Рішення

від 01.04.2019 по справі 910/734/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 01.04.2019Справа №  910/734/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є. розглянувши у спрощеному позовного провадженні матеріали справи № 910/734/19 За позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) до Державного вищого навчального закладу “Університет банківської справи” (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 1) в особі Львівського навчально – наукового інституту державного вищого навчального закладу “Університет банківської справи” (79000, м. Львів, Проспект Шевченка, буд. 9) про стягнення  1   137, 97 грн. Без  повідомлення (виклику) представників учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:           Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного вищого навчального закладу “Університет банківської справи” в особі Львівського навчально – наукового інституту державного вищого навчального закладу “Університет банківської справи” (далі - відповідач) про стягнення 1   137, 97 грн., з яких пеня у розмірі 929, 77 грн. та 3 % річних у розмірі 208, 20 грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем порушено умови Договору купівлі - продажу природного газу від 12.02.2014 № 2350/14-ТЕ(Т)-21 в частині своєчасної оплати.           Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 відкрито провадження у справі № 910/734/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження  без повідомлення (виклику) сторін. Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Представник відповідача відзив у встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк не подав. Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»  єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Частина 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачає, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема місцезнаходження юридичної особи. Положеннями статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру та передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Як встановлено судом згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), місцезнаходженням відповідача є: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 1. На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону була направлена копія ухвали про відкриття провадження у справі № 910/734/19 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором                № 0103049533482, згідно якого відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 04.02.2019. Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Крім того, Закон України "Про доступ до судових рішень" визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Ухвала Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у пункті 41 свого рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. За таких обставин, враховуючи зазначені вище положення Господарського процесуального кодексу України, якими регламентовано порядок повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України", суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи. Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»). Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету. Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -            ВСТАНОВИВ: 12.02.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз» (продавець) та Університетом банківської справи Національного банку України (покупець) було укладено договір № 2350/14- ТЕ (Т) – 21 на природний газ, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД  2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ). Пунктом 1.2. Договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населення, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності). Відповідно до п.3.1. Договору Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання – передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ. Згідно з п.3.3. Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузл ів обліку газу Покупця. Пунктом 3.4. Договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставоє для остаточних розрахунків між Сторонами. Відповідно до п.5.1. Договору передбачено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ). Згідно з п.6.1. Договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий Газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 6.2. Договору передбачено, що при невиконанні Покупцем вимог, передбачених у п. 6.1 цього договору, Продавець має право обмежити передачу газу Покупцеві або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору. Відповідно до п.6.4. Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору Сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Покупця, погашає вимоги Продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного Покупцем: 1)  у першу чергу відшкодовуються витрати Продавця, пов'язані з одержанням виконання; 2)     у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3)     у третю чергу погашається основна бума боргу. Згідно з п.6.5 Договору звірка розрахунків здійснюється Сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу Покупцем та актів приймання-передачі газу протягом 10 - ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою. Пунктом 7.1. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором. Відповідно до п.7.2. Договору у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Згідно з п.9.3. Договору передбачено, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист свої прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між Сторонами з 01 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Додатковою угодою № 1 до Договору купівлі – продажу природного газу від 12.02.2014 № 2350/14-ТЕ (Т)-21 від 06.03.2014 сторони внесли зміни до п. 12 Договору у наступній редакції: «Рахунок із спеціальним режимом використання: 26037310023921 АТ "Ощадбанк», м. Київ, код банку 300465». Додатковою угодою № 2 до Договору купівлі – продажу природного газу від 12.02.2014 № 2350/14-ТЕ (Т)-21 від 23.05.2014 сторони виклали п.1.2. статті 1 «Предмет договору» у наступній редакції: « 1.2. Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії,  яка споживається населенням.». За актами приймання – передачі природного газу від 31.01.2014 на суму 28   856, 07 грн., від 28.02.2014 на суму 43   818, 93 грн., від 31.03.2014 на суму 26   118, 54 грн., від 30.04.2014 на суму 11   367, 78 грн., від 31.05.2014 на суму 10   044, 18 грн., від 30.06.2014 на суму 7   616, 93 грн., від 31.07.2014 на суму 6   480, 55 грн., від 31.08.2014 на суму  6 243, 58 грн.,від 30.09.2014 на суму 7   851,28 грн., від 31.10.2014 на суму 8   763, 78 грн., від 30.11.2014 на суму 38   163, 19 грн. від 31.12.2014 на суму 44   512, 80 грн.  позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 239   837, 61 грн. Згідно з інформації наданої Головним управлінням регіональної статистики № 23-07/409-9 від 13.02.2018 за кодом 34482083 значиться Львівський навчально- науковий інститут державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи» (філія), без права юридичної особи. Як зазначив позивач у позовній заяві, відповідач за переданий газ розраховувався несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк. Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до     ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2     ст. 712 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 929, 77 грн. та 3% річних у розмірі 208, 20 грн. Згідно з виписки наданої позивачем по Договору № 2350/14- ТЕ (Т)-21 з 01.01.2014 по 31.01.2016 відповідачем сплачено 31.03.2014 року суму 1   639, 51 грн. та 27   216, 56 грн., 09.04.2014 року суми1   749, 01 грн., 3   331, 45 грн., 24   369, 53 грн., 40   487, 48 грн.,  28.05.2014 року суми 868, 33 грн., 10   499, 45 грн., 19.06.2014 року суму 10   044, 18 грн. Судом встановлено, що відповідач у встановлений законодавством строк свого обов'язку по перерахуванню коштів за отриманий товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України). Відповідно, є підстави для застосування по відношенню до відповідача встановленої законом відповідальності. Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).           Поняттям “штраф” та “пеня” дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.           Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з п.6.1. Договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий Газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Згідно з частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.           Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.           Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України та статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.           При цьому до пені за порушення грошових зобов'язань застосовуються приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.           Суд, здійснивши перевірку наданого розрахунку пені, дійшов висновку про те, що при здійсненні розрахунку пені позивачем вірно визначено суму пені за період з 15.02.2014 по 18.06.2014, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 929, 77 грн. Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних у сумі            208, 20 грн.  суд зазначає наступне.           Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.           Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.           Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 208, 20 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства. Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.           Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.           Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.           Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.           У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.                               Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи.           Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.           Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1.           Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення 1   137, 97 грн. задовольнити. 2.           Стягнути з Державного вищого навчального закладу “Університет банківської справи” (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 1, код ЄДРПОУ 34716922) в особі Львівського навчально – наукового інституту державного вищого навчального закладу “Університет банківської справи” (79000, м. Львів, Проспект Шевченка, буд. 9, код ЄДРПОУ 34482083) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню у розмірі 929 (дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 77 коп., 3 % річних у розмірі 208 (двісті вісім) грн. 20 коп., а також витрати по сплаті судового збору  у розмірі 1   921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. 3.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ. 4.           Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 5.           Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 6.           Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повне рішення складено 01.04.2019 року.            Суддя                                                                                                          М.Є. Літвінова