ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 25.03.2019Справа № 910/16958/18 Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙАС», м. Харків до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АССАГАЙ», м. Київ про стягнення 10 008,00 грн, - Без повідомлення (виклику) учасників справи ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙАС» (далі – ТОВ «АЙАС») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АССАГАЙ» (далі – ТОВ «АССАГАЙ») про стягнення 10 008,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки № 06/07/15-11 від 06.07.2015 в частині оплати поставленого товару на суму 10 008,00 грн. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103048919042 ухвалу про відкриття провадження у справі від 14.01.2019 вручено відповідачу 29.01.2019. Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзиву на позов. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи. 06.07.2015 між ТОВ «АЙАС» (постачальник) та ТОВ «АССАГАЙ» (покупець) укладено договір № 06/07/15-11 поставки (далі – Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність товар, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його вартість відповідно до умов договору. Згідно з пунктом 1.2 Договору асортимент та ціна товару визначається у Додатках (специфікаціях), які є невід'ємними частинами договору. Відповідно до пункту 1.3 Договору поставка товару здійснюється за адресами, вказаними у додатках (специфікаціях) на протязі 60 календарних днів з моменту підписання сторонами цього договору та оформлюється шляхом підписання сторонами видаткових накладних. На виконання умов Договору сторонами було підписано специфікацію № 1 від 13.07.2015 на постачання товару на загальну 10 008,00 грн зі строком поставки: липень 2015 року. Згідно з видатковою накладною № Б-00000024 від 13.07.2015 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 10 008,00 грн. Вказана накладна підписана представника обох сторін без зауважень та заперечень і скріплена печатками юридичних осіб. 31.10.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 1/10-18 від 31.10.2018 про сплату заборгованості в розмірі 10 008,00 грн. За твердженнями позивача, вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення. Спір у даній справі виник у зв'язку із неналежним, як вказує позивач, виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати поставленого товару у встановлені договором строки, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості в розмірі 10 008,00 грн. Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне. За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір поставки № 06/07/15-11 від 06.07.2015 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків. За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Матеріалами справи (підписаною сторонами видатковою накладною № Б-00000024 від 13.07.2018) підтверджується факт постачання позивачем товару на загальну суму 10 008,00 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання поставлений товар оплатити. Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 2.2 Договору передбачено, що покупець зобов'язаний прийняти товар і розрахуватися за нього протягом 7 (семи) календарних днів з дати отримання письмової вимоги від постачальника, але не пізніше 31.12.2015. Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 2.2 Договору, враховуючи відсутність з боку відповідача заперечень щодо якості, кількості, асортименту товару або щодо ненадання продавцем документів на товар, з огляду на факт підписання видаткової накладної покупцем, відповідач повинен був здійснити оплату товару протягом 7 (семи) календарних днів з дати отримання письмової вимоги від постачальника, але не пізніше 31.12.2015. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Як вказує позивач, станом на день звернення до суду заборгованість відповідача не сплачена та становить 10 008,00 грн. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано до суду відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 10 008,00 грн. Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 10 008,00 грн підлягають задоволенню. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 762,00 грн. Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙАС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АССАГАЙ» про стягнення 10 008,00 грн - задовольнити. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АССАГАЙ» (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 38, кімната 508; ідентифікаційний код 38570199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙАС» (61112, Харківська обл., м. Харків, вул. Руслана Приходька, буд. 15; ідентифікаційний код 39466857) заборгованість за поставлений товар в розмірі 10 008 (десять тисяч вісім) грн 00 коп. та судовий збір в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 25.03.2019. Суддя В. В. Князьков
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 25.03.2019 |
Оприлюднено | 03.04.2019 |
Номер документу | 80858763 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Князьков В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні