Рішення

від 25.03.2019 по справі 916/127/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" березня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/127/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Бачур А.В.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Управління майна та інвестицій Теплодарської міської ради (65490, Одеська обл., м. Теплодар, вул. Піонерна, буд. 7)

до відповідача: приватного підприємства "ФРІ-СТАЙЛ" (65490, Одеська обл., м. Теплодар, вул. Комунальна, буд. 1)

про стягнення 35 354,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Управління майна та інвестицій Теплодарської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з приватного підприємства "ФРІ-СТАЙЛ" 35 354,18 грн., де 29 186,56 грн. - заборгованість, 5 176,68 грн. - пеня, 838,46 грн. - компенсація плати за землю, 152,48 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

30.04.2015р. між Управлінням майна та інвестицій Теплодарської міської ради та Приватним підприємством "ФРІ-СТАЙЛ» укладено договір №26/2015 оренди майна, що належить до комунальної власності приміщення їдальні загальною площею 113 м2:

на І етапі - нежитлові приміщення їдальні площею 66.5 м2 на 1-му поверсі у будівлі Адміністративно-інженерного корпусу, за адресою: 65490. м. Теплодар, Промзона, вул. Енергетиків. 5. Ціль використання: організація харчового виробництва (соєвого молока, сиру та інших харчових продуктів);

на ІІ етапі - нежитлові приміщення їдальні площею 46.5 м2 на 1-му поверсі у будівлі Адміністративно-інженерного корпусу, за адресою: 65490, м. Теплодар, Промзона, вул. Енергетиків, 5. Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців з 01.05.2015 р. до 01.04.2018р.

01.05.2015р. між сторонами підписано акт приймання-передачі нежитлові приміщення їдальні площею 66.5 м2 на 1-му поверсі у будівлі Адміністративно-інженерного корпусу.

01.05.2015р. між сторонами підписано акт приймання-передачі нежитлові приміщення їдальні площею 66.5 м2 на 1-му поверсі у будівлі Адміністративно-інженерного корпусу, за адресою: 65490. м. Теплодар, Промзона. вул. 1, Енергетиків. 5.

01.01.2018р. позивач та відповідач за взаємною згодою вирішили внести зміни до Договору оренди, про що підписали додаткову угоду (про зменшення площі оренди) до договору №26/2015 від 30.04.2015р. оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Теплодар, згідно якої орендар повернув, а Орендодавець прийняв з строкового платного користування частину об'єкту оренди, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Теплодар нежитлові приміщення їдальні площею 87.6 м2 у будівлі Адміністративно-інженерного корпусу, за адресою: 65490, м. Теплодар, Промзона, вул. Енергетиків, 5.

В оренді ПП "ФРІ-СТАЙЛ" залишились нежитлові приміщення їдальні 25.4 м у будівлі Адміністративно-інженерного корпусу, за адресою: 65490, м. Теплодар, Промзона, вул. Енергетиків, 5.

23.10.2018р. орендар повернув, а орендодавець прийняв зі строкового користування нежитлові приміщення їдальні 25.4 м2 у будівлі Адміністративно- інженерного корпус), за адресою: 65490. м. Теплодар, Промзона, вул. Енергетиків. 5 відповідно до акту приймання-передачі "Про повернення майна комунальної власності територіальної громади м. Теплодар з оренди".

Як зазначає позивач, всупереч зазначених норм законодавства та умов договору оренди майна №26/2015 від 30.04.2015 р. ПП "ФРІ-СТАЙЛ" систематично не виконує свої зобов'язання зі сплати орендної плати, таким чином станом на 01.12.2018р. у відповідача виникла заборгованість по орендній платі за період з 01.05.2015 р. по 01.12.2018р. перед Управлінням майна та інвестицій Теплодарської міської ради у сумі 35 354.18 грн. з них: 29186,56 грн. - сума заборгованості за майно 5176.68 гри. - сума пені 838.46 грн. - сума боргу з компенсації плати за землю 152.48 грн., сума пені, яку відповідач залишив без оплати.

З врахуванням наведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2019р., позовну заяву Управління майна та інвестицій Теплодарської міської ради (вх.№135/19) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.01.2019р., позовну заяву (вх.№135/19) прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №916/127/19 за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, повернуті на адресу суду із відмітками про невручення з підстав закінчення терміну зберігання.

Відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Європейський суд з прав людини у п.41 свого рішення від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частинами 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже, відповідно ч.6 ст.762 ЦК України визначальною умовою звільнення від орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Обставини, що є причиною неможливості використовувати орендоване майно наймачем можуть бути пов'язані як з діяльності наймодавця, так із певними об'єктивними обставинами (проведення ремонту майна внаслідок його пошкодження третіми особами, заборона використання внаслідок прийняття органами влади відповідного рішення тощо).

Визначальною умовою звільнення від орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Так, судом встановлено, що договір оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Теплодар №26/15 від 30.04.2015р. припинив свою дію 01.04.2018р.

А отже, нарахування позивачем орендної плати відповідачу після 31.03.2018р. є безпідставним.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідачем в порушення вищезазначених приписів закону та договору оренди договірні зобов'язання щодо оплати орендних платежів в період з травня 2015р. по квітень 2018р. не виконані належним чином, у зв'язку з чим, у відповідача виникла заборгованість за договором оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Теплодар №26/15 від 30.04.2015р. в розмірі 22 638,13 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача, підлягає заборгованість по орендним платежам в сумі 22 638,13 грн.

В іншій частині позовних про стягнення з відповідача заборгованості по оренді, суд відмовляє.

Досліджуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації податку за землю, суд зазначає наступне:

Згідно п.3.1. Договору, орендна плата за користування об'єктом оренди (далі орендна плата) складається з орендної плати за майно (розрахунок №1 додається у Додатку 1) та компенсації плати за землю, на якій розміщене майно, у розмірі земельного податку (Розрахунок №2 додається у Додатку №2).

Ці платежі перераховуються Орендарем на вказані Орендодавцем в розділі 11 Бюджетні рахунки не пізніше 10 числа кожного місяця, наступного за звітним, а) зі щомісячним урахуванням у орендної плати за майно щомісячного індексу інфляції (і) відносно суми орендної плати за майно, яка визначена за перший місяць при укладенні Договору оренди у розрахунку №1 та складає 734,53 і квітня грн.

б) зі щомісячним урахуванням індексації (Кі) компенсації плати за землю у розмірі земельного податку у розрахунку №2, яка визначена за перший місяць поточного рахунку при укладенні Договору та складає 17,58 грн.

Суд, зазначає, що нарахування позивачем відповідачу до сплати компенсацію податку за землю після 31.03.2018р. є безпідставним.

Так, з матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості компенсації податку за землю, приведеного позивачем в позовній заяві, відповідачем в порушення вищезазначених приписів закону та договору оренди договірні зобов'язання щодо сплати компенсації податку за землю в період з травня 2015р. по квітень 2018р. не виконані належним чином, у зв'язку з чим, у відповідача виникла заборгованість за договором оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Теплодар №26/15 від 30.04.2015р. в частині компенсації податку за землю в розмірі 783,90 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача, підлягає компенсація за землю в сумі 783,90 грн.

В іншій частині позовних вимог в частині стягнення компенсації податку за землю, суд відмовляє.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Щодо заявленої до стягнення пені в сумі 5 176,68 грн. та в сумі 152,48 грн., суд зазначає, що дана позовна вимога позивача задоволенню судом не підлягає, з огляду на те, що її було нараховано позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання в період після припинення дії договору оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Теплодар №26/15 від 30.04.2015р., у зв'язку з чим, підстави для стягнення пені у суду відсутні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування . Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З врахуванням вищенаведеного, позовні вимоги Управління майна та інвестицій Теплодарської міської ради підлягають судом частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору, пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1 272,66 грн.

Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 129, 202, 233, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "ФРІ-СТАЙЛ" (65490, Одеська обл., м. Теплодар, вул. Комунальна, буд. 1, код 31073079) на користь Управління майна та інвестицій Теплодарської міської ради (65490, Одеська обл., м. Теплодар, вул. Піонерна, буд. 7, код 26275444) заборгованість у розмірі 22 638 (двадцять дві тисячі шістсот тридцять вісім) грн. 13 коп., заборгованість з компенсації плати за землю у розмірі 783 (сімсот вісімдесят три) грн. 30 коп. та витрати на сплату судового збору у розмірі 1 272 (одна тисяча двісті сімдесят дві) грн. 66 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 01 квітня 2019 р.

Суддя О.В. Цісельський