Рішення

від 22.03.2019 по справі 905/160/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.03.2019                     Справа № 905/160/19           

Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стюард»

до           Комунального підприємства шкільного харчування «Восток»

про           стягнення заборгованості у розмірі 81704,21 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Предмет та підстави спору.

На розгляд до господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стюард» до Комунального підприємства шкільного харчування «Восток» про стягнення коштів на загальну суму 81704,21 грн, у тому числі основного боргу у сумі 58360,20 грн, пені у сумі 19258, 82 грн та штрафу 4085, 21 грн.

Позов обґрунтований тим, що між позивачем та відповідачем підписані договори на поставку товару №№82, 83, 84 від 22.08.2017 та №93 від 18.09.2017. На виконання умов договорів позивач здійснив поставку відповідачу товару, а відповідач отримавши його не здійснив розрахунок з позивачем у повному обсязі. Неоплаченими залишаються товарі, які поставлені на виконання договору № 83 по накладним № 2128 від 08.12.2017, №2182 від 15.12.2018 та №2213 від 20.12.2018 та за договором № 93 по накладним №2014 від 27.11.2017, №2039 від 29.11.2017, №2060 від 01.12.2017, №2070 від 04.12.2017, №2102 від 06.12.2017, №2124 від 08.12.2017, №2136 від 11.12.2017, №2159 від 13.12.2017, №2183 від 15.12.2017, №2189 від 18.12.2017, №2216 від 20.12.2017.

Заперечення учасників процесу.

Згідно з позовною заявою та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою Комунального підприємства шкільного харчування «Восток» значиться: 87505, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Менделєєва, 4а.

Господарським судом Донецької області ухвала про відкриття провадження у справі №905/160/19 надіслана на адресу відповідача зазначену у позовній заяві. Поштове відправлення №6102227243421, в якому надсилалась ухвала суду від 21.01.2019 №905/160/19 не було отримане відповідачем за вказаною адресою та повернуто на адресу суду у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання, про що відділенням поштового зв'язку проставлено відповідну відмітку.

Відповідач іншого свого місця знаходження суду не повідомив.

Відповідно до ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини ст.120 цього Кодексу.

Згідно з п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин, з огляду на приписи п.п. 4,5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження є врученою та днем отримання відповідачем ухвали суду від 21.01.2019 є дата поставлення відділом зв'язку відповідної відмітки (штемпель) про закінчення строку його зберігання у відділенні, тобто 26.02.2019.

За таких обставин, відповідач про відкриття провадження по справі №905/160/19 повідомлений належним чином.

Відповідач відзив на позов не надав, будь - яких інших заяв чи клопотань не подавав.

Хід розгляду справи та процесуальні дії.

Ухвалою суду від 21.01.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі.

Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та перевірка їх доказами.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СТЮАРД», як постачальником (позивач) та Комунальним підприємством шкільного харчування «Восток», як покупцем (відповідач) підписано ряд договорів поставки харчових продуктів, а саме: №82 від 22.08.2017, № 83 від 22.08.2017, № 84 від 22.08.2017; № 93 від 18.09.2017.

Згідно тексту позовної заяви, позив просить стягнути з відповідача заборгованість за товар поставлений на виконання договору № 83 по накладним № 2128 від 08.12.2017, №2182 від 15.12.2018 та №2213 від 20.12.2018 та на виконання договором № 93 по накладним №2014 від 27.11.2017, №2039 від 29.11.2017, №2060 від 01.12.2017, №2070 від 04.12.2017, №2102 від 06.12.2017, №2124 від 08.12.2017, №2136 від 11.12.2017, №2159 від 13.12.2017, №2183 від 15.12.2017, №2189 від 18.12.2017, №2216 від 20.12.2017.

Отже, в предмет доказування входять обставини, які підтверджують або спростовують наявність або відсутність боргу, який позивач просить стягнути з відповідача. Оскільки позивачем у позовній заяві чітко визначенні номери договорів та номери видаткових накладних, при виконанні яких виникли спірні відносини, то суд дійшов висновку, що саме ці обставини, на які посилається позивач підлягають з'ясуванню у судовому порядку. Обставини виконання договорів №82 від 22.08.2017, № 84 від 22.08.2017 не підлягають з'ясуванню судом, так як, позивач на них хоча і посилається, разом з тим, позивач зазначає, що спір при виконанні останніх відсутній.

Таким чином суд досліджує та встановлює обставини виконання спірних договорів поставки № 83 від 22.08.2017 та № 93 від 18.09.2017.

Згідно з умовами договору № 83 від 22.08.2017 постачальник зобов'язується відпустити покупцю товар - продукти харчування за кодом ДК 021:2015:15544000-3– за цінами та в асортименті, вказаними у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець прийняти його в асортименті, що попередньо був узгоджений з постачальником. (а.с. 41-42, зв. бік).

Відповідно до п. 2.2. сума договору на момент його укладання складає 116112,00 грн.

Пунктом 2.3, п.2.8 договору встановлено, що постачальник поставляє товар за цінами, зазначеними в специфікації на момент укладання договору. Вартість товару включає тільки ціну самого товару з ПДВ.

Строк дії договору № 83 від 22.08.2017 відповідно до розділу 9 сторони погодили з 22.08.2017 до 31.12.2017.

Відповідно до специфікації договору № 83 від 22.08.2017 постачальник поставляє, а покупець приймає продукти харчування (товар): сир твердий за ціною 96,76 гривень за кілограм, загальна сума договору становить 116 112, 00 грн. (а.с. 43)

На виконання договору № 83 від 22.08.2017 позивач здійснив поставку товару на загальну суму 77 331,80 грн, що підтверджується видатковими накладними: №1295 від 31.08.2017 на суму 6678,59 грн; (а.с. 98); №1353 від 06.09.2017 на суму 6947,57 грн; (а.с. 100); №1380 від 08.09.2017 на суму 1465,41 грн; (а.с. 102); №1446 від 15.09.2017 на суму 4199,70 грн; (а.с. 104); №1506 від 22.09.2017 на суму 4593,01 грн; (а.с. 106); №1572 від 29.09.2017 на суму 5871,64 грн; (а.с. 108); №1634 від 06.10.2017 на суму 3282,94 грн; (а.с. 110); 1675 від 11.10.2017 на суму 747,92 грн; (а.с. 112); №1704 від 13.10.2017 на суму 5300,29 грн; (а.с. 114); №1728 від 18.10.2017 на суму 356,06 грн; (а.с. 116); №1752 від 20.10.2017 на суму 2997,50 грн; (а.с. 118); №1839 від 03.11.2017 на суму 6178,36 грн; (а.с. 120); №1897 від 10.11.2017 на суму 6325,43 грн; (а.с. 122); №1946 від 17.11.2017 на суму 4006,67 грн; (а.с. 124); №2009 від 24.11.2017 на суму 5319,65 грн; (а.с. 126); №2061 від 01.12.2017 на суму 2907,52 грн; (а.с. 128); №2125 від 08.12.2017 на суму 6637,46 грн; (а.с. 130); №2182 від 15.12.2018 на суму 2767,70 грн; (а.с. 132); № 2213 від 20.12.2018 на суму 749,38 грн; (а.с. 134).

Видаткові накладні підписані позивачем та відповідачем без зауважень та заперечень.

Факт постачання позивачем відповідачу товару за договором № 83 від 22.08.2017 також підтверджено товарно-транспортними накладними, з номерами та датами тотожними видатковим накладним.

Відповідачем не спростований факт щодо отримання від позивача товару за договором поставки № 83 від 22.08.2017.

Згідно з умовами договору № 93 від 18.09.2017 постачальник зобов'язується відпустити покупцю товар - продукти харчування за кодом ДК 021:2015:15110000-2 за цінами та в асортименті, вказаними у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець прийняти його в асортименті, що попередньо був узгоджений з постачальником. (а.с. 49-50, зв. бік).

Відповідно до п. 2.2. сума договору на момент його укладання складає 197496,00 грн.

Пунктом 2.3, п.2.8 договору встановлено, що постачальник поставляє товар за цінами, зазначеними в специфікації на момент укладання договору. Вартість товару включає тільки ціну самого товару з ПДВ.

Строк дії договору № 93 від 18.09.2017 відповідно до розділу 9 сторони погодили з 18.09.2017 до 31.12.2017.

Відповідно до специфікації договору № 93 від 18.09.2017 постачальник поставляє, а покупець приймає продукти харчування (товар); м'ясо: четвертина куряча заморожена за ціною 37,98 гривень за кілограм, загальна сума договору становить 197 496,00 грн. (а.с. 51)

На виконання договору № 93 від 18.09.2017 позивач здійснив поставку товару на загальну суму 154580,68 грн, що підтверджується видатковими накладними: №1604 від 04.10.2017 на суму 531,72 грн; (а.с. 208); №1643 від 09.10.2017 на суму 4185,40 грн; (а.с. 206); №1674 від 11.10.2017 на суму 8595,64 грн; (а.с. 204); №1705 від 13.10.2017 на суму 11196,89 грн; (а.с. 202); №1714 від 17.10.2017 на суму 7908,28 грн; (а.с. 200); №1726 від 18.10.2017 на суму 11268,67 грн; (а.с. 198); №1751 від 20.10.2017 на суму 5127,30 грн; (а.с. 196); №1758 від 23.10.2017 на суму 3788,51 грн; (а.с. 194); №1785 від 25.10.2017 на суму 6435,71 грн; (а.с. 192); №1840 від 03.11.2017 на суму 3589,12 грн; (а.с. 190); № 1852 від 06.11.2017 на суму 1181,18 грн; (а.с. 188); №1875 від 08.11.2017 на суму 7174,43 грн; (а.с. 186); №1890 від 09.11.2017 на суму 1139,40 грн; (а.с. 184); №1896 від 10.11.2017 на суму 2897,88 грн; (а.с. 182); №1925 від 15.11.2017 на суму 8743,00 грн; (а.с. 180); №1945 від 17.11.2017 на суму 3289,07 грн; (а.с. 178); № 1957 від 20.11.2017 на суму 3866,36 грн; (а.с. 176); № 1983 від 22.11.2017 на суму 6692,08 грн; (а.с. 174); № 2008 від 24.11.2017 на суму 4379,10 грн; (а.с. 172); № 2014 від 27.11.2017 на суму 4474,04 грн; (а.с. 170); № 2039 від 29.11.2017 на суму 6384,44 грн; (а.с. 168); № 2060 від 01.12.2017 на суму 4261,36 грн; (а.с. 166); № 2070 від 04.12.2017 на суму 4109,44 грн; (а.с. 164); № 2102 від 06.12.2017 на суму 6768,04 грн; (а.с. 162); № 2124 від 08.12.2017 на суму 4561,40 грн; (а.с. 160); № 2136 від 11.12.2017 на суму 3330,85 грн; (а.с. 158); № 2159 від 13.12.2017 на суму 5636,23 грн; (а.с. 156); № 2183 від 15.12.2017 на суму 3892,96 грн; (а.с. 154); № 2189 від 18.12.2017 на суму 2704,18 грн; (а.с. 152); №2216 від 20.12.2017 на суму 6468,00 грн; (а.с. 150).

Видаткові накладні підписані позивачем та відповідачем без зауважень та заперечень.

Факт постачання позивачем відповідачу товару за договором № 93 від 18.09.2017 також підтверджено товарно-транспортними накладними наявними в матеріалах справи, з номерами та датами тотожними видатковим накладним.

Відповідачем не спростований факт щодо отримання від позивача товару за договором поставки № 93 від 18.09.2017.

За умовами п.3.1 договору № 83 від 22.08.2017 та № 93 від 18.09.2017 покупець здійснює оплату на підставі первинних документів (накладна, рахунок, ін.). Покупець проводить розрахунки з постачальником за фактом отримання товару на умовах відстрочки платежу до 40 банківських днів. У випадку затримки оплати товару замовником, як бюджетною державною установою (через відсутність коштів на розрахунковому рахунку), замовник зобов'язується провести оплату поставленого постачальником товару протягом 10-ти банківських днів з дня надходження коштів на свій розрахунковий рахунок.

Договори підписані представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб без зауважень.

Відповідачем не надано доказів наявності обставин затримки бюджетного фінансування та необхідності застосування положень договорів про розрахунок в залежності від дати надходження коштів на рахунок.

За таких обставин при дослідженні строку виконання грошових зобов‘язань по договорам, суд виходить з умов договорів щодо відстрочки платежу до 40 банківських днів.

Відповідно до відомостей, що містяться в акті звіряння взаєморозрахунків підписаним позивачем та відповідачем, відповідачем частково здійснений розрахунок за отриманий товар по договору №83 від 22.08.2017, проте залишаються неоплаченими наступні видаткові накладні: № 2125 від 08.12.2017 на суму 4821,13 грн; №2182 від 15.12.2018 на суму 2767,70 грн; № 2213 від 20.12.2018 на суму 749,38 грн.

Враховуючи умови п. 3.1 договору, відповідач повинен був виконати грошові зобов'язання по договору №83 від 22.08.2017 протягом 40 банківських днів з моменту отримання товару: по накладній № 2125 від 08.12.2017 на суму 4821,13 грн.; по накладній №2182 від 15.12.2018 на суму 2767,70 грн; по накладній № 2213 від 20.12.2018 на суму 749,38 грн.

Відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження виконання грошових зобов'язань по договору №83 у повному обсязі не надав, заборгованість у розмірі 8338,21 грн. по договору не спростував.

Відповідно до відомостей, що містяться в акті звіряння взаєморозрахунків підписаним позивачем та відповідачем, відповідачем частково здійснений розрахунок за отриманий товар по договору № 93 від 18.09.2017, проте залишаються неоплаченими наступні видаткові накладні: № 2014 від 27.11.2017 на суму 1905,09 грн.; № 2039 від 29.11.2017 на суму 6384,44 грн.; № 2060 від 01.12.2017 на суму 4261,36 грн.; № 2070 від 04.12.2017 на суму 4109, 44 грн.; № 2102 від 06.12.2017 на суму 6768,04 грн.; № 2124 від 08.12.2017 на суму 4561,40 грн.; № 2136 від 11.12.2017 на суму 3330,85 грн.; № 2159 від 13.12.2017 на суму 5636, 23 грн.; № 2183 від 15.12.2017 на суму 3892, 96 грн.; № 2189 від 18.12.2017 на суму 2704,18 грн.; №2216 від 20.12.2017 на суму 6468, 00 грн.

Враховуючи умови п. 3.1 договору, відповідач повинен був виконати грошові зобов'язання по договору №93 від 18.09.2017 протягом 40 банківських днів з моменту отримання товару: по видатковій накладній № 2014 від 27.11.2017 на суму 1905,09 грн; по видатковій накладній № 2039 від 29.11.2017 на суму 6384,44 грн; по видатковій накладній №2060 від 01.12.2017 на суму 4261,36 грн.; по видатковій накладній № 2070 від 04.12.2017 на суму 4109, 44 грн.; по видатковій накладній № 2102 від 06.12.2017 на суму 6768,04 грн.; по видатковій накладній № 2124 від 08.12.2017 на суму 4561,40 грн.; по видатковій накладній № 2136 від 11.12.2017 на суму 3330,85 грн.; по видатковій накладній № 2159 від 13.12.2017 на суму 5636, 23 грн.; по видатковій накладній № 2183 від 15.12.2017 на суму 3892, 96 грн.; по видатковій накладній № 2189 від 18.12.2017 на суму 2704,18 грн.; по видатковій накладній №2216 від 20.12.2017 на суму 6468, 00 грн.

Відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження виконання грошових зобов'язань по договору №93 у повному обсязі не надав, заборгованість у розмірі 50021,99 грн. по договору не спростував.

Враховуючи вищевикладене, на виконання умов договору позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 454018,88 грн, відповідач здійснив розрахунок за отриманий товар на загальну суму 395658,68 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджені, а відповідачем не спростовано наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за договорами поставки № 83 від 22.08.2017 та № 93 від 18.09.2017 у сумі 58360,20 грн.

Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду.

Оцінивши зміст зазначених угод, з яких виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою містять елементи договорів поставки, які підпадають під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом вище, відповідач грошові зобов'язання у строки передбачені п. 3.1 договорів у повному обсязі не виконав, заборгованість на загальну суму 58360,20 грн., не спростував.

Враховуючи вищевикладене, позов в частині вимог про стягнення суми боргу у розмірі 58360,20 грн. є доведеним позивачем та таким, що підтверджується матеріалами справи, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов'язань по договорам, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 16.02.2018 по 11.01.2019 (58360,20 грн.*0,%*330 днів) у сумі - 19258, 82 грн та штраф у сумі 4085, 21 грн. (58360,20 грн*7%)

Статтею 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 2 та 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Разом з тим, дослідивши умови договорів №83 від 22.08.2017 та № 93 від 18.09.2017, судом встановлено, що умовами договору не погоджений а ні розмір пені а ні розмір штрафу.

Позивач при розрахунку сум пені та штрафу посилається на частину 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Суд не приймає аргументи позивача щодо наявності підстав для нарахування пені та штрафу на підставі частин 2 ст. 231 Господарського кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань« визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено що, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Разом з тим, позивачем не доведено, що у спірних відносинах хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. Спірні відносини виникли між товариством з обмеженою відповідальність та комунальним підприємством, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що товариство або підприємство належать до державного сектору економіку, відсутні докази на підтвердження того, що спірні договори є договорами пов‘язаними з державним контрактом, відсутні докази того, що виконання зобов‘язань по договорам фінансувалось з державного бюджету.

За таких обставин, відсутні законні підстави для застосування положень ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

У випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17.

Позивачем не наведено інших, окрім ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України положень законодавчого акту, які б визначали обов'язок відповідача сплатити пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості та штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Окрім того, пеню позивач нараховує не з дня виникнення боргу по кожній накладній окремо, а з 16.02.2018 та не враховує строки ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, що визнається судом невірним.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 19258,80грн та штрафу у розмірі 4085,21 грн задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст.73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 130, 231, 234, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Комунального підприємства шкільного харчування «Восток» (вул. Менделєєва, 4а, Маріуполь, Донецька область, 87502, код ЄДРПОУ 13508295,з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стюард» (вул.Таганрозька, 5, Маріуполь, Донецька область, 87505, код ЄДРПОУ 37603830) основний борг у розмірі 58360 (п'ятдесят вісім тисяч триста шістдесят ) грн 20 коп та судовий збір у розмірі 1258 (одна тисяча двісті п'ятдесят вісім) грн. 57 коп.

3.          В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення ст подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складено та підписано 22 березня 2019 року.

Суддя Д.М. Огороднік