Постанова

від 02.04.2019 по справі 200/13714/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року справа №200/13714/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченка І.В., Шишова О.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року (повний текст складено 29 січня 2019 року в м. Слов'янськ) у справі № 200/13714/18-а (суддя І інстанції - Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дії щодо невиплати щомісячних страхових виплат з 01.12.2015 року по січень 2018 року включно; зобов'язання виплатити належні щомісячні страхові виплати з 01.12.2015 року по січень 2018 року включно на банківський рахунок, відкритий у ПАТ "Ощадбанк", -

В С Т А Н О В И В:

05 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дії щодо невиплати щомісячних страхових виплат з 01.12.2015 року по січень 2018 року включно; зобов'язання виплатити належні щомісячні страхові виплати з 01.12.2015 року по січень 2018 року включно на банківський рахунок, відкритий у ПАТ "Ощадбанк".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку у відповідача, отримує страхові виплати за двома страховими випадками: в зв'язку з травмою на виробництві - 20% втрати працездатності та в зв'язку з професійним захворюванням - 80% втрати працездатності. Страхові виплати є для позивача важливим джерелом існування. Відповідач з 01.12.2015 року по січень 2018 року включно не виплачував страхові виплати, мотивуючи це закінченням строку дії довідки ВПО від 08.12.2014 року №1438-007433. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати страхових регресних виплат у визначений період такими, що порушують його конституційні права, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року у справі № 200/13714/18-а позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 01.12.2015 року по січень 2018 року включно. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Волноваського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відновити нарахування та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 01.12.2015 року по січень 2018 року включно.

В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що у зв'язку з закінченням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи постановою відділення №0506/3563/43 2016 року було припинено всі страхові виплати з 01 грудня 2015 року. 01 грудня 2018 року позивач звернувся до відділення з метою поновлення страхових виплат. Постановою відділення "про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати" від 15 травня 2018 року позивачу продовжено раніше призначену страхову виплату. Вказав, що позивач у спірний період до інших відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не звертався, страхові виплати йому не нараховувались. Крім того, управління не є належним відповідачем у справі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанцій встановлено, що Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач не заперечує, що позивач перебував та на теперішній час перебуває на обліку у Волноваському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Також, відповідач не заперечує, що позивач не має право на страхові виплати.

Відповідно до довідки від 25 вересня 2018 року №7433 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації Донецької області як особа, яка має статус внутрішньо переміщеної особи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку у Волноваському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Волноваське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області не є юридичною особою та відноситься до відокремленого підрозділу юридичної особи - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області.

Отже, саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області є належним відповідачем по справі.

Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 3 ст. 8 Закону № 1105 основні завдання Фонду реалізуються через робочі органи виконавчої дирекції Фонду, якими є її управління в АРК, областях, містах Києві та Севастополі. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої Дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду.

Таким чином, відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Позивач звернувся із заявою до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа з м. Тореза Донецької області області про продовження виплати раніше призначеної страхової виплати у зв'язку з професійним захворюванням.

Листом відповідача від 31.10.2018 №01-04/15-1440 позивачу повідомлено про те, що страхові виплати йому припинені у зв'язку з закінченням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з 01.12.2015 року. Постановою відділення "Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати" від 15 травня 2018 року позивачу продовжено раніше призначену страхову виплату. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

У відповідності до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Судом першої інстанції встановлено, що з 01 грудня 2015 року по 31 січня 2018 позивач не звертався до органів фонду соціального страхування та території підконтрольній органам влади з питання отримання щомісячних страхових виплат та заборгованості по виплатах.

Водночас, статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат, передбачених діючим законодавством.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи страхових виплат, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд при вирішенні справи керувався принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Аналіз практики Європейського суду свідчить про те, що, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").

У рішенні від 8 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Законом України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні", так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхової суми незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Щодо посилання відповідача на те, що довідка ВПО позивача скасовано, судом першої інстанції зазначено наступне.

Скасування довідки ВПО позивача не є підставою для відмови виплати страхових виплат згідно висновків Великої Палати Верховного Суду.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання виплатити належні щомісячні страхові виплати включно на банківський рахунок, відкритий у ПАТ "Ощадбанк", то суд першої інстанції дійшов висновку про їх безпідставність з огляду на наступне.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним", установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб; для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.

Згідно з п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, уповноваженим банком є АТ Ощадбанк.

Пунктами 9 - 11 вказаної Постанови визначено, що між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку. Одержувачі, крім внутрішньо переміщених осіб, можуть у будь-який час змінити уповноважений банк, подавши заяву до відповідного уповноваженого банку згідно з пунктом 10 цього Порядку.

Отже, згідно з наведеними нормами відповідач зобов'язаний виплачувати страхові виплати на відповідний банківський рахунок згідно з поданою позивачем у відповідності до вказаних норм заяви. Крім того, у суду відсутні відомості щодо подання позивачем відповідачу відповідної заяви.

Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, не виплативши страхові виплати позивачу з 01.12.2015 року по січень 2018 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права позивача.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року у справі № 200/13714/18-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року у справі № 200/13714/18-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 02 квітня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.А. Блохін

Судді І.В. Сіваченко

О.О. Шишов