої інстанції обгрунтовано відмовив.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо неправомірного застосування місцевим господарським судом положень Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" до спірних взаємовідносин сторін є помилковими.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2018 року у справі №905/2009/18 - без змін.

З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення

Рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2018 року у справі №905/2009/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.04.2019р.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя Н.М. Пелипенко