Постанова

від 25.03.2019 по справі 910/12904/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2019 р. Справа№ 910/12904/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю СП Інтергаз

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018

у справі №910/12904/18 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю СП Інтергаз

про стягнення 117 499,64 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна (надалі - ТОВ Свідіс Україна , позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СП Інтергаз (надалі - ТОВ СП Інтергаз , відповідач) про стягнення 117 499,64 грн, з яких 86 056,07 грн основного боргу, 2 581,68 грн штрафу, 4 833,11 грн інфляційних втрат, 11 122,73 грн 17 % річних та 12 906,05 грн 17 % річних, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань в частині оплати товару, отриманого згідно договору поставки №85 від 15.06.2017.

Під час розгляду справи судом першої інстанції прийнято поданий позивачем розрахунок ціни позову в частині суми основного боргу, в якому також зазначено про те, що у прохальній частині позовної заяви позивач помилково зазначив про стягнення 11 122,73 грн 17 % річних та просив залишити вказану вимогу без розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12904/18 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ СП Інтергаз на користь ТОВ Свідіс Україна 86 056,07 грн основного боргу, 2 581,68 грн штрафу, 4 833,11 грн інфляційних втрат, 12 906,05 грн 17 % річних та 1 762,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідачем не надано доказів оплати поставленого позивачем товару в повному обсязі, у зв'язку з чим право позивача на стягнення з відповідача суми основного боргу, а також 17 % річних, інфляційних втрат та штрафу підлягає судовому захисту, з огляду на прострочення останнім виконання зобов'язань за договором.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ СП Інтергаз звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач категорично заперечує факт отримання від позивача товару за наявними в матеріалах справи накладними, а також вказує про невідповідність висновку суду щодо поставки товару за період з 06.03.2017 по 08.09.2017 обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутні накладні за період з 06.03.2017 до 16.06.2017. Також апелянт зазначає про недоведеність вимог позивача з огляду на ненадання останнім передбачених умовами договору замовлень відповідача на поставку та довіреностей на отримання товару, а крім того, наголошує на тому, що загальна сума здійснених відповідачем оплат за договором більша за загальну суму наданих позивачем накладних.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ СП Інтергаз на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12904/18, призначено до розгляду на 04.03.2019, встановлено ТОВ Свідіс Україна строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач правом, наданим статтею 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019, в порядку ч. 11 ст. 270 ГПК України, розгляд апеляційної скарги відкладено на 25.03.2019.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12904/18 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

25.03.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим ухвалене у справі №910/12904/18 рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 має бути залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 15.06.2017 між ТОВ Свідіс Україна (у тексті договору - постачальник) та ТОВ СП Інтергаз (у тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №85 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язався поставити у зумовлені договором строки покупцеві товари для ремонту автомобілів, автомобільні, промислові та інші фарби, лаки, затверджувачі, розчинники, шпаклівки, ґрунтівки та інше, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і розрахуватись з постачальником на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.3. договору предметом поставки за цим договором є товари, найменування, кількість, ціна та асортимент яких визначаються згідно видаткових накладних.

Пунктом 2.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється окремими партіями, що формуються постачальником на замовлення покупця.

Кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, встановлюється відповідно до замовлення покупця та визначається для кожної партії товару (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 7.3. договору сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору.

Згідно з п. 8.1. договору покупець повинен сплатити за поставлений товар у відповідності до видаткової накладної постачальника не пізніше 30 днів з дати виписки видаткової накладної покупцю.

Оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору та видаткових накладних, складених постачальником на вартість поставленої партії товару. При здійсненні платежу покупець обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер рахунку фактури (п. 8.3 договору).

У відповідності до п. 11.1 договору, останній вступає в силу з дати його укладення і строком дії не обмежений.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору у період з 06.03.2017 по 08.09.2017 ТОВ Свідіс Україна поставило ТОВ СП Інтергаз товар на загальну суму 586 422,61 грн, проте, відповідач за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у сумі 86 056,07 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2018 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію з вимогою сплатити суму заборгованості у розмірі 86 056,07 грн та про результати розгляду претензії повідомити письмово протягом 10-ти днів з моменту її отримання (а.с. 18-19).

У зв'язку з тим, що вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ТОВ СП Інтергаз заборгованості, а також нарахованих на неї інфляційних втрат, 17% річних та штрафу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення ТОВ Свідіс Україна та ТОВ СП Інтергаз договору поставки №85 від 15.06.2017 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції Закону України № 1724-VIII від

03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно вказує апелянт, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу відповідачеві товару позивачем було надано суду видаткові накладні за період з 16.06.2017 по 08.09.2017 на загальну суму 298 086,52 грн (а.с. 22-44).

Разом з тим, відповідно до розрахунку ціни позову в частині суми основного боргу, поданого суду першої інстанції, позивач пояснив, що заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 86 056,07 грн виникла на підставі неоплачених рахунків, виписаних по останнім поставкам, які не були оплачені, а саме, від 19.07.2017, 25.07.2017, 11.08.2017, 21.08.2017, 08.09.2017.

Так, колегією суддів встановлено, що у вказані дати позивачем було поставлено відповідачеві товар на суму 86 056,07 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними (а.с. 22-24, 26, 28, 32, 34):

- № 1042 від 19.07.2017 на суму 16 253,70 грн;

- № 1077 від 25.07.2017 на суму 11 108,66 грн;

- № 1203 від 15.08.2017 на суму 12 076,63 грн;

- № 1251 від 21.08.2017 на суму 20 228,88 грн;

- № 1365 від 08.09.2017 на суму 12 506,88 грн;

- № 1366 від 08.09.2017 на суму 6 778,78 грн;

- № 1367 від 08.09.2017 на суму 7 102,54 грн.

Доводи апелянта про те, що товар за вказаними накладними був прийнятий невідомими особами і позивачем не надано відповідних довіреностей відповідача на отримання товару, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що частина зазначених видаткових накладних підписана зі сторони ТОВ СП Інтергаз особисто директором Кайдаш В.П (а.с. 22-24, 26), а інші накладні підписані особами, підписи яких скріплені печаткою відповідача (а.с. 28, 32, 34).

При цьому, колегія суддів зазначає, що в силу положень ст. 62 ГК України, відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті відповідачем від позивача на зберігання обладнання).

Відповідно до п. 101 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію №736 від 19.10.2016 документи і справи з грифом Для службового користування зберігаються у шафах, сейфах, що розташовані у службових приміщеннях або сховищах архіву. Шафи, сейфи, службові приміщення, сховища архіву повинні надійно замикатися і опечатуватися металевими печатками. Порядок виготовлення, ведення обліку, використання металевих печаток та порядок ведення обліку шаф, сейфів і ключів від них визначаються керівником установи. Зберігання документів і справ із грифом Для службового користування здійснюється працівниками, які безпосередньо отримали їх під розписку, у спосіб, що унеможливлює доступ до них сторонніх осіб.

Отже, саме відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних, а тому за відсутності доказів втрати печатки ТОВ СП Інтергаз , спірні накладні вважаються такими, що скріплені печаткою відповідача.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12680/17 та від 24.01.2019 у справі №924/234/18.

При цьому, уповноважений представник скаржника під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не заперечував проти автентичності відтиску печатки на вказаних накладних та не надав жодних доказів на підтвердження обставин незаконного вибуття у товариства даної печатки чи її незаконного використання будь-яким працівником відповідача, зокрема, матеріалів службового розслідування або звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою про незаконне використання печатки.

Доводи апелянта про те, що директор ТОВ СП Інтергаз Кайдаш В.П. не підписував жодних накладних щодо спірних поставок, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного провадження у справі відповідач не заявляв клопотань про проведення відповідної почеркознавчої експертизи (експертизи підпису) та будь-яких інших доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами обох сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 № 88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту поставки позивачем товару відповідачеві на виконання умов договору.

Крім того, колегією суддів відхиляються доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи замовлень останнього щодо поставки товару за спірними видатковими накладними з огляду на те, що зазначені накладні містять посилання саме на договір поставки №85 від 15.06.2017, підписані сторонами без зауважень та заперечень, зокрема і щодо асортименту, ціни та кількості товару замовленого відповідачем, а також строків його поставки.

Зважаючи на встановлене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про невиконання позивачем договірного зобов'язання з поставки відповідачеві товару за договором є безпідставними та такими, що не спростують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Пунктом 8.1. договору сторони погодили, що покупець повинен сплатити за поставлений товар у відповідності до видаткової накладної постачальника не пізніше 30 днів з дати виписки видаткової накладної покупцю.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, з урахуванням умов договору, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно настання строку для проведення відповідачем кінцевого розрахунку за поставлений позивачем товар, в межах даного правочину.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів оплати поставленого за спірними видатковими накладними товару відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 86 056,07 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи наявні банківські виписки, які підтверджують оплату відповідачем товару на загальну суму 468 835,32 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені виписки свідчать про оплату товару, поставленого у попередні періоди та не стосуються спірних поставок.

Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 2 581,68 грн штрафу.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пунктом 9.4. договору сторони передбачили, що у випадку прострочення покупцем платежу більше ніж на 60 календарних днів, з моменту виникнення обов'язку по оплаті товару, постачальник має право вимагати від покупця сплату штрафу в розмірі 3% від загальної суми заборгованості.

Враховуючи вказану умову договору, з огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати товару більше ніж на 60 календарних днів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 581,68 грн є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 4 833,11 грн інфляційних втрат та 12 906,05 грн 17 % річних, нарахованих за період з 06.11.2017 по 23.09.2018.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з умов договору (п. 9.2), сторони погодили, що в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 17% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику, починаючи з дати одержання товару.

З огляду на вказану умову договору, враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши надані позивачем розрахунки 17% річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період прострочення, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такі нарахування є арифметично правильними, здійсненими з урахуванням приписів чинного законодавства та умов договору, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4 833,11 грн інфляційних втрат та 12 906,05 грн 17% річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх міркувань та заперечень, не спростовано розміру заявлених до стягнення сум основного боргу, штрафу, інфляційних втрат та 17% річних.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме, стягнення з ТОВ СП Інтергаз на користь ТОВ Свідіс Україна 86 056,07 грн основного боргу, 2 581,68 грн штрафу, 4 833,11 грн інфляційних втрат та 12 906,05 грн 17 % річних.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12904/18 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим апеляційна скарга ТОВ СП Інтергаз має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СП Інтергаз на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12904/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12904/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/12904/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01.04.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук