Рішення

від 27.02.2019 по справі 910/17036/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.02.2019Справа № 910/17036/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДРАФТ

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙН ХАУЗ ГРУП

про стягнення 115 953, 85 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДРАФТ (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙН ХАУЗ ГРУП (далі - відповідач) про стягнення 115 953, 85 грн., з яких 91 509, 53 основний борг, 14 646, 54 грн. пеня, 6 806, 16 грн. інфляційні втрати, 2 991, 62 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як по Покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання Договором поставки № 10/1 від 10.04.2017 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив оплату вартості переданого йому позивачем, як Постачальником, товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.02018 відкрито провадження у справі № 910/17036/18, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 04.02.2019 року.

У судовому засіданні 04.02.2019 року суд оголосив перерву у справі № 910/17036/18 на 27.02.2019 року.

Представники сторін у судове засідання 27.02.2019 року не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.04.2017 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 10/1 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставляти окремими партіями та передавати у власність Покупцеві замовлений товар, а Покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно оплачувати його у порядку, визначеному умовами цього Договору. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначена у накладних на кожну окрему партію.

Пунктом 2.2.1. Договору на Покупця покладено обов'язок оплачувати товар у терміни, передбачені цим Договором.

Датою поставки товару є дата, зазначена у видатковій накладній (пункт 3.3. Договору).

Відповідно до пункту 4.1. Договору ціна на товар вказана у товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній. Вартість товару є узгодженою сторонами за наявності печаток (штампів) або підпису відповідальних осіб сторін на накладній.

Згідно з пунктом 4.2. Договору термін сплати - 55 календарних днів з дати поставки товару.

Умовами пункту 4.3. Договору передбачено, що зобов'язання Покупця по оплаті поставленого товару вважаються виконаними після зарахування коштів на рахунок Постачальника чи надходження коштів у касу останнього.

Договір вступає в силу з моменту його укладення (дата зазначена у верхньому правому куті першої сторінки Договору). Строк дії Договору необмежений (пункт 9.1. Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 157 365, 69 грн., що підтверджується видатковими накладними № 905 від 04.05.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 908 від 04.05.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 909 від 04.05.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 910 від 04.05.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 912 від 04.05.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 904 від 16.05.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 907 від 16.05.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 911 від 16.05.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 1017 від 16.05.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 1018 від 16.05.2017 на суму 1 629, 00 грн., № 1019 від 16.05.2017 на суму 1 629, 72 грн., № 1020 від 16.05.2017 на суму 1 629, 72 грн., № 1169 від 01.06.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 1170 від 01.06.2017 на суму 2 163, 00 грн., № 1171 від 01.06.2017 на суму 1 109, 28 грн., № 1172 від 01.06.2017 на суму 2 197, 20 грн., № 1173 від 01.06.2017 на суму 1 109, 28 грн., № 1174 від 01.06.2017 на суму 1 087, 92 грн., № 1175 від 01.06.2017 на суму 1 066, 56 грн., № 1176 від 01.06.2017 на суму 1 109, 28 грн., № 1177 від 01.06.2017 на суму 1 109, 28 грн., № 1178 від 01.06.2017 на суму 1 109, 28 грн., № 1523 від 29.06.2017 на суму 2 717, 71 грн., № 1524 від 29.06.2017 на суму 2 912, 42 грн., № 1525 від 29.06.2017 на суму 1 959, 55 грн., № 1526 від 29.06.2017 на суму 2 717, 71 грн., № 1527 від 29.06.2017 на суму 2 683, 51 грн., № 1528 від 29.06.2017 на суму 1 938, 19 грн., № 1734 від 20.07.2017 на суму 1 817, 39 грн., № 1735 від 20.07.2017 на суму 2 784, 58 грн., № 1736 від 20.07.2017 на суму 836, 28 грн., № 1737 від 20.07.2017 на суму 1 788, 43 грн., № 1738 від 20.07.2017 на суму 2 968, 58 грн., № 1818 від 28.07.2017 на суму 718, 62 грн., № 1838 від 31.07.2017 на суму 2 368, 58 грн., № 1839 від 31.07.2017 на суму 1 383, 36 грн., № 1840 від 31.07.2017 на суму 959, 90 грн., № 1841 від 31.07.2017 на суму 3 049, 51 грн., № 1842 від 31.07.2017 на суму 948, 12 грн., № 1969 від 10.08.2017 на суму 1 901, 98 грн., № 1970 від 10.08.2017 на суму 1 818, 60 грн., № 1971 від 10.08.2017 на суму 3 711, 10 грн., № 1972 від 10.08.2017 на суму 2 057, 40 грн., № 1973 від 10.08.2017 на суму 1 604, 28 грн., № 1974 від 10.08.2017 на суму 1 739, 04 грн., № 1975 від 10.08.2017 на суму 948, 12 грн., № 1976 від 10.08.2017 на суму 2 862, 60 грн., № 1977 від 10.08.2017 на суму 6 323, 23 грн., № 2146 від 23.08.2017 на суму 4 526, 54 грн., № 2148 від 23.08.2017 на суму 3 510, 34 грн., № 2149 від 23.08.2017 на суму 2 041, 78 грн., № 2150 від 23.08.2017 на суму 3 133, 99 грн., № 2153 від 23.08.2017 на суму 1 880, 28 грн., № 2154 від 23.08.2017 на суму 6 078, 55 грн., № 2157 від 23.08.2017 на суму 2 951, 71 грн., № 2404 від 20.09.2017 на суму 9 495, 67 грн., № 2408 від 21.09.2017 на суму 3 422, 90 грн., № 2409 від 21.09.2017 на суму 2 546, 76 грн., № 2410 від 21.09.2017 на суму 2 574,65 грн., № 2413 від 21.09.2017 на суму 3 795, 10 грн., № 2414 від 21.09.2017 на суму 2 868, 34 грн., № 2415 від 21.09.2017 на суму 476, 93 грн., № 2416 від 21.09.2017 на суму 2 063, 14 грн., № 2417 від 21.09.2017 на суму 3 865, 70 грн., № 2418 від 21.09.2017 на суму 1 902, 05 грн., № 2419 від 21.09.2017 на суму 2 707, 18 грн., № 2420 від 21.09.2017 на суму 1 425, 05 грн., в яких міститься посилання на Договір № 10/1 від 10.04.2017, а також товарно-транспортними накладними, належним чином завірені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідачем, у свою чергу, частково сплачено поставлений товар в сумі 65 856, 16 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 91 509, 53 грн.

Направлену позивачем претензію - вимогу № 12.11/2018 від 12.11.2018 відповідач залишив без задоволення.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відповідний борг в сумі 91 509, 53 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 14 646, 54 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з цим, суд враховує, що відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що у разі затримки за отриманий товар на строк більш ніж на 30 календарних днів, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період нарахування пені, від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 14 646, 54 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 6 806, 16 грн. та 3% річних в сумі 2 991, 62 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 2 991, 62 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Разом з тим, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 6 806, 16 грн. є арифметично невірним через неправильно обрану методику розрахунку.

Так, індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п.6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат складає 6 129, 85 грн.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ДРАФТ до Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙН ХАУЗ ГРУП про стягнення 115 953, 85 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙН ХАУЗ ГРУП (04071, місто Київ, вулиця Щекавицька, будинок 37/48, квартира 1, ідентифікаційний код 35363688) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДРАФТ (02098, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 22-А, ідентифікаційний код 30470666) 91 509 (дев'яносто одну тисячу п'ятсот дев'ять) грн. 53 коп. основного боргу, 14 646 (чотирнадцять тисяч шістсот сорок шість) грн. 54 коп. пені, 2 991 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто одну) грн. 62 коп. 3 % річних, 6 129 (шість тисяч сто двадцять дев'ять) грн. 85 коп. інфляційних втрат, а також 1 751 (одну тисячу сімсот п'ятдесят одну) грн. 73 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішення суду законної сили видати наказ.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 01.04.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова