Рішення

від 26.03.2019 по справі 906/21/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/21/19

Господарський суд Житомирської області у складі

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Степанченко О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Раєцький А.О., ордер на надання правової допомоги серія ЖТ №054583 від 13.12.2018;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Райгородоцьке"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп"

про стягнення 186689,44 грн

Приватне підприємство "Райгородоцьке" звернулося до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" про стягнення 186689,44грн, із яких 147000,00грн основного боргу, 24298,39грн інфляційних втрат, 6887,67грн три відсотки річних, 8503,38грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на невиконання відповідачем у повному обсязі зобов'язань за договором №01/09-2017/ЦГ оренди сільськогосподарської техніки разом із екіпажем (обслуговуючим персоналом) від 01.09.2017 щодо оплати.

В якості правових підстав позову позивач зазначає ст.ст. 526, 549, 611, 625, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216, 283 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 10.01.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.02.2019.

12.02.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вказує, що вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать діючому законодавству України. Вказав, що договір, укладений між позивачем та відповідачем, є недійсним, оскільки укладений директором ТОВ "Цефей-Груп" з перевищенням наданих йому статутом повноважень, а позивач при укладанні спірного договору знав/повинен був знати про обмеження повноважень директора, оскільки в договорах є вказівка на те, що директор діє на підставі статуту. При цьому, вчинення дій на виконання спірного правочину особою, яка не мала повноважень на його вчинення, не може вважатися схваленням правочину. Оскільки, спірну угоду укладено з перевищенням повноважень, тому, як наслідок, і подальші дії щодо виконання цього правочину також вчинені з перевищенням повноважень. До відзиву додано копію статуту ТОВ "Цефей-Груп", документи на підтвердження повноважень представника відповідача та докази надіслання відзиву на адресу позивача (а.с.45-60).

Ухвалою суду від 12.02.2019 відкладено підготовче засідання на 26.02.2019.

19.02.2019 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 15.02.2019, в якій вказано, що у даній справі відсутні докази недобросовісності зі сторони позивача. Зі сторони відповідача, впродовж строку дії договору, відбулося схвалення правочину шляхом підписання актів; отримання, використання та повернення техніки; часткової сплати заборгованості (а.с. 68-70). Також позивач вважає доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, необґрунтованими, оскільки закон не містить прямої норми, якою встановлюється недійсність правочину через його підписання посадовою особою з перевищенням повноважень. Крім того, в судовому порядку договір недійсним не визнавався.

Ухвалою господарського суду від 26.02.2019 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 26.03.2019.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 85).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 26.03.2019 (день розгляду справи), місцезнаходження відповідача: 04119, м. Київ, Шевченківський район, вул. Дегтярівська, будинок 25Л (а.с. 95-102). Відомості про зміну адреси місцезнаходження юридичної особи відповідача внесено до реєстру 05.03.2019, тобто після відкриття провадження у справі №906/21/19.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно п.10 ч.2 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Як встановлено ч.1 ст.10 даного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки на момент звернення позивача до суду та на момент відкриття провадження у справі місцезнаходження відповідача було: 11772, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Броники, вул. Весела, буд.7, суд дійшов висновку, що ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялась відповідачу за належною адресою.

Також ухвали суду отримані відповідачем, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення:

- ухвала суду від 10.01.2019 отримана відповідачем 15.01.2019 (а.с.38);

- ухвала суду від 12.02.2019 отримана відповідачем 19.02.2019 (а.с.75);

- ухвала суду від 26.02.2019 отримана відповідачем 05.03.2019 (а.с.85).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, відповідача належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.27 ГПК України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Частиною ч.2 ст.31 ГПК України, передбачено, якщо справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

За таких обставин, оскільки на момент відкриття провадження у даній справі місцезнаходження відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було: 11772, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Броники, вул. Весела, буд.7, справа підлягає вирішенню Господарським судом Житомирської області.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

01.09.2017 між Приватним підприємством "Райгородоцьке" (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (відповідач, орендар) укладено договір №01/09-2017/ЦГ оренди сільськогосподарської техніки разом із екіпажем (обслуговуючим персоналом) (далі - договір) (а.с.10-13), згідно п.1.1. якого орендодавець зобов'язується передати орендареві в строкове платне користування сільськогосподарську техніку разом з екіпажем, а орендар зобов'язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.

Техніка повинна бути передана орендодавцем та прийнята орендарем в термін до 04.09.2017 або в інший термін, додатково погоджений сторонами. Подача техніки здійснюється за місцезнаходженням орендаря на умовах "DDP-склад орендаря або інше місце в межах України, додатково вказане орендарем" згідно "Інкотермс-2010" (п.3.1. Договору).

Техніка вважається переданою в оренду з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі (п.4.1. договору).

Строк оренди з 04.09.2017 до 30.09.2017. На письмову вимогу орендаря строк оренди може бути скорочений, в такому випадку термін дії договору та строк оренди за ним припиняються з моменту отримання орендодавцем відповідної вимоги орендаря (якщо інший строк припинення зазначено у вимозі - із вказаного у вимозі моменту), а техніка повинна бути повернутою орендарем орендодавцеві протягом 5-ти діб з моменту припинення терміну дії оренди (п.4.2. договору).

Згідно п.5.1. договору орендна плата за даним договором становить загальну вартість, виходячи із встановленої розціни, яку орендар сплачує орендодавцеві протягом дії договору, на підставі сформованих облікових листів оператора-комбайнера та розраховується, виходячи з ціни 1000,00грн з ПДВ за один гектар збирання органічного проса урожаю 2017 року.

Виплата орендної плати проводиться протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі техніки з оренди (п.5.2. договору).

Відповідно до п.5.4. договору під "Банківським днем" у цьому договорі розуміється будь-який день (за винятком суботи, неділі чи офіційного неробочого дня), коли працюють банки, що обслуговують сторін.

Пунктом 8.1. договору сторони погодили, що у разі порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

За несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до п.5.2. договору, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу (п.8.6. договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.9.1. договору).

Усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності, справедливості (п.10.1 договору).

Відповідно до п.1 Додатку №1 від 01.09.2017 до Договору орендар та орендодавець погодили перелік техніки, що передається в оренду згідно Договору (а.с.14).

04.09.2017 сторонами підписано акт приймання-передачі техніки (в оренду) до Договору, згідно якого в оренду передано три одиниці техніки разом із екіпажем (обслуговуючим персоналом) (а.с.15).

20.09.2017 згідно акту приймання-передачі техніки (з оренди) до Договору орендодавець прийняв у орендаря три одиниці сільськогосподарської техніки разом із екіпажем (обслуговуючим персоналом) (а.с.16).

Згідно акту приймання-передачі виконаних послуг №11 від 20.09.2017, підписаного та скріпленого печатками сторін, загальна вартість виконаних робіт згідно Договору становить 297000,00грн. Послуги, зазначені в цьому акті, виконані своєчасно та в повному обсязі. Претензій та зауважень замовник до виконавця не має. В зв'язку із повним завершенням робіт вказані послуги рахувати виконаними (а.с.17).

В матеріалах справи міститься рахунок-фактура №СФ-0000053 від 20.09.2019, відповідно до якого оплаті згідно Договору підлягають послуги по оренді комбайна на загальну суму 297000,00грн (а.с.18).

Відповідачем здійснено часткову оплату наданих послуг згідно Договору:

- згідно платіжного доручення №213 від 19.12.2017 на суму 100000,00грн (призначення платежу "за послуги по оренді комбайна зг. рах. №СФ-53 від 20.09.2017") (а.с.19);

- згідно платіжного доручення №1248 від 23.04.2018 на суму 50000,00грн (призначення платежу "за послуги по оренді комбайна зг. рах. №СФ-0000053 від 20.09.2017") (а.с.20).

16.11.2018 на адресу відповідача позивачем направлено претензію №120 від 12.11.2018 про сплату заборгованості відповідачем (а.с.21).

Претензія отримана відповідачем 20.11.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого додана до матеріалів позовної заяви (а.с.23).

Позивач вказує, що вимоги, викладені у претензії, відповідачем не виконані, заборгованість не сплачена, що стало підставою для звернення із позовною заявою до суду про стягнення із відповідача заборгованості.

2. Норми права, які застосував господарський суд.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

За ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій

Беручи до уваги зміст правовідносин, які склалися між сторонами, та характер взятих ними зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з Договору №01/09-2017/ЦГ оренди сільськогосподарської техніки разом із екіпажем (обслуговуючим персоналом) від 01.09.2017, який за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору оренди та договору про надання послуг.

Відповідно до ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 частини 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

3. Щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 8503,38грн пені.

Відповідно до п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).

За несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до п.5.2. договору, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу (п.8.6. договору).

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені (а.с.24), суд дійшов висновку, що їх нарахування в сумі 8503,38грн за період із 28.12.2017 по 05.04.2018 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

4. Щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення6887,67грн 3% річних та 24298,39грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно п.1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"№14 від 17.12.2013 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних, з урахуванням положень п.1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"№14 від 17.12.2013, судом встановлено, що заборгованість відповідача зі сплати 3% річних становить:

- 1830,82грн за період із 05.10.2017 по 18.12.2017 нарахована на суму заборгованості 297000,00грн;

- 2023,97грн за період із 19.12.2017 по 22.04.2018 нарахована на суму заборгованості 197000,00грн;

- 3020,55грн на період із 23.04.2018 по 28.12.2018 нарахована на суму заборгованості 147000,00грн.

За таких обставини, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 6875,34грн 3% річних за період із 05.10.2017 по 28.12.2018 (1830,82+2023,97+3020,55) та відмовляє у задоволенні стягнення 12,33грн.

Під час перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом встановлено наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення с т а н о в и т ь м і с я ц ь, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

При цьому слід мати на увазі, що індекс інфляції має нараховуватися в н а с т у п н о м у м і с я ц і з а місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Тобто, враховуючи викладене, інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за умови існування заборгованості повний місяць.

Позивачем вказано період нарахування інфляційних втрат (а.с.26):

- на суму заборгованості 297000,00грн за період із 05.10.2017 по 19.12.2017 у розмірі 9301,77грн;

- на суму заборгованості 197000,00грн за період із 20.12.2017 по 23.04.2018 у розмірі 8605,69грн;

- на суму заборгованості 147000,00грн за період із 24.04.2018 по 28.12.2018 у розмірі 6390,93грн.

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом за допомогою калькулятора інформаційно-пошукової системи "Ліга", враховуючи те, що інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за умови існування заборгованості повний місяць, суд зазначає, що заборгованість відповідача із інфляційних втрат складає:

- на суму заборгованості 297000,00грн за листопад 2017 у розмірі 2673,00грн;

- на суму заборгованості 197000,00грн за період грудень 2017 - березень 2018 у розмірі 9013,63грн;

- на суму заборгованості 147000,00грн за період квітень 2018 - листопад 2018 у розмірі 7618,06грн.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення із відповідача 19304,69грн інфляційних втрат за період листопад 2017 - листопад 2018.

Суд відмовляє у стягненні 4993,70грн інфляційних втрат через неправильно визначений період їх нарахування.

5. Щодо твердження відповідача стосовно того, що договір №01/09-2017/ЦГ від 01.09.2017 є недійсним, оскільки укладений директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" з перевищенням наданих йому статутом повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Європейського Союзу від 09.03.1968 (68/151/ЕЕС).

Припис абзацу першого ч.3 ст.92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним у разі доведеності юридичною особою у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Слід зазначити, що закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Договір підписаний зі сторони відповідача директором Демянчуком Л.В., на угоді міститься печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп", також відсутні докази, які б свідчили про визнання угоди недійсною або доказів про порушення відповідачем питання щодо визнання договору недійсним в установленому законом порядку.

Крім того, позивач не міг знати про таке перевищення повноважень керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп", оскільки відомості щодо обмеження прав директора товариства у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні, при цьому відповідач вчиняв дії, спрямовані на виконання умов договору, а саме: 20.09.2017 повернув техніку, 19.12.2017 та 23.04.2018 проводив оплату боргу.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК України випливає, що підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, зокрема щодо того, що договір не тільки прийнято Товариством з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" до виконання, але і значною мірою виконано, то відсутність у директора товариства повноважень на укладення від імені товариства вказаного договору не свідчить про його недійсність.

Окрім того суд зазначає, що на договір поширюється презумпція правомірності (ст.204 ЦК України). Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності спірного договору, усі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

6. Висновок господарського суду за результатами розгляду позовної заяви.

Позивачем доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення основного боргу у сумі 147000,00грн належними та допустимими доказами у справі.

В свою чергу, відповідач доказів сплати заборгованості суду не надав.

Враховуючи факт несвоєчасного та неповного виконання ТОВ "Цефей-Груп" своїх зобов'язань на підставі договору №01/09-2017/ЦГ від 01.09.2017, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: 147000,00грн основного боргу, 8503,38грн пені, 6875,34грн 3% річних, 19304,69грн інфляційних втрат.

В частині стягнення 4993,70грн інфляційних втрат та 12,33 грн 3% річних слід відмовити.

7. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).

Пунктом 2 частини 1 ст.129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов ПП "Райгородоцьке" задоволено частково, судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 18668,94грн витрат на правову допомогу.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу додано до матеріалів справи копію витягу з договору №180 про надання правової допомоги від 13.12.2018 (а.с.27), копію протоколу погодження гонорару від 13.12.2018 (а.с.28), копію запиту на правову допомогу №1 від 13.12.2018 (а.с.29), платіжне доручення №119 від 13.12.2018 про сплату позивачем на рахунок Адвокатського бюро Сергія Хоменка 33000,00грн (а.с.90), розрахунок обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвокатом у справі №906/21/19 від 12.03.2019 (а.с.89), копію ордера на надання правової допомоги серія ЖТ №054583 (а.с.30).

Згідно п.2.4. Договору №180 про надання правової допомоги від 13.12.2018 клієнт не заперечує, що за даним договором правову допомогу клієнту може надавати помічник адвоката та/або адвокати та інші особи, які залучаються бюро.

Згідно п.1 протоколу погодження гонорару від 13.12.2018 гонорар за договором складається з визначеного відсотку від суми заборгованості, що підлягає до стягнення, тобто від ціни позову та становить десять відсотків від ціни позову. Відповідно до п.2 протоколу перша частина в розмірі половини обумовленого гонорару сплачується в день підписання договору про надання правової допомоги. Друга частина - не пізніше трьох днів з підписання акту виконаних робіт та отримання клієнтом рахунку на оплату по завершенню виконання бюро своїх зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, вимоги ПП "Райгородоцьке" про стягнення з ТОВ "Цефей-Груп" компенсації вартості витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи №906/21/19 є обґрунтованими.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов ПП "Райгородоцьке" задоволено частково, витрати на правову допомогу, понесені позивачем, слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Райгородоцьке" (13362, Житомирська обл., Бердичівський район, с.Райгородок, вул.Зарічна, 23, ідентифікаційний код 38349493) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (04119, м.Київ, Шевченківський район, вул. Дегтярівська, буд. 25Л, ідентифікаційний код 37529382) задовольнити частково.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (04119, м.Київ, Шевченківський район, вул. Дегтярівська, буд. 25Л, ідентифікаційний код 37529382) на користь Приватного підприємства "Райгородоцьке" (13362, Житомирська обл., Бердичівський район, с.Райгородок, вул.Зарічна, 23, ідентифікаційний код 38349493):

- 147000,00грн - основного боргу;

- 8503,38грн - пені;

- 6875,34грн - 3% річних;

- 19304,69грн - інфляційних втрат;

- 2710,25грн - судового збору;

- 18068,34грн - витрат на правову допомогу.

3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 4993,70грн інфляційних втрат та 12,33грн 3% річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 03.04.19

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу;

2 - позивачу (рек. з пов.)

3, 4, 5 - відповідачу (рек. з пов.) за 3-ма адресами: 10024, м. Житомир, вул. Героїв Крут, буд. 64, кв. 104;

10008, м. Житомир, вул. Шевченка, 35 а

04119, м.Київ, Шевченківський район, вул.Дегтярівська, буд. 25Л