Рішення

від 02.04.2019 по справі 200/2972/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2019 р. Справа№200/2972/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії у період з 01 березня 2016 року по 30 вересня 2018 року;

- зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити пенсію за період з 01 березня 2016 року по 30 вересня 2018 року;

- допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є внутрішньо переміщеною особою з 01 березня 2016 року та перебуває на обліку в Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. За період з 01 березня 2016 року по 30 вересня 2018 року відповідач пенсійні виплати не здійснив. На заяву позивача щодо з'ясування підстав невиплати пенсії, відповідачем повідомлено, що виплата недоотриманої пенсії за період з 01 березня 2016 року по 30 вересня 2018 року буде здійснюватись на умовах окремого порядку.

Позивач вважає бездіяльність відповідача з невиплати пенсії протиправною та такою, що порушує його Конституційні права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Зазначив, що позивач перебуває на обліку в управлінні як одержувач пенсії по інвалідності. На підставі відомостей отриманих в порядку обміну інформацією із відповідними службами та Департаментом соціального захисту населення, виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01 березня 2016 року. Наразі виплата пенсії позивачу поновлена з 01 жовтня 2018 року та виплачується щомісячно. Стосовно виплати заборгованості за минулий період повідомлено, що згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 та від 08 червня 2016 року № 365 (зі змінами), суми соціальних виплат, які не виплачені за минулі періоди, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Відповідно, виплата заборгованості з пенсії за минулий період буде здійснена після затвердження зазначеного порядку.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України (паспорт серії ВА 560331 виданий 05 грудня 1996 року Гірницьким РВ УМВС України в м.Макіївці), РНОКПП - НОМЕР_1, отримує пенсію за віком та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 14 березня 2017 року № НОМЕР_2.

Відповідач - Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Як зазначає відповідач у відзиві та не оспорюється сторонами по справі, позивач перебуває на пенсійному обліку в Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.

Листом відповідача від 22.12.2018 року № 1633/1043/Л-38-01-01 на запит позивача повідомлено, що 28.03.2017 року ОСОБА_1, як внутрішньо переміщена особа, тимчасово зареєстрована за адресою вул. ОСОБА_2 б. 6, звернувся до управління із заявою про взяття на облік його пенсійної справи. До управління надійшов протокол комісії Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради № 41 щодо призначення ОСОБА_1 соціальної виплати внутрішньо переміщеній особі. Але, оскільки в протоколі комісії була виявлена помилка, його було повернуто до Департаменту соціального захисту населення на доопрацювання. Пенсійну справу було взято на облік в управлінні з 01.03.2016 року, але пенсійні виплати не здійснювалися. 15.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся до управління з заявою про поновлення пенсії. 16.05.2018 року його було включено до реєстру № 460, який було направлено до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо проведення перевірки фактичного місця проживання та винесення відповідного рішення. 23.06.2018 року управлінням було отримано протокол комісії №26 від 15.06.2018 року Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради щодо призначення ОСОБА_1 соціальної виплати внутрішньо переміщеній особі. З жовтня 2018 року відновлено нарахування та виплату пенсії. Виплата недоотриманої пенсії за період 01.03.2016 року по 30.09.2018 року облікована управлінням (248323,22 грн.) та буде виплачуватися згідно і на умовах окремого порядку у відповідності до п. 15 постанови КМУ від 08.06.2016 №365. із змінами знесеними постановою КМУ від 25.04.2018 №335, та у відповідності до ст. 46 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .

Разом з цим, суд зазначає, що до відзиву на адміністративний позов як доказ на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, до суду надано довідку видану ОСОБА_1, з якої вбачається, що позивачу припинено виплату пенсії з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року, з 01.10.2018 року відновлено нарахування та виплату пенсії.

Отже, судом встановлено, що позивачу не виплачено заборгованість з пенсійних виплат за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Порядок № 136).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

З вищеописаних норм Закону № 1058-IV слідує, що після поновлення виплати пенсії пенсіонеру територіальний орган Пенсійного фонду України має виплатити пенсіонеру суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному статтею 46 Закону № 1058-IV.

У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідач, здійснивши у жовтні 2018 року нарахування та виплату позивачу пенсії, безпідставно, всупереч вимог частини другої статті 46 Закону № 1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по пенсійним виплатам, що утворилася за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини пятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок допущення протиправної бездіяльності відповідачем щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року, а також зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсійних виплат за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ- 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул.Зеленського, 27А) щодо не виплати ОСОБА_1 (17.02.1951р.н., РНОКПП НОМЕР_1) заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року.

Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ- 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул.Зеленського, 27А) виплатити ОСОБА_1 (17.02.1951р.н., РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість з пенсійних виплат за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ- 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул.Зеленського, 27А) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 02 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Кочанова П.В.